Навчимо Європу безкультур'ю?Шановний пане Охріме!
Прийшовши не так давно на могилу батька на кладовище, що неподалік від вулиці Володимирської, я був прикро вражений. З багатьох огорож якісь бузувіри познімали або скинули дверцята.
Раніше знімали тільки хрестики, а тепер взялися за огорожі – метал дорожчає. Перехожі мені натякали, що бачили, як двоє чоловіків систематично приїжджають на білій автомашині (марки не знають) і займаються цими ганебними справами.
Сумно стає від таких протиправних дій наших земляків. Кришки з каналізаційних люків познімали майже скрізь, тепер перейшли на кладовища. Зрештою, немає чому дивуватися. Адже, згідно із новаціями в законодавстві, можна від кримінальної відповідальності відкупитися … грошима.
Невже це результат демократії "по-європейськи"? А що буде далі і що робитимемо? Очевидно, збирати гроші…
Текст і малюнок Степана ТЮБАЯ.
Ми, мисливці, – народ бувалий,
Життям гартований і витривалий.
Любимо жінок, собак і зброю,
П'ять місяців не маємо спокою.
З нетерпінням чекаємо настання,
Як манни небесної, полювання.
Кожний готує усі обладунки,
Ладнає мисливськії лаштунки.
І дуже важливо собаку мати,
Яка б могла дичину наздогнати
Або качку з води дістати,
Свій вишкіл продемонструвати.
Ось так і мій товариш дитинства,
Нащадок мисливських традицій сім'ї,
Купив собі щеня для мисливства,
Щоб почуватися впевнено в справі своїй.
Цілий рік він цуценятом займався,
Доки той не виріс у гончака.
Перед всіма товаришами вихвалявся,
Нагадуючи хвалька-хлопчака.
І ось настало мисливськеє свято,
Усі гуртом прийшли на відкриття.
Привів й товариш собаку завзято,
Щоб перевірить ефект навчання.
Коли застілля своє закінчили
(Така традиція в мисливців є),
Ми озеро дружно всі оточили
Й чекаємо, доки година "проб'є".
І ось час полювання настав.
Кожен із нас так влучно стріляв,
Що справжня була канонада,
Ніби вже почалася війна.
"Крутий" мисливець довкола глянув,
Очима шукаючи гончака.
Та пес той ніби у воду канув,
Що ж то за придибенція така?
А коли надвечір прийшов додому,
У буді побачив собаку він.
Згодом узяв із собою знову,
Щоб не підводити мисливців загін.
Та марні були його сподівання,
Бо кожний раз, як брав дружка,
Незважаючи на всі намагання,
Втікав той, ховаючи хвіст й даючи дрижака.
Ось так і в нас, людей, частенько буває:
Коли нардепів на виборах обираєм,
На них надії і помисли покладаєм,
Та дехто із них пізніше "хвіст" між ноги ховає.
Кость ВОЛИНСЬКИЙ.
Нами правлять двадцять років.
Від корита – ані кроку.
Більшість преться в депутати,
Щоб прикритися мандатом.
Як вареники в макітрі:
Трясонув – і зверху хитрі.
Хитрі, ситі ще й пихаті
Правлять нами в нашій хаті.
Так і видно їх усюди,
Українці ж їм не люди.
Може, висипать з макітри
Ті "вареники" захитрі?..
Віра СЕМЕНІЙ.
Залишити коментар