Посиденьки з Охрімом СвиткоюОбіцяють для народу
Всього кандидати:
Кому – вікна, кому – двері,
Кому газ до хати,
Ще й гречку і локшину,
Комусь медальйона,
А простому селянину –
Нуля від мільйона.
А газет, календарів –
Греблю загатити.
Краще б у село дали
Грубку розтопити.
Не надійтесь, прості люди,
Що Вам краще буде.
Хто в «верхах» зів’є гніздечко,
Враз про вас забуде.
Краще, люди, вибирайте
Мене в депутати…
Кожен хоче якусь користь
Лиш для себе мати.
Галина ОЛІФЕРЧУК.
смт Люблинець.
Вже шановні кандидати
Ходять з хати і до хати,
Різні презенти дають,
У парламент кладуть путь.
Хочуть голоси купити,
Щоб було їм краще жити.
Рвуть, шматують Україну,
Ставлять нас всіх на коліна.
Розтягають рідну неньку
По своїх брудних кишенях.
Не зупинить їх нічого,
Не бояться вони й Бога.
Ви, шановні, зупиніться,
На народ ви подивіться.
Дайте людям заробити,
Щоб було й їм добре жити.
Якщо буде так тривати,
Підем в Київ бастувати.
І якщо не буде змін,
Підем з «вилами» в Кабмін.
Марія КРАВЧИК,
м. Ковель.
Встань, Хмельницький, встань,
Богдане,
Повставайте всі гетьмани…
Встань, Тарасе, пробудися,
На свій народ подивися!
Як народ наш голосує,
І цим світ увесь дивує!
Продається, хто, як може,
І байдуже, що негоже
Гідністю так торгувати,
Щоб дорожче ще продати.
Хто за триста, хто за двісті,
Чи у селах, а чи й в місті.
Бо стида уже немає,
В Сірка очі позичає.
Бо правий ти був, пророче,
Визнаєм ми неохоче:
«Славних прадідів великих
Правнуки погані!».
То коли ж порозумнієм?
І народом буть зумієм?
Коли матір-Україну
Ми не будем продавати!
Бо пора вже нам, Тарасе,
Твої думи шанувати:
«…Бо хто матір забуває,
Того Бог карає!».
Антоніна ГЛАДУН.
с. Радошин.
День добрий, пане Свитко,
Час спливає дуже швидко.
Так вийшло, що давненько
Я не була на посиденьках.
Та не могла в ці дні до Вас
не завітати.
Ось і прийшла, щоб любі «Вісті»
З днем народження вітати.
Нам доля випала нелегка,
Моя улюблена газетко.
Людей ми судим по ділах,
Газету ж любим по «рядках».
За те, що чесно і відкрито
Висвітлює події в світі.
Колись була ти «Прапорець»,
Та стали вільні накінець.
Я дуже рада, що змогла ти
До цих часів дійти, дожити.
Хоч на шляху були сумління
і тривоги,
Пройшла нелегкую дорогу.
Пережила диктат, цензуру.
Та, як відважний воїн,
Ішла на амбразуру.
Тепер читають цю газету
І в районі, й в місті,
І називається вона простенько:
«Вісті…».
Що побажать, тобі моя газетко?
Щоби не підставляли вороги
підніжку
І не котили на газету «діжку».
Щоб ти ще довго радувала
нас словом.
Будь і надалі чесна та відкрита,
Співаєм щиро: «Многа літа».
І, щоб була ти популярна і любима
Не тільки в Ковелі,
А і по всій Волині.
Неля ТРОШИНА.
м. Ковель.
Ми проживаємо на околиці Ковеля на вулиці Луцькій (в районі нафтобази). Часто траплялося так, що до наших будинків невідомі люди підкидали бродячих собак чи котів, не думаючи, що їх там чекатиме.
Однак є у нашому мікрорайоні дорослі і діти, котрі стають на захист бездомних тварин, підгодовують їх. Звикаючи до нових господарів, чотирилапі, на знак вдячності, навіть починають охороняти територію, на якій знайшли другу домівку. Вони – вже розрізняють «своїх» і чужих.
Та, виявляється, з-поміж наших мешканців є й такі, кому безпритульні тварини не до душі. Вони дратуються, що своїм гавканням тварини порушують їхній спокій.
Уже не один рік котрийсь із таких невдоволених постійно підкидає отруту безпритульним собакам. З початку року на нашій вулиці вже загинуло від отруєння шість тварин. У згадане число увійшли й ті, котрі жили в квартирах господарів.
Страшно дивитися, в яких муках собачки помирали, благаючи про поміч, яку ми не в силах їм надати. Шість трупів тварин з початку року – це жахливо!
А ще тривожніше від того, що губителі псів підкладають їм отруту будь-де: в траві, на стежках, у під’їзді будинку. Боязко навіть подумати про те, що, граючись на подвір’ї, якась дитина може взяти до рук знайдене чи навіть проковтнути таку кульку. Наслідки стануть фатальними!
Тому б’ємо на сполох, просимо дієвішого втручання комунальних служб у вирішення проблеми собачої безпритульності. Дуже треба, щоб у нашому місті запрацювала відповідна організація, котра б опікувалася бездомними тваринами.
Мешканці будинків №23, 25, 29 з вулиці Луцької.
Я не натішився тобою –
Бажання і спроможність
не співпали.
Лиш трішки зачекаю,
відпочину,
Щоб пісню ми одну співали.
Знов притулюсь, цілуватиму
знову,
Віддамся плоттю усеціло.
Зійдемось у пориві єднання
Між любов’ю, губами і тілом.
Кинем геть щоденнії турботи,
В насолоди поринемо світ.
Проігноруєм людські підлоти –
Проживемо багато ще літ.
І кохання палке не забудем,
Не розтринькаєм в полум’ї бід.
Згоряти, як факел, не будем.
Вірю я, що безтямно кохаю.
Бачу, віриш ти навзаєм.
Цю жагу нездоланну з тобою
Крізь життя, до кінця, прокуєм.
Яків ЛАВРЕНКО.
Залишити коментар