Духовність / Іскринка Божого спасіння

Мені здається, що війна перевіряє нас на присутність милосердя в серці і душі.

Цей нарис – про милосердних і стійких християн. Випадок спонукав мене до написання статті. Я бачив, як  дружина, заради празникового існування покинула чоловіка-інваліда, який отримав травму, намагаючись покращити сімейне життя.

"Щоб бути Людиною і Християнином, треба іти проти течії", – наголошував Папа Іван-Павло ІІ.

Не склала та жінка іспит – ні на вірність і мораль, ні перед Богом. Пішла за течією сатанинських спокус. Не дивно, що в хвилях кайфу і розваг примарного щастя так і не знайшла.

Сьогодні за течією, визначеною дияволом, пливуть ті, хто на крадені гроші жирує, будує казкові маєтки та намагається управляти людством.

Вірю, що існує вищий закон справедливості і совісті. Є приклади реального, чесного життя, яке, мов Божа іскринка, запалює серця для побудови іншого, доброчинного, благодатного, життєдайного світу.

l

Кожного ранку, заходячи до храму, бачу чорняву, миловиду, гарно одягнену жінку. Вона обов'язково усміхнеться у відповідь на привітання. В тій усмішці – промінчик тепла і доброти. Вони легко проникають у душу, немов хочуть заспокоїти чужі переживання й тривоги, які, до речі, ятрили й мою душу.

Вже декілька днів задаю собі запитання: "Як оминути негаразди? Чому стільки проблем "поселилося" на стежині мого буття?".  З цим та іншим я й прийшов у храм, щоб поділитися думками з Богом,  молитвою та піснеспівною літургією заспокоїти себе, отримати своєрідну духовну "розрядку".

І раптом – оцей сонячний промінчик, своєрідна прелюдія до всієї служби. Звідки він, такий життєдайний, позначений Христовою настановою: "Возлюби ближнього"?..

З першого погляду, у цієї жінки – сімейна благодать і безтурботна, щаслива ідилія життя.

Це – пані Віра. Шановний мій співрозмовнику, відкриймо комірки жіночої душі. Переконаний, що там знайдемо милосердя, терпіння, подружню вірність і… тернисту жіночу долю.

Та заради істини залишимо на хвилину нашу героїню і звернемося до історії життя біблійного Іова. Іов був багатим і доброчинним Божим чоловіком. Щоб показати свою зверхність, Сатана забирає у нього матеріальні багатства, знищує синів, а на нього самого навертає страшну хворість – покриває тіло болячками.

Лихий переконаний: Іов відречеться від Бога.

Дружина нещасного не витримує і просить: "Ти все ще твердий у непорочності своїй! Похули Бога  і помри…" (Іов. 2-9).

Пані Віра ось уже кілька років вдень і ввечері, вночі і на світанку у своїй скромній квартирі бачить свого Василя, закутого в кайдани хворості.

Пам'ятаєте пушкінське: "С больным сидеть и день, и ночь, не отходя ни шагу прочь?..". Непросто, і не тільки "подушку поправлять", а постійно допомагати у великих і малих потребах та ще звеселяти душу хворого.

Щоб зрозуміти цей подвиг – треба бачити і відчути. Вона після фізичної реабілітації чоловіка проводить ще й моральну і духовну, до того ж, знаходячи сили усміхатись.

Вона має право вигукнути: "Якби не твоя міліцейська чесність, то ми мали б машину, дім і жили б розкішно!". Ні, пані Віра і в думці такого не має. І в горі, і в розпачі вона морально вища дружини Іова. Хочете чи ні – це взірець для багатьох "осучаснених" дружин та жінок. Багато теперішніх стають під прапор Сатани, зваблюють грошовитих олігархів і будують псевдорайське життя.

Віра іде тернистою стежиною Божих заповідей. Вона не оплакує себе і не шукає  винних: "То моя доля. Я вибирала Василя не за ознаками багатства, а з любові, закріпила її вінцем Господнім. Тому не маю права на розчарування через життєві негаразди. Я не знаю, чому мій, у минулому здоровий чоловік, сьогодні прикутий до ліжка. Що не говоріть, він старався бути чесним міліціонером.

