Криза совісті й мораліМчить, мов у Дакарі ралі,
По землі країни
Криза совісті й моралі.
У душах – руїни.
Вже чомусь тісною стала
Наша рідна хата,
Та любити перестала
Сестра свого брата.
На естраді без спідниці
Деградують люди:
Демонструються сідниці
Й оголені груди.
А на грудях – «рідна» мова:
"Хочу тебе, Льово!
Хочу тебе й тачку кльову,
В натурі обнову".
Вже народ стає "нарідом",
А ефір – "етером".
Хліб поки що є ще хлібом
І папір папером.
В істериці дві "кобили",
Оголивши "перли",
Взяли в руки бензопили
І на хрест поперли.
То не хрест впав, а – сумління
В багнюці конає.
Де ж мораль цього створіння?
Не було й немає.
Марширують на екрані
При парадах геї.
З'явилися на Майдані
Нові "прометеї".
Брат ножа на брата точить,
Множаться облуди.
Що ж майбутнє нам пророчить?
Задумаймось, Люди!
Віталій ЛИХОБИЦЬКИЙ.
Не відаю, що буде за хвилину,
Не сперечавсь ніколи з віком цим,
Мов горщик з недопаленої глини,
Порожній, бо не був міцним.
Списався? Ні, бо не писав нічого,
І не нажився – ніби ще й не жив.
Ніхто й ніщо не кличе у дорогу,
Та й сліду по собі не залишив!
Який там слід? Все тупцював на місці,
Міркуючи: куди ж оце піти?
І хай би ще тинявся років двісті –
Не зміг би все одно себе знайти.
Синів не виростив, не збудував хатину,
Не посадив ні яблунь, ні дубів,
Стою з кийком, в куфайці біля тину,
Однісінький, без чуба, без зубів…
Федір САВЛУК.
Майдан гуде, Майдан голосить…
Хто слуха голоси "німих"?
Лиш мати-Україна просить,
Благає зупинитись всіх.
Рвуть на шматочки її душу,
Знаменами вже межі б'ють.
Дорвалися до влади хлопи,
А ради їй то не дають!
Працюють, як у знаній байці:
В упряжці – Лебідь, Щука й Рак.
До воза підчепились хвацько,
Та сил тягнуть нема ніяк.
Підняти люд ума хватило,
Життя забрати у завзятих…
До віку вам нести прийдеться
Від матерів їхніх прокляття.
Ввійшло вже в моду (чи у звичку –
Це як хто зрозуміти може).
Бо Конституцію, як рукавички,
Під себе вже міняє кожен.
Уже забули, чого хотіли,
Бо США і ЄС їм теж не раді.
Повідмовлялись від портфелів,
Не чують й Юлині поради.
Спиніться, схаменіться всі,
Допоки ще не пізно стало!
І кожен розберись в собі,
За що і з ким ви воювали.
Боротись треба за Вкраїну,
Та ви не той же шлях обрали.
За Неньку вільну, самостійну,
І щоб народ був без кайданів!
Степи безкраї, лани квітучі,
Озера, ріки й земні багатства...
Та чи знайдеться у нас той легінь,
Що принесе народу щастя?
Р. S. Мене вразили слова першого Президента України Михайла Грушевського, який сказав: «Біда України в тому, що нею керують ті, кому вона не потрібна».
І це дійсно так і дуже відповідає нинішньому стану справ в країні. Тому й написала оцей вірш.
З повагою –
Ніна ФЕДОРУК,
ветеран праці.
У невидимому світі
Організмів тьма.
Співіснують тишком-нишком,
Наче їх нема.
Та трапляються між ними
Пройди хоч куди!
В рот такому організму
Пальця не клади.
Є у нього свій живіт,
Голова і спина,
Утворила все оце
Лиш одна клітина.
Ти її у мікроскоп
Не завжди побачиш,
А як їсти розпочне –
Харчів не настачиш.
На роботі вайлувате,
Мляве, ледь ворушиться.
Керувати абиким
Змалечку аж труситься.
Обиратись, виступати
Добре приловчилось.
А у кого, не збагну,
Такому навчилось?..
Микола ВОЗІЯНОВ.
Залишити коментар