Не поспішай прощатися, кохаючиОлеся була кароокою блондинкою. Завжди весела, привітна. З нею легко було знайти спільну мову на будь-яку тему. І дотепності та кмітливості у неї вистачало. Тому кавалерів в кучерявої красуні було багато.
Приїхавши до обласного центру на навчання, вона відразу привернула до себе увагу протилежної статі. Та й дівчина запримітила собі потенційного нареченого. Олександр був не таким вже й красенем, не таким вже й розумником, але чимось все-таки зумів причарувати тендітну білявку. З ним Олесі було спокійно, затишно, одним словом – добре. А вона для нього була усім…
З дитинства, не звична до розкоші, дівчина була простою і скромною. А тут раптово, як грім серед ясного неба, – величезні букети троянд, дорогі подарунки, шикарні ресторани, романтичні подорожі вдвох за кордон. Це збило її з пантелику. І на пропозицію Олександра вийти за нього заміж, навіть сама того якось не розуміючи, квапливо відповіла: «Так!».
На пари ходити було тепер вже зайвим. Адже незабаром – весілля. Та й наречений запевняв у тому, що вона ні в чому не буде мати відмови. Для чого ж тоді їй інститут? Дружина повинна дбати про сімейний затишок – це її обов’язок.
Згодом Олеся зрозуміла, що вагітна. Радості майбутнього татуся не було меж. Просто заціловував свою кохану, тішив тривалим вранішнім сном, сніданками і вечерями, які готував сам.
Весілля було просто неперевершеним. Пишне застілля, багато відомих та впливових у місті людей, модні й вишукані аксесуари, які подарували невістці її «другі» батьки.
Життя пророкувало бути щасливим. А як же інакше?
Через шість місяців народилися двоє гарнесеньких немовляток: з голубими оченятами – Юлечка і темноокий чорнявий – Мирославчик.
Все, здавалося, було гаразд: гарний забезпечений чоловік, молода красуня-мама, малесенькі діти-янголятка. Олеся створювала затишок і комфорт у просторому двоповерховому будинку. Чоловік займався власним бізнесом, радував дружину все новими й новими оригінальними подарунками.
Останнім з них було авто модного сріблястого кольору. Спочатку Олеся навіть образилась: «Навіщо такі гроші витрачати?». А потім подумала: «Значить, справді любить!». Та й достаток матеріальний був…
Молода дружина була щаслива до безтями: коханий чоловік, діти. Те, про що мріяла, стало реальністю. Але…
l
Одного разу, гуляючи в парку з дітьми, Олеся побачила ЇХ: коханого Олександра і незнайомку, таку ж білявку, як і вона. Чоловік ніжно пригортав її до себе, пестив волосся. В очах молодої дружини від побаченого аж потемніло.
Сльози покотилися з очей, ноги не хотіли йти далі, підкошуючись. Вона присіла на лавочку – ображена, обманута, ЗРАДЖЕНА… Серце, здавалося, аж виривалось з грудей. А малюки собі бавились в колясці, весело між собою перегукуючись, раз за разом поглядаючи на маму.
Думки перепліталися в голові. Олеся думала з відчаєм: «Що я зробила не так, в чому винна?!»…
Олеся взяла себе в руки, підвелась і хутко попрямувала алеєю, що вела до їх мікрорайону. Дорогою по телефону все розповіла найкращій подрузі. А та її втішила: «Не ти перша, не ти остання… Що ти хочеш? Порозважається собі трохи… Ти з дітьми маєш все. Хіба цього мало?».
І хоча рішення далося нелегко, але, добре все обдумавши, Олеся вирішила ні про що не говорити Олександру. Хоча душа аж розривалася від болю – невимовного болю…
Прийшовши додому, зготувала святкову вечерю, одягла нову сукню, яку тільки-но придбала, і терпеливо почала чекати повернення чоловіка.
Він не забарився. Ще з дверей запитав: «Ну, як ви тут, мої дорогі?». Дружина на це відповіла привітною ласкавою посмішкою і поцілунком. Але, здавалось, цілувала якогось вже чужого чоловіка – не свого, не рідного. «А що в нас за свято, я про щось забув?», – здивовано вигукнув Олександр, побачивши накритий стіл.
«Нічого особливого, просто хотіла зробити тобі приємне», – відповіла дружина. «Тобі це вдалось», – прошепотів на вухо своїй коханій чоловік і ніжно пригорнув Олесю, сказавши: «Ти у мене – найкраща».
Після вечері Олеся прибрала зі столу. Вона знову плакала, як і в парку. Мирославчик з Юлечкою спали в своїх крихітних ліжечках. Татусь підійшов й поцілував їх у пухкенькі щічки перед сном.
…Ця ніч для Олесі була нескінченною. Вона зовсім не спала. Згадувала всі приємні і не дуже приємні моменти, що були в їх спільному житті, переосмислювала все по-новому. Лише над ранок задрімала на годину. І то невдовзі прокинулась від жахливого сну, у якому її Олександр загинув в автокатастрофі. «Кохана, я тут, усе гаразд, усе добре, – заспокоював дружину чоловік, яка аж тремтіла. – То був лише сон, порожній сон», – повторював він знову й знову.
l
Минуло два швидкоплинних роки. Дітлахи підросли, ходили в дитячий садочок. Чоловік, як і раніше, був заклопотаний роботою. В сім’ї знову запанували мир і злагода.
Одного разу, гуляючи тим самим парком із подругою, Олеся зізналася: «Як добре, що тоді я не зруйнувала свого сімейного щастя, і це завдяки тобі. Значить, так треба було, щоб ми з Олександром це пережили, але тепер у нас все добре».
Пухнастий сніг прилипав до повік. Під ногами порипувало і срібно-срібно виблискувало. Морозяне повітря додавало ще більшої сили і наснаги, якоїсь невимовної радості.
Поруч проходили закохані пари. Олеся вдивлялась в біле, здається аж прозоре небо, ловила сніг долонями і їй хотілось кричати на весь світ, щоб усі почули і знали: «Я просто щаслива, щаслива ПО-СПРАВЖНЬОМУ ЖІНКА».
Орися ФІЛІПЧУК.
P. S. З етичних міркувань імена героїв змінені.
Залишити коментар