Хустина моя терновая…Невеселим цьогоріч був День Незалежності України через трагічні події на Сході держави, але й оминути увагою головну дату країни у Поповичах не могли. Тож у той день в Будинку культури відбувся тематичний захід за участю вчителів, учнів місцевої школи, артистів-самодіяльців, жителів села. Організатором дійства була директор Будинку культури Тамара Крицко.
Незвично виглядали фойє і зал культурного закладу: вони розцвіли у віночку 75-х зібраних по селу хусток, бо саме про цей головний убір, що є одним із
найсильніших оберегів та використовується в народних українських обрядах і звичаях, й розповідалося присутнім у віршах та піснях. Ці хустки бережуть і шанують у кожній домівці, де вони перейшли у спадок від прабабусь, бабусь до нинішніх господинь, дітей, онуків. Адже у традиціях українського народу хустка була завжди, а в житті людини – багато означала.
Знайшлася у Поповичах й унікальна хустка кінця ХVІІ ст. – на чотири сторони, де кожне її поле має свій колір: червоний, зелений, чорний і синій. Тож недарма кажуть, що у хустки на кінцях є щастя, є горе, є сльози, є радість. А жінка могла її вдягати різними кінцями, залежно від обставин.
Цю старовинну реліквію повісили в центрі сцени, а зберігає її Олена Ігнатюк, якій перейшла вона від баби Федонії Якобчук, а тій подарувала колись її прабаба.
Ще одну велику "салісувку" з френзлями привіз десятки літ тому з армії одній мамі син, вона теж прикрашала сцену.
Крім виставки чудових барвистих хусток, у фойє зробили стенд "На варті наших душ – Небесна Сотня" із фотографіями та матеріалами про загиблих Героїв за Україну. І тут акцент зроблено теж на жалобній хустині біля цитати із поеми "Причинна" Тараса Шевченка:
Не вернеться чорнобривий
Та й не привітає,
Не розплете довгу косу,
Хустку не зав'яже,
Не на ліжко, в домовину
Сиротою ляже!
Розпочинаючи захід, Тамара Крицко привітала односельчан із Днем Незалежності, зокрема сказавши: "Нехай окрилює всіх нас віра в розбудову і процвітання рідної держави. Давайте спільно засіємо добром нашу мрію, щоб вона зростила для кожного щасливу долю! 23 роки тому вітер свободи вирвався на волю. І ніхто й ніколи не зможе зупинити його!".
Потім дітки й учасники художньої самодіяльності декламували вірші і співали пісні про найсвятіше – рідний край, рідну землю, Батьківщину, віддаючи шану бійцям, які воюють в зоні АТО. Є серед них і жителі Поповичівської сільради.
Змістовно, з любов'ю і щемом, спираючись на історичні та побутові приклади, розповідали та співали самодіяльці про різні періоди життя українців – від народження до останнього дня, пов'язані з використанням хустки.Звичайно, особливі слова були сказані про жінок – матерів, дружин, дочок, які проводжають і чекають своїх солдат, а то й хоронять рідних кровинок. І невіддільним атрибутом для них в радості чи в горі є хустка, яка завжди була символом прихильності, любові, вірності в коханні, прощання і скорботи. Впродовж століть вона для українок була й найдорожчим подарунком, який уособлював рідну Україну, рідну матір, рідний дім. Немає у світі такої жінки, якій би хустка не личила.
Хустка — це життя…
Вона пам'ять роду, його святиня.
На ній і гроно, і пелюстка,
І небо, й райдуги на ній…
Мов берегиня вроди хустка
Здавен у нашій стороні, —
звучало зі сцени. І хіба можна з цим не погодитись? Дякувати Богу, що живе любов нашого народу до такого простого і водночас незбагненного дива — української хустки!
Гарно, задушевно пройшов захід, а на закінчення прозвучала зі сцени молитва-вірш за Україну, і всі присутні заспівали Державний гімн.
Людмила ЛЮБЧЕНКО.
На знімках: під час тематичного заходу у Поповичах.
Фото з архіву Будинку культури.
Залишити коментар