"Посиденьки" змінюють "формат"Ситуація в країні майже драматична. Тому я вирішив тимчасово свої зустрічі із читачами проводити не під гаслом "І жартома, і всерйоз", а під рубрикою "Цілком серйозно".
Чому так і чи не краще було б взагалі перестати спілкуватися зі своїми шанувальниками у цей непростий час?
Вважаю, що таке спілкування треба продовжити. Справа у тому, що нині редакція отримує надзвичайно багато листів від мешканців міста і району. Свої думки вони висловлюють і поетичними, і прозовими рядками, відгукуючись на останні події в країні. Журналістський обов'язок – дати можливість людям ці думки оприлюднити, адже газета громадсько-політична, і важливо, щоб у ній звучав голос громади.
Виходячи з цього, я й пропоную вашій увазі, любі читачі, добірку листів, які надійшли до редакції цими днями.
Охрім СВИТКА.
І знову на телеекранах – наш "гарант". Заховавшись у далекому Ростові-на-Дону, він вдруге виріши
в з'явитися на людях й дати прес-конференцію.
Щоправда, прес-конференцією назвати його плутаний монолог важко. Наскільки я розумію, цій маріонетці і його режисерам було важливо продемонструвати, що український «президент» ще живий і що він "легітимний". Щоправда, в один з моментів «оратор» обмовився і назвав себе «незаконно обраним». Краще не скажеш!
Особисто мені здається, що він більше мертвий, аніж живий, бо, як кажуть у народі, мертві сорому не ймуть. Не має сорому і Янукович. Бо коли б мав, то усвідомив би, що:
– він і його оточення довели Україну трохи не до громадянської війни;
– він і його посіпаки кинули напризволяще народ, у тому числі тих, хто їм вірно служив, дременувши за кордон;
– він особисто відповідальний за кров на Майдані, бо не прислухався до вимог мільйонів українців, через що не ввійшов, а вляпався в історію;
– він і тільки він спричинив окупацію Криму російськими військами, написавши "чолобитну" володарю всія Русі Путіну, який за своїми інтелектуальними здібностями не на багато перевершив свого вірнопідданого.
Янукович пообіцяв, що невдовзі повернеться у Київ. Цікаво, чи приїде на російському танку, чи прилетить на літаку, яким керуватиме любитель екстріму і "керманич" зграї стерхів пан Путін? І взагалі, чи думав він над тим, що в Україні його не чекають?
На жаль, відповідей на ці запитання він не дав, бо одразу після виступу за наперед заготовленим текстом лякливо втік, як завжди це робив раніше, у своє ростовське лігво, не згадавши навіть про бідолашну дружину Люсю, яка терпеливо чекає свого блудливого чоловіка у Макіївці…
Михайло КУЗЬМУК.
м. Ковель.
Р. S. Щиро шкода тих росіян, які вірять своєму президенту, котрий "пригрів" на грудях бандита, казнокрада й корупціонера.
"Закони… Конституція… Парламент…
Коктейлі… Маски… Водомет…" -
На язиці у кожного тепер.
Прийшов вже час, настав момент
Заглянуть в душу, розібратися пора:
Хто ми? Й під ногами в нас чия земля?
Чому із – доньок наших роблять секс-товар,
З синів не воїнів, а яничар?
Чому історію країни, (запам'ятайте, українці),
Повстанці пишуть кров'ю на бруківці?
Достиг врожай на полі із каміння,
Засіяний мовчанням, гречкою, рубльом.
Настав момент: відкрились очі багатьом.
За честь і волю встали юнаки,
Тремтять в чеканні і надії матері.
О, Боже, збережи країну і її синів,
Пошли нам благодать і янголів!
Валентина МОСТОВИЧ.
с. Любитів.
Дивлюсь новини, й сльози витираю,
А на екрані – Київ і Майдан.
Кругом – вогонь, і у людей стріляють,
Вся Україна мучиться від ран.
Маленька внучка – злякана дитина.
З сльозами просить: "Вимкни, не дивись!.
Давай, бабусю, станем на коліна,
І ти тихенько Богу помолись».
Показують чийогось друга, брата,
А цей хлопчина – був єдиний син,
Сиріток обнімає бідна мати,
А в косах – перший білий сніг сивин.
Загинули прості і добрі люди:
"Афганець", фермер, вчитель і студент.
Сто домовин роз'їхались повсюди.
На вас їх кров, наш кате-президент!
Хороми, розкіш, вишукані страви,
Під склом лежать "Апостол" і "Закон".
Не чує він, як стогнуть бідні люди,
І молиться до вкрадених ікон.
Свої суди, свої заводи й банки.
А совість де? Де страх перед гріхом?
Все пропаде – багатство і коханки,
Господь судитиме найчеснішим судом!
Поки стають трилітні діти на коліна
І моляться, щоб тато був живий,
До тих пір буде жити Україна
По всій землі! Й ніхто нам не страшний!
Слава Україні!
Присвячую своїй внучці –
Ольга ГУРКАЛИК.
м. Ковель.
Залишити коментар