Завдяки неймовірній силі волі та бажанню завжди досягати найвищих результатів вихованці спортивної дитячо-юнацької школи олімпійського резерву "Ніка-Сільмаш" сьогодні демонструють високий рівень спортивної майстерності. Про це свідчать їх вдалі виступи на змаганнях різного рівня.
Вдосконалює спортивну майстерність юних веслувальників, прищеплює їм любов до спорту тренер-викладач Ковельської СДЮШОР "Ніка-Сільмаш", майстер спорту України Світлана Проніна. Пропонуємо вашій увазі розмову з нею.
– Світлано Адамівно, розкажіть, будь ласка, як Ви почали займатися веслуванням?
– Пам'ятаю, тоді уже три роки працювала на ковельській залізниці, паралельно заочно навчалася в технікумі залізничного транспорту у Чернівцях. У ті роки (а це була середина 80-х) часто проводились змагання серед організацій, зокрема, з баскетболу, яким захоплювалась моя подруга. Якось вирішила зіграти разом з нею на таких змаганнях.
Мене помітив мій майбутній тренер Костянтин Похвальний, котрий своєю невтомною працею сприяв розвитку веслувального спорту у Ковелі, завдяки чому наші спортсмени почали заявляти про себе не тільки в області, але й у державі.
Отримавши запрошення Костянтина Віталійовича, спочатку якось засумнівалася у своїх силах. Бо навіть не мала жодного уявлення про те, як правильно тримати в руках весло. Але таки наважилась і не пошкодувала…
Відразу займалася у полегшених умовах: веслувала на човні із "поплавками" (засоби, що додають плавучості і допомагають утримуватись човну на воді). Тоді тренуватись доводилося взимку на місцевому пляжі, адже міське водосховище було вкрите льодом.
Згодом, перейшовши на водосховище, свою першу "серйозну" дистанцію – 200 метрів – подолала на човні без "поплавків".
– Перші успіхи не примусили на себе чекати?
– Розумієте, я прийшла у цей спорт в 21 рік, а це уже доволі солідний вік для веслувальника-початківця. Спочатку потрібно було домогтися інших результатів, в першу чергу, виробити в собі певні види координації – відчуття води, весла, човна, темпу, ритму, збереження рівноваги під час роботи у човні. Проте цією "наукою" мені вдалося оволодіти швидко.
Перші мої змагання були на човнах із "поплавками" в Шацьку, де вдалось перемогти більш досвідчених веслувальниць. Тоді відчула неабияке піднесення й продовжила наполегливо тренуватись, аби у майбутньому досягти кращих результатів.
І вони не забарились. Уже через кілька років я взяла участь у республіканських змаганнях в складі збірної України.
– Якими видами спорту Ви займалися, крім байдарки?
– Ще навчаючись у першій школі, захоплювалась волейболом, баскетболом. Але згодом зрозуміла, що особливих перспектив у цих видах спорту у мене немає. Тож грала, як кажуть, задля свого задоволення.
Спробувала себе й у вільній боротьбі. Здобувши друге місце в чемпіонаті України з вільної боротьби серед жінок, виконала норматив кандидата в майстри спорту й стала першою ковельчанкою, яка відзначилась на змаганнях з вільної боротьби всеукраїнського рівня.
– Який рік у Вашій спортивній кар'єрі став найуспішнішим?
– Думаю, що це був 1984 рік, коли здобула "бронзу" чемпіонату України з веслування серед жінок, а ще пам'ятний 1991 рік, коли мені присвоєно звання майстра спорту України.
– Що найбільше любите у веслуванні?
– Як і в будь-якій справі – перемагати, досягати найвищого результату. А от як тренеру мені подобається спостерігати за тим, як фізично формуються діти, які займаються цим видом спорту, як з часом гартуються їхні тіло й дух, як у них зав'язуються товариські стосунки, змінюється світогляд.
– А скільки часу працюєте тренером?
– Ось уже 28 років працюю тренером-викладачем в СДЮШОР "Ніка-Сільмаш". Хоча, коли у 1985 році розпочала свою тренерську діяльність, не припиняла тренуватися – була і тренером, і діючим спортсменом.
– У якому віці, на Ваш погляд, варто починати займатися веслуванням на байдарках і каное?
– В нашу школу приймаємо дітей, починаючи з десяти років. Адже це дуже непростий вид спорту, бо в ньому задіяні майже всі частини тіла: ноги, руки, корпус… Потрібна чітка координація рухів, підтримання рівноваги (інакше човен може перекинутися), силова витривалість.
І ще дуже важливий момент: старші діти будь-які пов'язані з тренуванням навантаження сприймають як належне, а от молодших це може розохотити далі займатися веслуванням.
– Насичене спортивне життя не заважало особистому?
– Аж ніяк. У мене чудова сім'я, хороші діти. Маю двох донечок-двійняток, Софійку та Марійку, які два роки тому, аби мати фізичне навантаження, сіли у човен. І їм сподобалось. От і тренуються обидві у мене. Хоча не планувалося, що вони будуть веслувальницями.
Взагалі-то, перед тим, як піти у спорт, значних успіхів досягли, займаючись в гуртку "Золота соломинка", що діє в Палаці учнівської молоді. І хоч почали тренуватися порівняно недавно, вже брали участь у чемпіонаті України й в байдарці-четвірці зайняли дев'яте місце, змагаючись з більш досвідченими юними спортсменками.
– Знаю, що нещодавно на всеукраїнських змаганнях відзначилась одна з Ваших вихованок. Світлано Адамівно, чого б побажали їй та іншим молодим гребцям?
– Так, моя чотирнадцятирічна вихованка Олександра Вознюк, яка навчається в НВК № 13, здобула перше місце в каное-одиночці на чемпіонаті України у Дніпропетровську, виконавши норматив кандидата в майстри спорту. Дещо раніше вона стала другою на всеукраїнських змаганнях "Стрімкі човни". Тепер активно готується до наступних змагань.
А побажати хочу своїм вихованцям та й, зрештою, всім юним спортсменам наполегливості у досягненні мети, нових звершень і рекордів, успіхів у спорті. Нехай для них в житті настане мить, коли, опинившись на п'єдесталі пошани, на їхню честь звучатиме Гімн України й підніметься увись синьо-жовтий стяг.
Вікторія ЗІНЧУК.
НА ЗНІМКУ: тренер-викладач СДЮШОР "Ніка-Сільмаш" Світлана ПРОНІНА зі своїм вихованцем Миколою ЯЦЮКОМ.
Фото Мирослава ДАНИЛЮКА.
Залишити коментар