Життя прожити...Скільки жінок – стільки й доль. А, дізнавшись про життєву історію нашої сільської сучасниці, подумалось: "Яка нелегка ти, жіноча доле!"…
Ніна Філіпчук (на знімку) народилася 20 листопада 1938 року у мальовничому селі Підріжжі, що розкинулося між річкою і лісом. З дитинства прикипіла вона до рідних місць, правда, "щасливі" дитячі роки вкрала у неї війна.
Бог нагородив дівчину і вродою, і розумом, і добрим серцем. У школі вчилася лише на «4» і «5», накраще у класі писала твори і була успішною в усьому. Звісно, мрії юнки літали далеко, та після десятирічки вступила до сільськогосподарського технікуму у Горохів.
Однак що важко було опановувати науку лише на одну стипендію без помочі з дому (сім'я ж багатодітна), то мусила Ніна залишити те навчання й повернутися в село. І як впряглася в нелегкі сільські будні, то за працею і клопотами не помітила, коли пішла її весна і прийшла сива осінь…
Дівчина змалечку до всякої роботи була звична: чи в хаті, чи в хліві, чи на городі. І вдачу мала щиру, привітну, трудолюбиву. Побралася з односельчанином, народила п'ятеро діток – "чотири синочки і лапочку дочку".Треба було добре звиватися молодій жіночці, аби скрізь дати лад. А ще й доглядала до останніх днів свекруху, яка за доброту невістку ніколи поганим словом не обмовила.
У селі Ніну Яківну ставили працювати у колгоспній конторі, у сільській раді, бо ж тямуща була і дуже старанна. І за що б не бралася – все зробить: перину чи плаття пошиє, вишиє рушник, сорочку, а що вже майстриня по ткацтву – то в селі перша. Всім покаже, як починати ткати на верстаті. А в самої тих домотканих хідників – вистелити весь двір можна. За доброзичливу і м'яку душу її поважали й поважають у Підріжжі і малі, і старші. А сусіди називають "наша Мати-Тереза", бо завжди допоможе.
Але життя цю скромну невеличку жіночку-трудягу не жаліло. Залишилася вдовою, сім років доглядаючи паралізованого і знервованого чоловіка, і що найжахливіше для матері, втратила дитину.
Та трагедія сколихнула усіх, бо при пожежі в будинку у Ситовичах 18 років тому згоріла її донька Ліля з трьома дітками (прошу вибачення, що ворушу незагоєну рану). Страшно навіть подумати, не те що пережити таке горе. Правду люди кажуть: "Тоді мати біду знає, як дитину ховає", а тут –доньку і троє онуків! Одному Господу відомо, що коїлося у материнському серці, які муки роздирали його і як ночами давилася риданням бідна жінка… І хоч мужньо знесла вона горе, та з тих пір на дно її очей осіли печаль і зажура, а серце натомість стало ще добрішим і людянішим. Тепер щораз у церкві ставить вона свічки і молиться за рідні душі.
Але як не гірко, а жити треба, бо маминих і бабусиних мудрих порад, ласки і турботи чекають діти, 10 онуків і 8 правнуків, які люблять свою Берегиню. Нещодавно Указом Президента України Ніні Яківні за материнський подвиг присвоїли звання "Мати-героїня".
Її хату, що стоїть біля кладовища, не минають однокласники, друзі, і всіх господиня радо стрічає, обдаровує гостинцями з лісу — ягодами, грибами. Бо кажуть, що "грибниця" Ніна Філіпчук – на ціле село: завжди повні кошики "білих" красенів несе з лісу, а особливо врожайною видалася нинішня осінь.
Ще одна пристрасть є у жіночки – дуже любить читати книги, газети. І синів так виховала. Взагалі, вони у неньки виросли дружні, хазяйновиті. І хоча не всі живуть у Підріжжі, але на мамині 75-ті уродини з'їдуться, щоб привітати і вклонитися тій, яка дала життя.
Нехай же надалі, шановна Ніно Яківно, доля буде більш прихильною до Вас, а Господь благословляє пожити у здоров'ї й щасті на радість рідним!
Людмила СТАСЮК.
Залишити коментар