Хто любить, той багато страждаєУ квітні минуло 110 років від часу виходу третьої поетичної збірки Лесі Українки «Відгуки» (1902).
Ця остання прижиттєва збірка поетеси вийшла друком у Чернівцях 1902 року. Сприяли цьому фінансово академічне товариство «Молода Україна», Модест Левицький (правник, співак, диригент), Микола Грабчук (складач друкарні «Руська рада»), який працював над підбором паперу, композиційним та художнім оформленням. Збірка вийшла за редакцією Василя Сімовича – студента Чернівецького університету, пізніше професора.
1899—1901 роки були найдраматичнішими в житті поетеси. Вона перенесла в Берліні складну операцію. Важко хворів і в березні 1901 р. помер у неї на руках друг, коханий Сергій Мержинський. Після його смерті, перенісши велике психологічне, фізичне перевтомлення, Леся Українка захворіла на легеневий туберкульоз, поїхала лікуватись у буковинські Карпати, санаторій «Буркут». Але перед цим заїхала на декілька днів до своєї товаришки, письменниці Ольги Кобилянської. Університетська молодь, дізнавшись про перебування письменниці в їхньому місті, організували вечір-зустріч.
Газета «Буковина», що виходила в Чернівцях, 26 травня 1901 року повідомила: «Вечерок в честь Лесі Українки випав величаво. Велика зала «Народного дому» була битком наповнена чернівецькою та замісцевою інтелігенцією та міщанством. Доктор Стоцький привітав дорогого гостя, академік Лушпинський виголосив один з віршів Українки, а академік Сімович мав відчит про її поезії. Хор «Бояна» й міщан співав пісні. Аж по півночі розійшлося товариство, прощаючи сердечно незвичайну землячку, що так і чарувала всіх своєю високою освітою, гарячим патріотизмом і рідкою скромністю».
Коли Леся Українка залишала Буковину, повертаючись додому, з нею вдруге зустрівся В. Сімович і попросив відступити збірку нових творів для видання. «Вона радо дала на це свою згоду. Ніяких умов не ставила, а домагалася тільки, щоб видання було «чепурненьке» та щоб коректа була переведена «по-людському», за рукописом. Гонорарів від вас ніяких не хочу, бо ж і так ви грошей не маєте.
І справді, дуже швидко, у квітні 1902 р., у нас у руках була гарно укладена збірка із заголовком «Відгуки». Враження від збірки було дуже велике. Др. Теодот Галіп не стримався і після прочитання останнього вірша, крикнув був: «Ні, це не поезія, це – гіперпоезія». (Зі спогадів В. Сімовича).
Книжка, як бажала Леся Українка, вийшла чепурна, розміром 19х12 см, на 96-ти сторінках і була високо оцінена літературною критикою.
Львівська газета «Діло» (13 квітня 1902 р., № 84) повідомляла про «Відгуки». «Се багатющий і різнорідний змістом збірник поезій вельми симпатичної і талановитої української поетки. Більша часть тих поезій повстала на галицькім і буковинськім грунті, в часі перебування поетки в Карпатах. Внішній вигляд книжки незвичайно гарний, люксусовий, в сецесійнім стилю, друк в двох красках. Одним словом, книжка ся, що є правдивою окрасою нашої літератури».
Леся Українка в цей час перебувала на лікуванні в Італії. Коли отримала свій примірник, в листі до матері писала: «Моя нова збірка віршів («Відгуки») вже вийшла і мені прислана, гарненько видана і в гарній оправі».
Збірка складається з віршованих циклів, написаних протягом 1900—1902 р.р. («Невольницькі пісні», «Ритми», «Хвилини»), шести легенд та драматичної поеми «Одержима», якою розпочинається збірка.
Для поезій циклу «Невольницькі пісні» характерні ремінісценції зі Старого Заповіту: поетеса порівнює поневолення українського народу Російською імперією з єгипетським, вавілонським полонами ізраїльського народу.
Цикли поезій «Ритми», «Хвилини» та драматична поема «Одержима» пов’язані із Сергієм Мержинським, професійним революціонером, який помер від сухот. Це вірші глибоко інтимно-психологічної лірики. Без болю, без щему у серці їх неможливо читати. Це — оголена душа поетеси, її страждання, її велика туга за втраченою любов’ю. Сторінка за сторінкою, рядок за рядком розкривається драма душі, де зіткнулися голосні слова поета й німа туга жінки.
…Ні! Я покорити її не здолаю,
Ту пісню безумну, що з туги повстала.
Останні три поезії «Ритмів» — вірші з циклу «Хвилини», «Трагедія» та інші Леся Українка писала на Буковині. Краса Карпат, смереками напоєне повітря, стрімки потоки рік, квітучі полонини дали імпульс для створення поезій на коломийковий лад. У них поетеса використовує народнопісенну символіку, лексику гуцулів. Прекрасний знавець і цінитель фольклорних скарбів, Леся Українка і тут на Гуцульщині припадає до їх цілющого джерела, щоб передати печаль жіночого серця.
Нова збірка засвідчила, що її автор досяг творчої зрілості й прокладав дорогу подальшому розвитку української поезії в новому ХХ столітті. Для збірки характерні філософська заглибленість поетичного мислення, тяжіння поетеси до ліро-епосу, ліро-драми, драматичного монологу, жанрова розмаїтість.
Це був новий, якісний, оригінальний поетичний тип художньої творчості в українській літературі.
Саме у «Відгуках» найбільше відбився трагічний світогляд, трагічне світосприйняття Лесі Українки. Бо, як кажуть мудрі, хто багато любить, той багато страждає.
Марія ЧАШУК,
старший науковий співробітник літературно-меморіального музею Лесі Українки с. Колодяжного.
Залишити коментар