Посиденьки з Охрімом СвиткоюТече річка невеличка,
Хвиля плескає об берег.
Напилась води синичка,
Раків чути тихий шерех.
А вода тут чиста-чиста,
Оздоровча й благодатна.
Розсипаються намистом
Білі лілії – панни знатні.
А ми тую річку сміттям
Закидаєм ще й пляшками,
Недоїдками і злістю –
Все кружляє понад нами.
Вона личком світлим гляне:
– Де ваш розум, добрі люди?
Де культура, ким ви звані?
Над рікою привид блудить…
Ліс шепоче про щось тихо,
На деревах мох посивів.
Що ж то сталось? Може, лихо
Вітер з Півночі навіяв?
Затривоживсь дуб кремезний:
Вік прожив – не чув, не бачив.
Люд не п’яний, а тверезий
Засмітив ліс, мов незрячий.
Ой, болить душа у мене.
Хто природу пошанує?
Ріжуть все: старе й зелене –
Кінець світу мовби чують.
Тут – «палєти». Там –
на лати.
Чим же дихати всі будем?
Не спинити, не здолати.
Людський розум в смітті
блудить.
Місто гарне: чудо-квітка
Все зелене. Все цвіте.
Але де взялось і звідки?
Знов сміття кругом росте.
Папірці летять над містом,
Вітер все на них «читає».
Хто писав. Хто кинув злісно.
Може, Бог колись спитає.
Де любов й добро шанують,
Не буває там сміття,
Де в душі біс паном
блудить –
Брудне й бідне там життя.
Там неспокій і хвороби,
Нема злагоди і щастя.
Схаменіться, люди добрі,
Може, виправитись вдасться!
Знов політики на сцені.
Сиплять сміттям «обіцяли».
Бій за гроші на арені –
Жебраки сидять у залі.
Бабця рече: «Змініть назву.
Будьте чесні й благородні:
Ви ж на тілі нашім – язва.
Хоч не звіть себе народні».
Знай: жебрак не вірить слову,
Він чекає на подачку.
Продали вже совість й мову –
Обіцянки лиш, балачки.
Може, люд колись проснеться,
Дрином вимете сміття.
Може, й совість озоветься
Й прийде радість у життя.
А повчання тут просте:
Не чекай на добру владу.
Не ганьби себе й природу.
Чистим стань. Дай собі раду!
Гідним будь для свого роду!
Анатолій СЕМЕНЮК.
Схаменіться люди!
У Європу ми ідемо, 
Аж піджилки трусяться.
А подвір’я не метемо –
І совість не мучиться.
Ми Європі не потрібні,
Брудні замазури.
Хоч до праці ніби й здібні,
Та все ж – нечепури.
Схаменіться, люди милі:
Про порядок дбайте.
Лад навести – в нашій силі.
Про це пам’ятайте!
Йосьо БЛЮМ.
Літом добре на Волині,
А у Ковелі – ще краще.
Небо сонячне і синє,
І повітря підходяще.
Але в чому ж та причина,
Що затьмарила наш спокій?
Чом не може вже людина
В Турію ступить і кроку?
Де взялися ті мікроби,
Що вбивають все за мить?
Риба стала мертва мовби,
Пузом догори лежить.
Служби людям сповістили
Про можливе горе.
А хто хоче покупатись –
Поспішай на море.
Та нас зовсім не лякають
Ні вогонь, ні труби.
Ми так любим рідну річку,
Що купаємося всюди.
Шкода тільки, що одразу
Не знайшли в нас винних,
Тих, хто вкинув нам заразу
В води тихоплинні.
Текст і малюнок
Степана ТЮБАЯ.
Залишити коментар