Поети утверджуються в газеті
Перша поетична збірка - немов новонароджене дитя. Скільки переживань, скільки надій! Хвилює, як те "маля" піде у світ? Чи приймуть його у свою душу люди?
Переживає Ніна Василівна Федорук з Городища. Гості завітали на презентацію її книги. Вона те духовне дитя в обкладинку запеленала. Та ще калиною і вишивкою уквітчала. Назвала гарно: "Подарунок долі".
Ніна Василівна, як мама, сльозу по щоці з очей ветеранських випускає на волю. Хай котиться – то з радості.
– Ви щаслива? – запитую.
– Немає на що жалітися. Прожила вік у мирі та злагоді, можна сказати, у любові.
Діти повиростали. Онуки є – скільки ж бо їх? Шестеро! (сміється). А ще правнучок на додачу. Мені здається, що це і є щастя.
Я листаю збірочку – хочу відчути, яке воно, щастя у поетичних рядках.
І знаходжу. Все так просто. Щастя – в прийдешньому дні, який дав Господь.
Вслухайся, читачу:
Якими мірками життя не міряй,
Свій вік відміряти не вдасться.
Любити день, стрічать грозу
І просто жити – яке це щастя!
І ще:
Не тужи за літом, що пройде,
Не сумуй: життя завжди прекрасне.
Запали промінчик у очах,
І кожен день твій буде щастям.
Ось така філософія. Не хитромудра, як у Гегеля чи Канта, а проста, доступна, зачерпнута із надр людського буття.
– А коли перший вірш явився на світ? – надокучаю запитаннями я.
– То було давно. Ще в школі. Пам'ятаю, що його у "Радянській Волині" надрукували. Тоді редактором був Полікарп Шафета.
А сьогодні друкуюсь у наших рідних "Вістях Ковельщини". Люди цікавляться газетою, новинами. І мої вірші читають – "спасибі" редактору Миколі Вельмі.
"Поет утверджується в газеті", – роблю висновок я. Справді, скільки місцевих талантів пробували свої сили на сторінках газети. І юні, і зрілі, і сивочолі.
– Що найдорожче для Вас у житті? – продовжую розмову.
– Звичайно, що рідна мама!
І знову повертаю тебе, мій шановний читачу, до поезії Ніни Федорук:
Матусю люба, зіронька
ранкова,
Пораднице, захиснице
наша…
Вона молить:
Нехай Господь під ноги
стелить долю…
А ще й дитиною хочеться себе відчути:
Заспівай мені, мамо, колискову, розкажи, як
маленькій, казку…
І звеселити хоче:
Щоб у мами під віконцем
Пісні співали рідні
солов'ї..,
А промінчик вранішнього
Сонця
Чоло розглажував тобі…
І, нарешті, ніби перегукуючись з відомим поетом Миколою Луківим, майже голосить:
Бійтесь спізнитись –
не привітатись,
Душу вкладайте
в слова.
Турботи щоденні,
завжди
будуть друзі,
Лиш мама в житті
є одна.
А вечір поезії, піснею прихорошений, спонукає до роздумів. Що ж воно за село – Городище, де, мов з чарівної чаші, вірші, пісні виливаються?
Поетеса Ніна Бай, уродженка села, відома на всю Україну, Заслужений журналіст України, поет, письменник Степан Скоклюк зігрівають душі ковельчан своїм талантом, теж – через рідні "Вісті". А ще Ігор Вижовець – поет і педагог… Пульсує духовне джерело, наповнює чарівну чашу поетичним, мудрим словом і не міліє.
А мелодії жайворонком дзюркочуть, злітають до неба. Це – аматорський жіночий гурт вокалістів, мов колосочок до колоска, складає в сніп пісні на слова Ніни Федорук у душі присутніх. Гарно виходить: духовно, душевно і по-українськи мелодійно.
Вітають автора поетичної збірки учні, вчителі школи, родичі. Сільський голова Петро Олексюк виголошує щиросердечні слова і – квіти в дарунок!
Завітала на свято Валентина Січкар, голова районної ветеранської організації. Вона приїхала з Голоб. Саме Валентина Володимирівна доклала немало зусиль, щоб збірка побачила світ. Вона теж захоплена лірикою Ніни Василівни.