Можливо, він спокутує невідомі мені гріхи або гріхи членів родини. Я думаю, що Господь перевіряє його і мене на стійкість та міцність віри. Адже за сучасними мірками ми могли б мати не напівбідне,  а заможне життя. Та й у званні Василь  міг піднятися до полковника.

l

– Е, ні, – заперечує пан Василь. – Я свій хрест, яким би тяжким він не був, мушу донести на свою Голгофу. Батько навчав: "Роби, синку так, щоб не соромно було дивитися людям у вічі". Що гріха таїти – були можливості отримувати сумнівні винагороди і стати заможним, але це була б змова проти совісті і гідності.

Сьогодні вірус корупції проник у всі сфери нашого життя. Не оминув він і багатьох працівників правоохоронних органів. Як це відбувається, яскраво видно на прикладі випадку, що мав місце у моїй слідчій практиці.

Якось сталася автоаварія. Бабця, віком під 90 років, поспішила  перейти дорогу перед автобусом, і була збита автівкою. Результат – травми рук і ніг, а через тиждень – сліпота. Справа непроста.

Тут серйозний конфлікт інтересів. Родичі потерпілої вимагають кари і відшкодування матеріальних збитків, а водій намагається довести свою безневинність.

Істину знайти непросто. В ході слідства до мене завітав армійський полковник, брат водія. Гість безцеремонно пішов в "атаку":

"Лейтенант, подойди к окну. Видишь, новый "Жигуленок" стоит. Он твой! Но ты должен закрыть это дело. Денег я тебе не дам!".

Я був ошелешений таким нахабством і виставив полковника за двері кабінету. Та полковник не заспокоївся і заходив ще декілька разів.

Тим часом я розплутував клубок свідчень і фактів по справі. Довелося провести повторну медичну та автотехнічну експертизи. Було встановлено, що сліпота бабці не пов'язана з автоаварією, а водій не мав змоги уникнути зіткнення з людиною в даній ситуації. Зваживши всі "за" і "проти", я без сумнівів у душі закрив справу.

Проте не заспокоївся мій прохач-полковник: він залишив ключі від "Жигульонка" на моєму столі. Що робити? Справа закрита: бери дарунок і насолоджуйся попутним вітерцем. А як же бути з честю офіцера, клятвою, мораллю? Пішов я з тими ключами до начальника міліції, а потому – до прокурора.

"Ти ж ключі взяв у руки – значить, влип у кримінал", – скептично познущався той. Так чи інакше, але проблема  хабара-автівки благополучно "розрулилася".

Невдовзі полковник знову завітав до кабінету, поставив наповнену чимось сумку і сказав: "Знаешь, лейтенант, я впервые вижу честного мента. В сумке коньяк и закусь для вашого отдела. Назад не возьму. Спасибо, дорогой!", – і пішов геть. Ось така житейська історія.

З погляду на сьогодення формула "Не бери і не давай" залишається ще більше актуальною".

l

А я занурююся у філософські роздуми. Щоб отримати народне звання "чесний мент", потрібні неабиякі зусилля перед спокусою. На жаль, українське суспільство "загрузло" в казнокрадстві, поборах, корупції,  насиллі, брехні і злі.

Ця заразна чума, мов метастази  раку, вбиває молоде тіло України. Вона проникає у всі сфери нашого життя – від кабінетів найвищої влади до правоохоронців, інтелігенції, звичайних людей. Над Україною нависла загроза знищення, як це було у випадку Содому і Гоморри. 

І це не перебільшення, бо якщо не схаменемось і не повернемося серцем до Бога та його істин, – таке станеться!

Надія є. Василь і Віра – це маленькі іскринки серед темної хмари нашого занепаду.

Бог перевіряє нас щодня. З'явилася  спокуса хабара у вигляді полковника, але дух святий керував серцем Василя. Сталося горе із чоловіком – пані Віра і в думці не має залишити його. Її душа освячена Пресвятою Богородицею. А всі болі й нерухомість, які переносить пан Василь, – можливо, теж перевірка на стійкість і віру в плані моральних та духовних чеснот, які рятують світ. Та попри все – перемога на їх боці.

За зраду Бога сатана нагороджує невірних злочинними грішми, маєтками, примарним щастям, а потім знищує все – і життя, і ті багатства.

l

Бог милосердний. Він – наше спасіння.

"І поглянув Господь на Іова. І Господь повернув втрату Іова, коли він помолився за друзів своїх, і дав Господь Іову вдвічі більше того, що він мав раніше" (Іов. 42-9.10).

Вірю, що Василь і Віра будуть винагороджені Божою ласкою, що примножиться їхнє щастя.

