Два весілляВ Олени та Юрія йшлося до весілля. В обох домівках вже тиждень був рух. Та неждано виникла проблема в жениха…
Він жив у сусідньому селі і до Олени мав дівчину. Але з нею не склалося — посварилися наче серйозно і назавжди. Тільки не думалося, що наслідки будуть плачевні — Люда завагітніла. Мати — в крик, вона сама — в розпачі, адже Юра жениться. Що робити?!
Побігла дівчина до Юри, розповіла усе. Він не відмовлявся від дитини, але зажурився. Як же бути з Оленою? Та й батькам як сказати?
Кличе жених друга Сашка, який мав бути старшим сватом у нього, і просить поради. Той пообіцяв поїхати до нареченої та щось уладнати.
— Наробив ти, друже, гріха. Ну, що ж, шукай собі іншого тепер свата. Я в тебе на весіллі гуляти не буду.
— Зневажаєш мене?
— Закрутив обом дівчатам голови, то за що ж тебе поважати?
Приїхав Сашко до Олени, закликав її в окрему кімнату і почав: мовляв, шкодує, що так вийшло, а не інакше. Аби не Юра, може, сам добився б її прихильності.
— До чого ця мова, Сашо? — перебила його дівчина. — Пізно вже.
— А якби не Юру зустріла, а мене — стала б моєю? Я ж наче не гірший за нього…
— Може, й стала б, — сказала, аби відчепився. — Хватить задвірками ходити, кажи, чого Юра прислав? Щось важливе?
— Дуже важливе, Оленко. Справа ось яка: коли не вийдеш за мене зараз, то будуть троє страждати — ти, я і Юра. Радітиме лише перша його дівчина, що вагітна від нього, бо він мусить на ній женитися. Не думав, що так вийде, а тепер страждає. От і послав до тебе…
Я ж навіть радію: дай Боже, і мені доля всміхнеться. Бо ж давно тебе кохаю, але ти цього не помічала. Пригадуєш, як ми з Юрою вперше з'явилися у вашому клубі? Тоді мій друг встиг першим запросити тебе до танцю, а потім не відходив. Хоч ти тоді і мені запала в серце. Після того я у ваше село не приїжджав, лише страждав.
Та, напевно, доля розпорядилася по-іншому. Тож не плач, а зберись із думками і зрозумій: Юра тебе не кидає, але й не хоче сиротити при живому батькові дитину…
Оленка й слова не могла вимовити. Тільки сльози градом лилися з її очей.
— Невже це все зі мною? — видавила зі стогоном. — Наче не заслужила, щоб бути посміховиськом в селі. Може, це сниться? А, може, ти жартуєш? Як тепер людям в очі дивитися?! Та й вдома все готове до весілля…
— Оленко, якщо я тобі хоч трохи подобаюся, то не дам, аби з тебе сміялися. Будь моєю дружиною, і я буду найщасливішим у світі, а тобі — найкращим чоловіком. Повір мені.
Довго вмовляв хлопець пригнічену дівчину, поки мати не прийшла до них.
— Що це ти, дочко: за одного йдеш, а з другим вечоркуєш? А чого плачеш? — спитала вона.
— Та молода завжди ж, мамо, плаче перед весіллям.
— Ну, то клич парубка вечеряти. А що Юра переказав?
— Та переказав, мамо…
За столом Сашко делікатно повів розмову про причину свого приїзду. А потім і каже ошелешеним батькам дівчини:
— Віддайте доньку за мене, бо я без неї жити не можу, відколи побачив. А Юра хай жениться на матері своєї дитини. Та й весілля не доведеться відкладати…
Батько занімів, а мати давай причитати. Тут втрутилася Олена:
— Мені Сашко теж до серця припав, — і ближче підсіла до парубка. — Тож побажайте нам щастя і благословіть.
Після нелегкої розмови із сльозами все владналося.
…Весілля гуляли в один день у Юри і в Сашка. Мало хто й зрозумів, в кого яка мала бути наречена.
Валентина ОСТАПЧУК.
Залишити коментар