І заклацали затвори…Конференцію дає
Всій пресі Росії
Янукович із нори,
З переляку пріє:
"Журналистов просмотреть!
Яйца чтоб не было!
Как тогда меня в горах
Мало не убило".
Журналісти задають
Питання нехитре:
"Скільки грошиків лежить
В банках і на Кіпрі?
Чи довгенько і за що
Сидів він на нарах,
Чи є вілла і земля
В нього на Канарах?..".
Довго думав, ручку м'яв,
Потилицю чухав,
А тоді усе разом
Випалив щодуху:
"Что за странный ваш вопрос?
Ну, снимал я шапки,
Просто я любил меха,
Серьги с ушек, сумки.
Все то было так давно…
Бизнеса мы слуги,
Деньги в банке не мои –
Всей нашей "общуги".
Ще питають в Янука:
"Чиє Межигір'я?".
"Там я "хатку" лишь купил,
В ней живу теперь я.
Остальное – не мое,
Это все чужое.
Только я вот, ёма-ё,
Тут в России вою.
Жалко мне мой зоопарк
И пеньки здоровья,
Но поможет все вернуть
Друг мой Путин Вова».
…І заклацали затвори
Путінської свори,
І на землю українську
Чобіт став потворний…
Віра СЕМЕНІЙ.
З лісу мисливці принесли вовченя,
Таке мале, пухнастеньке, немов ягня.
Пестили і годували всім селом.
То ж стало вовченя не вовком
– псом.
Пора вже й вівці пасти –
Зазеленіло всюди.
"Хай вовк пасе", – рішили люди.
Пас отару на пасовищі вовчисько,
Здруживсь з вовками (ліс
же близько).
Спочатку вівці пропадали поодинці,
Згодом вже – по 2-3 вівці.
Якби попас ще трішки,
То від отари не лишилося б і ніжки.
Помітили це люди й дід Овсій –
З рушниці сірому пальнув "по всій".
Завив вовчисько і утік,
Як вранішній туман, навіки зник.
l
Мораль тут, людоньки, проста:
Ніколи не було ще з вовка пастуха.
"Я – Бог, я – цар, а ви –
безбатченки, раби!" –
Кричав і пнувся вгору.
Скакав через пеньки у Межигір'ї,
Творив безправ'я, а кінці ховав
у воду.
Він грався в "кішки-мишки"
із Законом,
Не воду, а пролив кровицю.
Тепер з усім своїм приплодом
Рвонув він за границю.
Та лине голос мужнього народу:
"Впіймати і судити по Закону,
Щоб не було в політиків повадки,
Як скоять злочини, втікати
без оглядки!".
Валентина МОСТОВИЧ.
Кум Петро – наче козак:
І сильний, і жвавий,
Та щось в нього все не так,
Все, як у роззяви.
Збирався він на Майдан:
Взяв сало, ковбаску,
Та роззява він, бовван,
Забув взяти маску.
Йшла словесна боротьба,
То Петро-роззява
Замість вигуків "Ганьба!"
Вигукував "Слава!".
Не думає він про це,
Не чує й не бачить,
Що пущене ним слівце,
Як багато значить.
А як вийшов водомет,
Хоч і бризкав мляво,
Загнав Петра в туалет,
Бо Петро – роззява.
Як пішли на штурм менти,
Він дрімав на лаві.
Ледь вдалося утікти
Кумові-роззяві.
По Майдану кум-профан
Плентавсь, ловив гави,
Тож прогнав його Майдан:
Не треба роззяви.
Віталій ЛИХОБИЦЬКИЙ.
Шановний пане Охріме!
160 років тому наш Кобзар писав:
І я, заплакавши, назад
Поїхав знову на чужину.
І не в однім отім селі,
А скрізь на славній Україні
Людей у ярма запрягли
Пани лукаві… Гинуть! Гинуть!
У ярмах лицарські сини…
Ці слова мені згадуються сьогодні, коли український народ, живучи майже чверть століття у своїй незалежній державі, так і не позбувся кайданів зла, неправди, брехні і лицемірства. І винні у цьому – колишня влада, її головний очільник Янукович, "діяльність" яких призвела до кровопролиття в країні.
Тому свій малюнок-карикатуру я "присвячую" екс-президенту, який і досі вважає себе "легітимним" та який попросив, втративши совість і честь, ввести російські війська в Україну.
Екс-суддя Львівського апеляційного суду Зварич:
– Вітян! Хто ж тобі стільки бабла "напосівав"? Дай мені трішки! Я тобі місцем поступлюся і, може, ще й відкуплюся.
– Я тобі не львівський хабарник-суддя. Я країною керував і, що всіх почую, казав. А тепер, як Еней із Трої, п'ятами накивав. Щоб країною керувати, треба про себе в першу чергу дбати!
Текст і малюнок
Степана ТЮБАЯ.
Залишити коментар