Пропозиція припала читачам до душіВ одному з попередніх номерів "Вістей Ковельщини" ми оприлюднили пропозицію активного дописувача газети Костя Волинсього про необхідність відновити рубрику "І жартома, і всерйоз".
Читачі активно підтримали цю пропозицію. В результаті редакційна пошта останніми днями поповнилася великою кількістю гуморесок, фотосвітлин, повідомлень, які успішно вписуються у формат рубрики "І жартома, і всерйоз".
Сьогодні пропонуємо деякі з них Вашій увазі
Охрім СВИТКА.
Яке життя ти обереш, мій друг:
Життя за розрахунком,
Де чується завжди купюр лиш дух,
Чи чисті, ніжні та прості стосунки?
Вже мало віриться у доброту,
У безкорисливість та щирість слів.
А чи замислиться хоч хтось у хвилину ту,
Хто і коли брехати грубо нам звелів?
Хто вбив нам в голову, що правда вже не в моді,
Хто нам сказав, що гроші правлять світом?
Зніміть ці маски з лиць, прошу вас, годі!
Розправте крила та летіть за вітром!
Згадайте про кохання – вірне, щире,
Про Сонця промені, про ніжний шум дощу,
Про міцну дружбу, про тепло родинне,
"Добро понад усе" – тобі прошепочу.
Нікому не треба вже тепло й турбота,
Ніхто не повірить вже в посмішки сяйво,
Коли на кону стоять і гроші, й злото…
Прошу: не лукав, схаменися негайно!
Якщо свій вибір не зможеш ти зробити
І вчасно мовити лукавцям: "Ні!",
То можеш в щасті життя і не прожити,
І вічно блукати лиш в безжальній ти брехні.
Ірина БОЙКО.
Усміхайся сьогодні – завтра може бути ще гірше.
ххх
Не хочу вас засмучувати, але у мене все добре.
ххх
– Романе, ти маєш такі великі гроші, щоб так нахабно поводитися?
ххх
– Іване, скільки буде 6 на 9?
– А ти продаєш, чи купуєш?
ххх
– Миколо, не біжи так швидко.
– Чому?
– Інфаркт наздоженеш.
ххх
– Ви зустрічаєте поїзд з Одеси?
– Так.
– Поїзд запізнюється на 2 години.
Зустрічайте київський – там теж їдуть добрі люди.
ххх
– Євгене, ти так бідно живеш, що в руці тримаєш лишень одну барсетку?
Любомир ФІАЛКО.
Сивий батько біля хати
Дрова старанно рубає,
А в цей час синок в кімнаті
Гантелями махає.
А гантелі чималенькі,
Кожна – майже зо два пуда.
Кида угору й вниз швиденько,
Щоб не збилась "амплітуда".
Батько часом тим втомивсь,
Присів, щоб трішки відпочити.
Замучився бідолашний біля дров,
Рішив у сина допомоги попросити.
А в того біцепси від рухів аж дзвенять,
То батько поміч попросив, зайшовши в хату.
І мовив син, не припиняючи занять:
"Несинхронне" це навантаження, – рубати дрова, тату".
Кость ВОЛИНСЬКИЙ.
– Дядьку Хомо, у вашого сусіда хата горить! – кричить з порога хлопчик.
– А звідки вітер? – питає дядько, злазячи з печі.
ххх
Інспектор ДАІ зупиняє новеньку малолітражку "Ока".
– Чому ваш автомобіль, коли рухається, весь час підстрибує?
– Вибачте, інспекторе, – каже водій, – на мене гикавка напала.
ххх
Інспектор зупиняє машину, яка проїхала на червоне світло.
– Вам показати права? – запитує водій.
– Ні, покажіть долоню. Я хочу подивитися на вашу лінію життя: скільки ви ще протягнете при такій їзді?
ххх
Тренер втішає боксера, який програв бій:
– Зате в третьому раунду ти здорово налякав свого суперника.
– Чим це?
– Йому здалося, що він тебе убив.
Із колекції Ігоря ВИЖОВЦЯ.
Незнайомці із піцерії "Класік"
Як мало для людини треба –
Слово лагідне й усмішка осяйна.
Тоді летиш на крилах аж до неба,
І грає радісна, дзвінка струна.
Буває усмішка холодна, артистична:
Вона не збудить – лише захолодить душу.
Від тебе віяло веснянкою незвично…
О, дивна незнайомко, – згадати юність мушу.
Твій милий образ одягнувся в спогади,
І спати не давав, сни колихав вночі.
Згадалося кохання на далекому Стоході
І Місяць, що приліг спочити на плечі.
Кохання пташеням у душу залітало.
І тріпотіло солодким поцілунком зляканим.
Зимовий ранок – його личко умивалося
Росою днів далеких. Ти не знатимеш,
Які думки летіли з того вирію,
Як усмішка твоя розвіяла буденну сірість.
Я знову юністю тривожуся і мрію.
Спасибі, незнайомко: усміхайсь на милість!
Анатоль КОХАНОВСЬКИЙ.
Залишити коментар