До щирих вітань долучилась і редакція "Вістей Ковельщини". Від редактора Миколи Вельми – "Почесна грамота" за плідну співпрацю і за вагомий внесок у розвиток культури Ковельщини.
l
Хто ж вона, народна поетеса Ніна Федорук? Народилася в селі Городищі. Навчалась у Ковельській середній школі № 3 ім. Лесі Українки. Закінчила Горохівський сільськогосподарський технікум.
Працювала бухгалтером у місцевому колгоспі і сільській раді. Тут і перше кохання зустріла, а згодом сімейне кубельце звела. На радість – діти, які "при ділі", та онуки. Звідси, з городищенської землі, черпала поезії та пісні.
Мов журавлі, у вирій відлетіли роки. А що залишили? Юні іскорки в очах. Душу молоду і мудрість сивочолу. А ще – біль за Україну, бо ж не все гаразд у нашому домі. І вірить, що "розквітне Вкраїна-мати".
Не забуває Ніна Василівна Бога:
За все, що є, я
вдячна Богу…
Вона звертається до Господа:
Навчи, о Господи,
як не згрішити.
Я згодна хрест
важкий нести...
І – об'єктивний
погляд на себе:
Поважний вік, на
скронях сивина,
Та все ж весна цвіте в моєму
серці.
Отож, і ми з тобою, шановний читачу, побажаємо Ніні Федорук весни у серці, творчої наснаги і любові у душі!
І ще, мій друже читачу, перегортаючи сторінки "Вістей Ковельщини", прочитай душевні поетичні рядки поетеси, і ти зарядишся духом хмільної волинської природи.
Анатолій СЕМЕНЮК.
НА ЗНІМКАХ: під час презентації книги Ніни Федорук у Городищі; титульна сторінка збірки.
Перша поетична збірка - немов новонароджене дитя. Скільки переживань, скільки надій! Хвилює, як те "маля" піде у світ? Чи приймуть його у свою душу люди?
Переживає Ніна Василівна Федорук з Городища. Гості завітали на презентацію її книги. Вона те духовне дитя в обкладинку запеленала. Та ще калиною і вишивкою уквітчала. Назвала гарно: "Подарунок долі".
Ніна Василівна, як мама, сльозу по щоці з очей ветеранських випускає на волю. Хай котиться – то з радості.
– Ви щаслива? – запитую.
– Немає на що жалітися. Прожила вік у мирі та злагоді, можна сказати, у любові.
Діти повиростали. Онуки є – скільки ж бо їх? Шестеро! (сміється). А ще правнучок на додачу. Мені здається, що це і є щастя.
Я листаю збірочку – хочу відчути, яке воно, щастя у поетичних рядках.
І знаходжу. Все так просто. Щастя – в прийдешньому дні, який дав Господь.
Вслухайся, читачу:
Якими мірками життя не міряй,
Свій вік відміряти не вдасться.
Любити день, стрічать грозу
І просто жити – яке це щастя!
І ще:
Не тужи за літом, що пройде,
Не сумуй: життя завжди прекрасне.
Запали промінчик у очах,
І кожен день твій буде щастям.
Ось така філософія. Не хитромудра, як у Гегеля чи Канта, а проста, доступна, зачерпнута із надр людського буття.
– А коли перший вірш явився на світ? – надокучаю запитаннями я.
– То було давно. Ще в школі. Пам'ятаю, що його у "Радянській Волині" надрукували. Тоді редактором був Полікарп Шафета.
А сьогодні друкуюсь у наших рідних "Вістях Ковельщини". Люди цікавляться газетою, новинами. І мої вірші читають – "спасибі" редактору Миколі Вельмі.
"Поет утверджується в газеті", – роблю висновок я. Справді, скільки місцевих талантів пробували свої сили на сторінках газети. І юні, і зрілі, і сивочолі.
– Що найдорожче для Вас у житті? – продовжую розмову.
– Звичайно, що рідна мама!
І знову повертаю тебе, мій шановний читачу, до поезії Ніни Федорук:
Поети утверджуються в газеті
Залишити коментар