Всяка всячина / Юлія Кубай – в “Коронації слова”

Вона силою  слова затягнула мене у лабіринти своєї душі і не відпускала цілих два дні. Я відклав усі нагальні справи, і, мов приречений, занурився у світ її філософських роздумів, глибоко психологічних експериментів, красу мудро-ліричних образів.  Я купався у цьому дивному духовному морі і співпереживав з героями твору, які там рухаються і шукають половинку до своєї душі.

Вона – це Юлія Кубай та її роман «Душа».  Прочитавши його, я щиро кажу: «Браво, Юлю! Ти – талант!».

Юлія Кубай, випускниця десятої школи і кафедри комп’ютерно-мультимедійних  видань Національного авіаційного університету, за перо взялася п’ять років тому і впевнено, стрімко та літературно-професійно завоювала визнання, отримавши другу премію в престижному конкурсі «Коронація слова»  в 2016 році. 

Можливо, хтось, прочитавши книгу, скаже: вигадана історія із присмаком детективу. Про що йдеться?

…Мер міста несподівано для себе і всіх закохується в психічно хвору дівчину і навіть одружується з нею. В результаті із жорстокого, самовдоволеного, високого рангу  керівника стає духовно багатою, закоханою особистістю. 

Та не все так просто. Юлія змальовує цілий світ у його світлих сірих, навіть чорних тонах, різнобарв’ї  і жорстокому занепаді, залишаючи нам право робити висновки.

«В одній книзі я читала, що світ був створений за певну кількість днів. Він був досконалим… Його створили по частинках, і, зрештою, він був абсолютно цілим… Із часом світ почав удосконалюватися і втратив те,  що було в ньому від самого початку…».

Письменниця, натхненна музикою, спонукає до роздумів. Справді: наше життя народжується, як перший звук мелодії.  Згодом звучить в унісон з іншими звуками, голоснішає, розвивається, розквітає, злітає до неба  і раптом невмолимо звужується (часом миттєво) в одну чорну крапку.  В тій крапці, немов у чорній дірі Космосу, спресована світла, ніжна душа, як і душа холодна, всевладна. 

Марк, мер міста, заради рейтингу  відвідує психлікарню і раптом відкриває інший, невідомий для нього світ: «Люди там приємніші, ніж мої працівники».  Він ловить себе на думці: «Часом єдиним місцем відпочинку для мене є психіатрична лікарня».  І як вирок: «Усі ми трохи божевільні, ненормальності видаються нормальними  явищами…».

Скажете, надумано? Аж ніяк!  Цей шалений сучасний світ справді часом бачиться шизофренічним, бо з кожним роком гіршає, занепадає морально. 

Ти права, Юліє! Можливо, корисно було б нашим окремим політикам відвідувати психіатричні лікувальні заклади, щоб побачити собі подібних. Навіть навпаки: тих, у кого руки і душі чисті, й відчути, що твої – в бруді.  

Це нам письменниця розкриває неадекватний довколишній світ:  «Ми беремо участь у реаліті-шоу під назвою «Життя».  Воно збирає мільярди людей, та лиш одиниці щось виграють.

А в чому цей виграш?

Юлія впевнена, що «кожному з нас призначена пара, з якою ми складаємо справжню гармонію. Нам дають одну на двох душу…». І єдина перепона для щасливої гармонії: «Як віднайти душу, коли навколо стільки лиць? Ідемо наосліп, зовсім глухі до навколишнього світу, гукаємо її, сподіваючись бути почутими». 

Юлія Кубай, попри все, хоче щастя своїм героям.  Вона ламає стереотипи і єднає душі Роксани і Марка. Це єднання непросте.  Воно вище хворості дівчини і важливіше від п’єдесталів високої влади. Бо й справді,  хвора не тільки Роксана – симптомами хвороби під назвою влада уражений і Марк. 

Їх виліковує кохання! 

Цей роман потрібно читати, відчувати його нервами і, насолоджуючись, переосмислювати своє життя. 

Слід звернути увагу на сміливий прийом викладу сюжету: Юля з нами розмовляє вустами своїх героїв.  Описати емоції, переживання, роздуми чужої душі непросто. 

Можливо, якісь доторки замальовок  психології характерів затеоретизовані,  але це ні на йоту не применшує цінність книги. Юля знайшла свої магічні прийоми й вміло володіє ними – це ще одна перемога.

Фінал роману «Душа» проникнутий оптимізмом.  Де б не літала ваша друга половинка душі, в якому б світі далекому не існувала, ту «єдину мелодію», що «озивається  до нашої душі», віднайти можна, «її вчує наше серце, і навіть розум не суперечитиме цьому вибору…

Головне – бачити, відчувати і не губити надії…».

Спасибі тобі, дорога і шановна наша Юлечко!