Думки вголос поетичним словом!Фашистський пес гарчав на всіх сердито,
Їдкий туман попід бараком ліг.
Здригнулось небо – і від сліз упало,
І плакало, стогнало біля ніг.
Воно катів молило схаменутись...
– Спинися, світе! Сонце затули,
Святий Всевишній, і не дай нам вмерти! –
До неба ручки діточки звели.
Кати не чули голосів дитячих –
Від крику люду аж здригнувся світ.
Чому їх палять заживо у печах,
Чому зривають нерозквітлий цвіт?
Кістки валялись скрізь по полю густо,
Смердючий дим стояв, немов дурман,
Дитячі очі… Наче божевільні…
Колючий дріт кругом – гнітючий стан.
Людей зганяли, наче ту худобу,
Кого – в барак, а кого – у піч.
У натовпі дитя уздріло маму –
І сльози покотилися із віч.
Той погляд неньку пронизав у серце:
Дивилась пара рідних оченят.
О, як хотілось мамі знов відчути
Крізь дріт колючий дотик рученят!
Стривожено кружляло вороняччя,
Відчувши подих чорної біди.
Благальний крик прорізав тишу неба:
– Матусю, рідна!.. Не лишай!.. Не йди!!!
І більш не бачили дитячі очі
Своєї мами. Розум не хотів
Повірить в те, що і її чекає
Те ж саме від розлючених катів.
Як можемо змиритися з цим, люди,
Коли ще пам'ять у серцях жива?!
Дитя тремтіло, наче бадилина,
Нелюдський страх ховаючи в очах.
Кісток гора обвуглених лежала,
І черепи, мов чорні баняки,
То людські душі, душі убієнних,
З землі стогнали болем на віки.
Тепер нема кісток на полі тому –
Травою заросли сліди біди.
Та пам'ять не розвіється ніколи –
В серцях людей кричатиме завжди.
– Нехай планета мирно вся живе!
Ми закликаємо до миру нині.
Даруйте чисті, світлі небеса
І юним, й старшим, і дитині.
Галина ОЛІФЕРЧУК.
Вогонь пекельний
Та хмара смертельна.
Небо кричало,
Що правду сховали.
Діти гуляли,
Люди й не знали,
Радісно свято
Йшли зустрічати.
А там…
Падали птахи
Мертві із дахів.
Розселені всюди
Приречені люди.
Пустка гуляє,
Обійстя волають!
Борщ ще парує –
Ніхто не скуштує…
Сунула хмара –
Урок людству, й кара
Від Бога йде тихо
За "створене лихо".
Віра СЕМЕНІЙ.
Не мовчи, моя доле, не плач,
Не лий сльози на землю святую.
Підняв високо руку палач.
Хто поможе тобі? Хто врятує?
Україно моя, молодице!
Чорним вкрилась уся, як черниця.
В Бога долю собі здобувала,
У молитві віками стояла.
Де спасіння твоє, моя пташко?
Чом душа твоя стогне так важко?
Ти хранителем віри є на Землі,
Не знищать тебе сили пітьми.
До постригу була ти Київська Русь.
Князі московські славу твою вкрали.
Ім'ям ганебним на весь світ –
"Окраїной" тебе назвали.
Та не журися, янголе мій,
Не псуй свою ніжную вроду.
Як би не звалась, ти – Свята!
І мила, й люба рідному народу!
Софія ВИШИВАНКА.
Думки, як хмари, все снують,
Ні вдень, ні вночі заснути не дають.
Весняна пора, Сонечко гріє,
А голова наша про життя хороше неухильно мріє.
Президента України потрібно обрати,
Щоб по-новому життя своє побудувати.
Хай би збудував Європу вдома –
Ніколи не боявся, що буде втома.
А як нам гадати? Кого обрати?
На кофейній гущі хіба погадати:
Щоб хорошої статури і сильним був,
Щоб світлий розум мав і усіх нас чув.
Щоб на наше ніколи не зазіхав,
Щоб авторитет у світі мав.
Щоб ми добре жили,
А навкруги навіть пустирі цвіли.
З такої когорти кандидатів
Ой як важко одного обрати!
Треба, щоб кожен показав свій "приціл":
На що потратить і скільки сил.
Петро Порошенко і Юлія Тимошенко
Майже в одну точку попадають.
Між ними потрібна об'єднавча "нитка".
Чоловік – це сила, а жінка – це квітка.
Заслужений лікар, морально стійка людина
Ольга Богомолець в політику входить,
Словом і ділом істини життя доводить.
Слушні слова у Тягнибока –
Правду говорить: від кого
І від чого всі біди й морока.
Про інших я не буду писати,
Їх треба досконало знати.
Всім їм, щоб бути без гріха,
Потрібно запитати у Кличка,
Як достойному голоси віддати,
Щоб гарно вийшло керувати.
Нам потрібно вдало вибори провести,
Щоб обраний міг важку ношу понести.
Щоб Путін брехати і нападати розучився
І назавжди від окупації України ухилився!
Галина ГУСАК.
Р.S. Дуже дякую, що уважно ставитеся до мого недосконалого творчого доробку. Дякую за чудову рубрику "Цілком серйозно", адже слово – це велика зброя.
Г. Г.
Залишити коментар