Посиденьки з Охрімом СвиткоюНещодавно на посиденьках з Охрімом Свиткою «сольний виступ» мала наша землячка, а нині мешканка Полтави Лілія Мир. Щоправда, її справжнє прізвище трохи інше, але через свою вроджену скромність вона забажала виступити під псевдонімом.
– Мені подобається, що ваша газета — це вільна трибуна для вільних людей, — сказала вона. — От і захотілося нею скористатися.
Що ж, надаємо слово пані Лілії, а право оцінювати її сатирично-гумористичні рядки залишаємо за читачами.
Охрім СВИТКА.
Такі солодкі влада й гроші –
Забулись наміри хороші.
Жадоба душу поглинає,
А совість з честю засипають.
Життя на гроші оцінили,
Хто на заваді – того вбили.
І не болить вже голова —
У депутата всі права.
У кріслах зручних – ситі дяді
Зібрались у Верховній Раді.
І хто б там думав про країну,
Про тих людей і їхню днину?
Закони вже давно не в «моді»,–
Їх же приймають при нагоді,
А в основному — все блокують,
Бо через гроші ворогують.
«Слуга народу» – депутат
Одержав оберіг – мандат
Й забув про тих, хто віру мав,
Його до влади обирав.
Дрімота ситого зморила,
Очиці злодія прикрила.
І вже не видно із посади
Діяльності цієї влади.
Не видно вбогого села,
Де бідність мохом поросла,
Пиячить там, хто вже не в змозі
Допомогти собі в дорозі.
Де колосилось раніше жито,
Там бур’янами все покрито.
Земелька щедра запустіла,
Зате вже соя уродила.
Замість м’яса їжте сою,
Молоко розбавили водою.
У повітрі – «мирний» атом.
Хвала «народним» депутатам!
Є на планеті дивна країна –
Сонцем зігріта, моя Україна.
Тут дихають киснем зелені
ліси –
Такої ніде не зустрінеш краси.
Поля переорані, луки просторі,
І ріки, що впадають у море.
Земля, як освячена: все,
що посієш, –
Віддячить плодами – збереш,
як зумієш.
Багатство є в надрах цих дивних
красот,
Чому ж не сягає країна висот?
Є гори Карпати і гори в Криму,
Лиш долі не має країна. Чому?
В ефірі звучить: «Наша вільна
країна!».
В цей час знову ставлять
народ на коліна.
Безкарно зруйноване
все виробництво.
Зате під контролем –
ефір, видавництва.
Як у далекі важкії години,
Знову тікає народ з України,
Шукаючи долю свою на
чужині –
Здолала зневіра у рідній країні.
Ні роботи, ні зарплати,
Нічим діри залатати.
Хтось крокує у Європу,
Весь народ пославши в…
Щоб хоч якось виживати,
Торби мусимо тягати.
Від натуги пупи рвуться
І ламаються хребти.
Руки змолоду трясуться,
А податок заплати.
Сам подумай, де дістати,
Чим діток прогодувати?
Попіклується держава,
Як з тебе ще шкуру зняти.
Ті, що вправно все схопили,
Вже мільйони «накрутили».
А що далі? Та не знають,
Один одного шпигають,
Не поділять володіння,
Бо нема на те уміння.
Загубили всі таланти,
Справи роблять дилетанти,
Бо за гроші у кишені
Можна мати звання вчені.
Українці! Зупиніться!
Навколо себе подивіться!
Як же треба зневажати
Самих себе?! Забувати
Дідів-прадідів. Продати
Їх здобутки. Й не згадати!
На наших землях козаки
Колись єдналися в полки.
За долю вільную свою
Безстрашно гинули в бою.
В віках живе козацька слава,
Брехню ворожую здолала,
Крізь товщу літ милує слух:
«Не згинув нації ще дух!».
Сьогодні всім нам треба знати:
Країну маєм відстояти.
Союзи нові – не для нас.
Хай світить Сонце!
В добрий час!
Лілія МИР.
Залишити коментар