Анатолій СЕМЕНЮК.

Мені здається, що війна перевіряє нас на присутність милосердя в серці і душі.

Цей нарис – про милосердних і стійких християн. Випадок спонукав мене до написання статті. Я бачив, як  дружина, заради празникового існування покинула чоловіка-інваліда, який отримав травму, намагаючись покращити сімейне життя.

"Щоб бути Людиною і Християнином, треба іти проти течії", – наголошував Папа Іван-Павло ІІ.

Не склала та жінка іспит – ні на вірність і мораль, ні перед Богом. Пішла за течією сатанинських спокус. Не дивно, що в хвилях кайфу і розваг примарного щастя так і не знайшла.

Сьогодні за течією, визначеною дияволом, пливуть ті, хто на крадені гроші жирує, будує казкові маєтки та намагається управляти людством.

Вірю, що існує вищий закон справедливості і совісті. Є приклади реального, чесного життя, яке, мов Божа іскринка, запалює серця для побудови іншого, доброчинного, благодатного, життєдайного світу.

ххх

Кожного ранку, заходячи до храму, бачу чорняву, миловиду, гарно одягнену жінку. Вона обов'язково усміхнеться у відповідь на привітання. В тій усмішці – промінчик тепла і доброти. Вони легко проникають у душу, немов хочуть заспокоїти чужі переживання й тривоги, які, до речі, ятрили й мою душу.

Вже декілька днів задаю собі запитання: "Як оминути негаразди? Чому стільки проблем "поселилося" на стежині мого буття?".  З цим та іншим я й прийшов у храм, щоб поділитися думками з Богом,  молитвою та піснеспівною літургією заспокоїти себе, отримати своєрідну духовну "розрядку".

І раптом – оцей сонячний промінчик, своєрідна прелюдія до всієї служби. Звідки він, такий життєдайний, позначений Христовою настановою: "Возлюби ближнього"?..

З першого погляду, у цієї жінки – сімейна благодать і безтурботна, щаслива ідилія життя.

Це – пані Віра. Шановний мій співрозмовнику, відкриймо комірки жіночої душі. Переконаний, що там знайдемо милосердя, терпіння, подружню вірність і… тернисту жіночу долю.

Та заради істини залишимо на хвилину нашу героїню і звернемося до історії життя біблійного Іова. Іов був багатим і доброчинним Божим чоловіком. Щоб показати свою зверхність, Сатана забирає у нього матеріальні багатства, знищує синів, а на нього самого навертає страшну хворість – покриває тіло болячками.

Лихий переконаний: Іов відречеться від Бога.

Дружина нещасного не витримує і просить: "Ти все ще твердий у непорочності своїй! Похули Бога  і помри…" (Іов. 2-9).

Пані Віра ось уже кілька років вдень і ввечері, вночі і на світанку у своїй скромній квартирі бачить свого Василя, закутого в кайдани хворості.

Пам'ятаєте пушкінське: "С больным сидеть и день, и ночь, не отходя ни шагу прочь?..". Непросто, і не тільки "подушку поправлять", а постійно допомагати у великих і малих потребах та ще звеселяти душу хворого.

Щоб зрозуміти цей подвиг – треба бачити і відчути. Вона після фізичної реабілітації чоловіка проводить ще й моральну і духовну, до того ж, знаходячи сили усміхатись.

Вона має право вигукнути: "Якби не твоя міліцейська чесність, то ми мали б машину, дім і жили б розкішно!". Ні, пані Віра і в думці такого не має. І в горі, і в розпачі вона морально вища дружини Іова. Хочете чи ні – це взірець для багатьох "осучаснених" дружин та жінок. Багато теперішніх стають під прапор Сатани, зваблюють грошовитих олігархів і будують псевдорайське життя.

Віра іде тернистою стежиною Божих заповідей. Вона не оплакує себе і не шукає  винних: "То моя доля. Я вибирала Василя не за ознаками багатства, а з любові, закріпила її вінцем Господнім. Тому не маю права на розчарування через життєві негаразди. Я не знаю, чому мій, у минулому здоровий чоловік, сьогодні прикутий до ліжка. Що не говоріть, він старався бути чесним міліціонером.

Можливо, він спокутує невідомі мені гріхи або гріхи членів родини. Я думаю, що Господь перевіряє його і мене на стійкість та міцність віри. Адже за сучасними мірками ми могли б мати не напівбідне,  а заможне життя. Та й у званні Василь  міг піднятися до полковника.

