Духовність / Що бачить із хреста Спаситель

Шановний читачу! Не суди мене суворо за те, що запрошую до цієї неординарної розмови і висловлюю свої суб’єктивні думки.

Ми живемо у цьому шаленому світі і спостерігаємо (більше того – переживаємо) хаос навколо себе та в собі й розуміємо його по-різному.

Один споглядає за  всім із позиції сильних світу цього і радістю умивається, бо торкнувся владного «плеча», і з того дивіденди «наварює». Інший в активні патріоти-опозиціонери записався і відчуває себе витязем, рятівником нації та вершителем майбутнього. 

Є недоторканні, котрих народ «мішками з грішми»  називає. Ці від душі вашої далеко. Вони не співчувають беззахисним, бідним і чесним – вони «надбудова» над людьми і державою.

Чи прийде колись прозріння в необхідності вирівнювання перед Богом і життям, а разом з тим – єднання в любові багатих і бідних?

Прочитав рецензію на картину Джеймса  Тіссо “Спаситель світу” (на знімку)  і задумався. На картині немає розп’яття. Воно – за кадром, хіба що видно пальці ніг.

Перед очима Ісуса – майдан, на якому ті, що любили і ганьбили. Ось легіонер, мов монумент бездушний, споглядає криваве дійство. Він ще не знає, що через мить після затемнення і землетрусу вигукне: «Воістину, це Син Божий!».

Праворуч – елітна публіка, вищий світ! Вона в дорогих строях і на конях – байдуже спостерігає за стратою. Ці не вірять, що на хресті – Господь. Як би було так, то порятував би себе і зійшов з хреста. Тут вони – царі, прокуратори і вершителі людських доль.

На передньому плані – Марія, Божа Матір, яка плаче, а з нею Марія Магдалина, апостол Іван та інші близькі й рідні.

Трохи подалі – від місця розп’яття – натовп, в якого проста цікавість, байдужість. Разом з тим є ті, що співпереживають Ісусові і болі, і пекельні муки.

Чи був хтось готовий перенести своє тіло і душу на хрест і забрати страждання Христові, прибити себе залізними цвяхами і оцінити сенс життя із висоти Голгофи та розп’яття?

ххх

Шановний читачу! «Увімкни» свою уяву і перенеси акцію розп’яття Господа нашого Ісуса Христа в наш модернізовано-комп’ютерний час. Яка панорама відкривається з хреста?

Знову Ісус Христос бачить високих можновладців-олігархів, прокураторів і суддів, які не вірять в Божу любов. Вони прибули в таких же дорогих строях і на космічно-дорогих «залізних конях». Вони вірять, що мають право суду над людськими долями вершити і безкарно державу на шматки розривати.

Є й легіонери, що готові і сьогодні списом поранити Ісусове живе тіло й тішитися тим. А  новітні «мішки з грошима»? Ці теж не змінилися: вважають, що  можуть купити церкву, батюшку і виторгувати квиток до надуманого раю.

І натовп не змінився – він так само не постійний у своїх судженнях: «вмить готовий гукати: «Ганьба!..», «Розіпни!..», «За грати його!..». І знову ті ж спостерігачі, буденна сіра глина, який байдуже, що з неї ліплять. Чи з’явилися ті, що готові взяти на себе страждання Ісусові? Не бачу…

І знову, як і колись, найближче до Спасителя – Матір, тепер загиблого сина у війні на Сході. Біля неї маленькі дітки, надія наша, рідні та близькі із сльозами на очах. Вони просять Господа принести мир на цю землю обітовану.

Через муки та біль погляд Ісуса Христа шукає своїх намісників земних – священиків. Бачить, що є вірні ієромонахи, які відають, що таке Господня і людська любов. На жаль, бачить Син Божий і тих, хто переплутав владу духовну і підпорядкувався владі державній й служить їй. Це від них чути «анафему» Мазепі, накази і закликання перехрещувати новонароджених, якщо вони не «того» патріархату. Окремі з них вже сіли на дорогі лімузини й навіть похорон без грошей не звершать.

Знає Ісус, кому продалися їхні душі, але мовчить, чекає на прозріння.

Прикро Йому бачити із висоти своєї самопожертви, як президент з мішком грошей втікає із ввіреної народом країни. Інший хоче правити з найманцями-чужинцями, байдужими до долі українців, при цьому намагається примножувати своє багатство.

Біля вищих нижчі служителі бісяться і країну руйнують та до нитки обкрадають.

ххх                          

Стверджують зацікавлені, що картина Тіссо « Спаситель світу»  має на меті переосмислення своєї людської сутності і оцінку її очима Ісуса. Але чи можливе переосмислення? «За дві тисячі років наш світ земний погіршав, став жорстокішим, злішим, – нашіптує мені якийсь голос.  – Поглянь на широкоформатну світлину краю: там руїна України, анексований Крим, війна на Сході, бандитизм, корупція, казнокрадство і гординя, боротьба за владу і масова байдужість. Все це чорною хмарою впало на світле слово «Любов». А що таке Любов? Посуди сам: Любов’ю ворога не переможеш на війні, Любов’ю не здобудеш високої влади; Любов’ю свої статки і багатства  не примножиш і держави сильної не збудуєш».

Моя голова, як антена радара, починає крутитися, вона шукає в просторі небес об’єкт, який дасть мені відповідь.

І раптом я вигукую:

«Цить, сатано! Любов – це єдиний воїн, який захистив людство і Землю від кінця світу. Це життєдайний еліксир, який оздоровлює життя. Нарешті, Любов – це злагода, доброта і мир». Вам, невіруючим, знову потрібне затемнення і землетрус при розп’ятті країни, щоб просвітління настало».

Сам не бачив, але перефразовую опис іншої картини Джеймса Тіссо «Руїни. Голоси».  Сюжет трагічний: чоловік і жінка сидять на уламках зруйнованого міста (перегук з Лесею Українкою «На руїнах» – авт.). До спини чоловіка тулиться зранений Христос у терновому вінку. Спаситель входить в їхні душі своїм нескореним Духом. Ця давня картина – теж наша сутність сьогоднішня: ми на уламках країни чекаємо на Спасителя.

Мусимо діяти і вірити, що Він прийде і принесе прозріння й наверне на шлях до правди, миру, благополуччя. Ми виберемось із тих уламків і направимо нашу свідомість на творення нашого майбуття, і  Спаситель усміхнеться.