Працювали для блага УкраїниУкраїнський музикознавець-фольклорист, за освітою юрист, один з основоположників української музичної етнографії, фахівець світового рівня, чоловік Лесі Українки, Климент Васильович Квітка (1880-1953 рр.). У студентські роки працював концертмейстером хору Київського університету.
Тоді ж очолював гурток середньої шкільної молоді, який відвідували учні київських гімназій, колегії Павла Ґалаґана, реальних училищ і Київської духовної семінарії.У 1902 р. скінчив правничий факультет університету Св. Володимира, працював у судовому відомстві різних міст Криму і Кавказу на посаді секретаря окружного суду.
З 1917 – товариш генерального секретаря судових справ, 31 березня 1918 р. призначений Радою народних міністрів товаришем міністра юстиції УНР, член НТШ. У 1922-1933 роках – керівник кабінету музичної етнографії ВУАН у Києві. Одночасно викладав у київському вищому музично-драматичному інституті ім. М. В. Лисенка.
У вересні 1932 р. був призначений керівником етнографічного відділу історично-теоретичної кафедри Московської державної консерваторії, однак залишився працювати в Києві. У лютому 1933 р. був заарештований органами НКВС і після допитів звільнений. Через півтора місяця, побоюючись нового арешту, переїхав до Москви.
Працював професором Московської консерваторії. У 1934 році його знову заарештували, і він перебував у концентраційних таборах в Середній Азії. 1936 року був звільнений достроково та відновлений на роботі.
З 1936 року – керівник фольклорної секції Науково-дослідницького інституту при Московській консерваторії. З 1937 до 1945 і з 1949 року до кінця життя – науковий керівник заснованого ним Кабінету по вивченню музичної творчості народів СРСР (нині Науковий центр народної музики ім. К. В. Квітки).
К. Квітка зібрав 6 тисяч народних мелодій і сформував фонд фольклорних записів. Він є автором близько 50 наукових праць із музикознавства та етнографії. З 1900 р. почав записувати пісні з голосу Лесі Українки, які видав у 1917-1918 рр. під назвою "Народні мелодії з голосу Лесі Українки. Записав і упорядкував Климент Квітка".
Досліджував діяльність Олени Пчілки в галузі музичної фольклористики. Його дослідження в галузі ладової і ритмічної організації народних пісень стали вагомою сторінкою в теорії музики. Він приголомшував своєю енциклопедичною ерудицією, мав велику схильність до вивчення мов, вивчав їх ще у гімназії і упродовж усього життя вдосконалював ці знання. У своїй роботі постійно користувався тринадцятьма мовами.
Рідною його мовою з дитинства була російська (мова, якою спілкувалися Карпови), але українська в його житті пульсувала поруч завжди. Тим більше, коли його життєвий шлях перетнувся з родиною Косачів. Багато наукових робіт К. В. Квітки написані й опубліковані саме українською мовою.
Як бачимо, за освіченістю, працелюбністю, громадянською позицією теща й зять стояли на вищих сходинках суспільства.
Початок їхніх стосунків не був з найкращих, але згодом Олена Пчілка змінює своє ставлення до зятя, оцінивши всі сторони його таланту. Як музикознавця, який надзвичайно тонко відчував не тільки предмет свого дослідження, але й давав чіткі професійні характеристики роботам своїх колег, як чоловіка її геніальної доньки Лариси Косач-Квітки, який до кінця життя був поруч зі своєю дружиною.
Леся Українка з Климентом Квіткою були разом 10 років, 6 з яких – у шлюбі. Після смерті дружини йому в спадщину дістався її літературний архів, право на видання творів. Пережити тяжку втрату Квітці допомагала улюблена робота, в яку він занурився з головою.
У 20-х роках минулого століття, коли закладалися основи українського національного культурного відродження, Климент Квітка був одним з його фундаторів.
Очоливши з 1921 року Кабінет музичної етнографії при Академії наук, сорокарічний Климент Васильович волею обставин опиняється у центрі родинного життя Косачів. Він спілкується не лише з Оленою Пчілкою, але й з Оленою Тесленко-Приходько (тіткою Лесі Українки) і родиною Світозара Драгоманова (тоді ректора архітектурного інституту), має товариські контакти з Михайлом Васильовичем і Ольгою Петрівною Кривинюками, з Олександрою Євгенівною Судовщиковою (дружиною старшого брата Лесі Українки Михайла) та її дочкою Євгенією (Імочкою).
Збереглося двадцять шість листів К. В. Квітки до Олени Пчілки у її фонді у Відділі рукописів Інституту літератури імені Т. Г. Шевченка (ф. 28, №№ 749 - 774).
Подаємо уривок з листа, характерного для їх стосунків.
“Кам'янка над Дністром 16/V 1924.
Дорога Ольго Петровно!
Весь вік мені було дуже досадно, що я мало бував по селах, особливо в ті пори року, коли одбуваються обряди з співами; тільки колядки я записував колись "з натури", а веснянки, купальські і ін. – хоч часто на селі, але в кабінетній, так би мовити, обстановці. Отже цеї весни поклав я собі за всяку ціну побачити весняні танки і, довідавшися, що в селі Яланці Голопільського повіту вони ще одбуваються, вибрав це село тим, що сподівався, що там не будуть боятися чужанина-глядача і не розбіжаться.
Ця надія не завела, і взагалі ще ніде не працювалося так легко, як в Яланці, бо Зборовський своєю довгою працею привчив людей до того, що це зовсім звичайна і не страшна річ, коли записують.
Дорога в Яланець була дуже тяжка – пересідати треба було на станції Рудниці, де в вокзальнім будинку пасажири могли поміститися тільки стоячи, на дворі було дуже холодно і дожидати поїзда довелося цілу ніч...
Зборовський живе до краю злиденно; вчителька згодилася годувати за гроші, але потім пішла по селах розшукувати свого чоловіка, що втік від неї зараз після одруження, і ніхто не перейняв узятих нею обов'язків; спати довелося на невимитій після школярів підлозі у школі, в великім холоді, двічі я температурив, але взагалі поправлявся, дякуючи незвичайно доброму і сухому повітрю і спокоєві…
Цілую Ваші ручки і прошу передати сердешний привіт усій родині, коли лист застане Вас іще в Могилеві.
Відданий Вам
К. Квітка".
Такий підпис неодмінний у кожному його листі до матері покійної дружини.
Проживаючи 1924-го р. у Кам'янці над Дністром Черкаської обл., Квітка запланував музичну експедицію до с. Яланці Голопільського повіту. В листі музикознавець повідомляє не лише про роботу, але й про нелегкі побутові обставини, які їх з Оленою Курило зустріли.
Олена Пчілка 1920 р. переїхала з Гадяча до Могилева-Подільського, де жила у сім'ї Ізидори, віддавалася літературній і громадській праці, займалася фольклорними записами. Климент Васильович всіляко заохочував її до ґрунтовної праці, ділячись своїми задумами щодо нових досліджень.
В той самий час він клопочеться справами видання Оленою Пчілкою її п'єсок для дітей. Займається перевиданням її "Українських узорів": "Щодо нового видання ваших узорів, то без сумніву треба підождати до осени, коли наші видавництва "розгортаються" і стають щедріші: весною вони завжди в депресії".
З листів Олени Пчілки до Климента Васильовича Квітки (деякі з них зберігаються у Слов'янській бібліотеці в Празі і охоплюють 1918-1923 р.р.) бачимо, наскільки змінилося на краще її став
Залишити коментар