Осінь на творчість надихає...Під гомін журавлиного вокалу,
В полоні мелодійному зорі
Осінні наповняються бокали
За радості й жалі земні.
Шляхами досконалої любові
Веде весільні марші коровай.
В небесній вишиванці-долі
На рушнику – Поліський край.
Дзвін осені закохано лунає
У позолоті кришталевих днів.
Доріжка місячна пісенно виринає
Мотивом-світочем надій.
Осінь небо запалить вогнями –
Зорі падають снами-шляхами,
Землю сяйвом своїм огортають,
Падолистом серця зігрівають ...
Зірка-зваба голубить красою,
Кропить душу хмільною росою.
Заціловані в щасті – лиш двоє...
Не згасай, зоре, вік у любові.
Іван ЯРОШИК.
Небо селезнем сивим зітхає,
В моє серце журбу принесло.
Це вже «бабине» літечко стука,
В дні осінні дощем заплелось.
Осінь ця одцвітає тривожно,
Я ледачі вітри враз зловлю,
Запряжу їх у хмари свищеві
І в далекі краї одішлю.
Клен в гаю всю збира позолоту,
Наче скнара, складає в мішок.
Мабуть, він, відчува за собою
Невеликий таємний грішок.
Понасмічував листячком жовтим,
Що спочило тихенько в кущах…
Сни терпкі заколихує верес
У тернових, як нічка, очах.
Павутиння за вітром летіло
І торкнулось до мого чола…
Я люблю тихе «бабине» літо –
Моя юність у нім попливла.
Галина ОЛІФЕРЧУК.
смт Люблинець.
Залишити коментар