ххх

– Е, ні, – заперечує пан Василь. – Я свій хрест, яким би тяжким він не був, мушу донести на свою Голгофу. Батько навчав: "Роби, синку так, щоб не соромно було дивитися людям у вічі". Що гріха таїти – були можливості отримувати сумнівні винагороди і стати заможним, але це була б змова проти совісті і гідності.

Сьогодні вірус корупції проник у всі сфери нашого життя. Не оминув він і багатьох працівників правоохоронних органів. Як це відбувається, яскраво видно на прикладі випадку, що мав місце у моїй слідчій практиці.

Якось сталася автоаварія. Бабця, віком під 90 років, поспішила  перейти дорогу перед автобусом, і була збита автівкою. Результат – травми рук і ніг, а через тиждень – сліпота. Справа непроста.

Тут серйозний конфлікт інтересів. Родичі потерпілої вимагають кари і відшкодування матеріальних збитків, а водій намагається довести свою безневинність.

Істину знайти непросто. В ході слідства до мене завітав армійський полковник, брат водія. Гість безцеремонно пішов в "атаку":

"Лейтенант, подойди к окну. Видишь, новый "Жигуленок" стоит. Он твой! Но ты должен закрыть это дело. Денег я тебе не дам!".

Я був ошелешений таким нахабством і виставив полковника за двері кабінету. Та полковник не заспокоївся і заходив ще декілька разів.

Тим часом я розплутував клубок свідчень і фактів по справі. Довелося провести повторну медичну та автотехнічну експертизи. Було встановлено, що сліпота бабці не пов'язана з автоаварією, а водій не мав змоги уникнути зіткнення з людиною в даній ситуації. Зваживши всі "за" і "проти", я без сумнівів у душі закрив справу.

Проте не заспокоївся мій прохач-полковник: він залишив ключі від "Жигульонка" на моєму столі. Що робити? Справа закрита: бери дарунок і насолоджуйся попутним вітерцем. А як же бути з честю офіцера, клятвою, мораллю? Пішов я з тими ключами до начальника міліції, а потому – до прокурора.

"Ти ж ключі взяв у руки – значить, влип у кримінал", – скептично познущався той. Так чи інакше, але проблема  хабара-автівки благополучно "розрулилася".

Невдовзі полковник знову завітав до кабінету, поставив наповнену чимось сумку і сказав: "Знаешь, лейтенант, я впервые вижу честного мента. В сумке коньяк и закусь для вашого отдела. Назад не возьму. Спасибо, дорогой!", – і пішов геть. Ось така житейська історія.

З погляду на сьогодення формула "Не бери і не давай" залишається ще більше актуальною".

ххх

А я занурююся у філософські роздуми. Щоб отримати народне звання "чесний мент", потрібні неабиякі зусилля перед спокусою. На жаль, українське суспільство "загрузло" в казнокрадстві, поборах, корупції,  насиллі, брехні і злі.

Ця заразна чума, мов метастази  раку, вбиває молоде тіло України. Вона проникає у всі сфери нашого життя – від кабінетів найвищої влади до правоохоронців, інтелігенції, звичайних людей. Над Україною нависла загроза знищення, як це було у випадку Содому і Гоморри. 

І це не перебільшення, бо якщо не схаменемось і не повернемося серцем до Бога та його істин, – таке станеться!

Надія є. Василь і Віра – це маленькі іскринки серед темної хмари нашого занепаду.

Бог перевіряє нас щодня. З'явилася  спокуса хабара у вигляді полковника, але дух святий керував серцем Василя. Сталося горе із чоловіком – пані Віра і в думці не має залишити його. Її душа освячена Пресвятою Богородицею. А всі болі й нерухомість, які переносить пан Василь, – можливо, теж перевірка на стійкість і віру в плані моральних та духовних чеснот, які рятують світ. Та попри все – перемога на їх боці.

За зраду Бога сатана нагороджує невірних злочинними грішми, маєтками, примарним щастям, а потім знищує все – і життя, і ті багатства.

ххх

Бог милосердний. Він – наше спасіння.

"І поглянув Господь на Іова. І Господь повернув втрату Іова, коли він помолився за друзів своїх, і дав Господь Іову вдвічі більше того, що він мав раніше" (Іов. 42-9.10).

Вірю, що Василь і Віра будуть винагороджені Божою ласкою, що примножиться їхнє щастя.