Духовність / Його життя – боротьба і молитва

Мій добрий друже-читачу! Поміркуймо з тобою над тим, в чому суть наших вчинків, яке маємо розуміння любові, добра і зла, чи відчуваємо в собі присутність лихого? Словом, погляньмо на сенс нашого існування. І поміж тим подумаймо, чи розраховував Господь на нас, рятуючи від загибелі в бурхливих хвилях життя, і чи відповідаємо ми  взаємністю?

l

Вкотре я слухаю сповідь пана Василя, прикутого кайданами важкої недуги до ліжка. Газета писала про його сприйняття цього світу через призму чесності, офіцерської честі та моральності.

Сьогодні я бачу нашого героя у нових духовних одежах, які срібляться світлом Божих істин. Промінчики розсипаються і вилітають з його одиночки-кімнати до нас, здорових, за межі Ковеля і Волині. Це – світло прозріння. Послухаймо цю сповідь.

–Господь перевіряє мене: чи я через страждання, неміч, болі не відвернувся від Нього.

Ні! Засвідчую: я до кінця із Творцем. Він залишив мені здоровий розум, руки, серце.

Скільки разів у фатальних випадках Він давав мені можливість жити і вірити. Для якої місії? Можливо, показати іншим, що і в безвиході маємо бути з Богом.

Це було давно. Ми летіли із Баку до Львова. Раптом я відчув, що в салоні з’явився запах горілого. Стривожився. А коли побачив через ілюмінатор, що один двигун зупинився, то дуже злякався. Майнула думка: невже впадемо у море і станемо поживою для акул? Командир авіалайнера нас заспокоював, але марно. Страх нав’язливо заполонив розум. Якимось чином ми приземлилися на найближчому аеродромі – чи то в Новоросійську, чи то в Сочі.

Нас пересадили в інший літак, і  політ продовжився. Та раптом Львів повідомив, що нас не приймає через туман. Куди летіти? До Києва  палива не вистачить. Літак кружляв над містом Лева у безпомочі. Та Господь допоміг – диспетчери якимось чином отримали дозвіл приземлитися на військовому аеродромі у м. Коломиї. Посадку здійснили досвідчені пілоти з третього разу!

Провидіння Боже вело нас стежкою життя.

l

А спомини птахами вилітають із клітки підсвідомості, щоб засвідчити нові факти див Божих.

Це сталося в далекому Сургуті. Тоді  віяли романтичні вітри студентських будзагонів. Я мав доставити на будову запчастини літаком АН-12. Молоді пілоти та робітники швиденько завантажили ящики із продуктами та великі бочки із дизпаливом. Летимо! Та раптом літак зробив різкий крен у перевантажений бік. Здавалося, катастрофа неминуча. З’ясувавши причини падіння, я із другим пілотом стали переміщати бочки. Літак вирівнявся біля самої землі, і ми змогли  продовжити політ.

На місці призначення будівельники дивувалися, як ми удвох змогли перемістити бочки, коли це ледве під силу трьом чоловікам? А дива не було – нам Господь дав сили і вміння, для нашого спасіння. Він зберіг нам життя. Слава тобі, Господи!

l

Інший чудодійний випадок стався у далекому читинському краї біля кордонів Китаю. Літаком ми подолали сотні кілометрів. Раптом по курсу літака наштовхнулися на грозову хмару. Оминути загрозу не було можливості через брак палива. Пілоти прийняли єдине можливе рішення: пробиватися крізь хмару. Ризик надзвичайно великий. Видимість нульова. Град розміром з яйце, барабанив по обшивці літака, випробовуючи його на міцність.

Блискавки, немов злі гадюки, металися довкола, готові пронизати літак наскрізь. Гуркіт грому у тисячі децибел  ледве не розривав барабанні перетинки вух. Це було  справжнє пекло. Здавалося, все – кінець.

Та Господь думав по-іншому. Літак не загорівся, не розлетівся на шматки – за грізною хмарою ми побачили Сонце.

Дякую тобі, Боже, за наше спасіння. Тепер я знаю: Ти оберігав мене, і я це свідчу людям.

l

Буває, що якісь знакові події виринають із підсвідомості  неждано-негадано. Вони мов би нагадують, що з нами завжди Пресвятая Богородиця та Бог.

Чорнобиль!.. Його не забути і не обійти. Чорнобиль не проходить безслідно  повз нас – це ми намагаємось його забути, викреслити той біль і горе.

А дарма. Зоря «Полинь» при нашому ігноруванні може повернутися новою бідою для всього людства.

Вдумаймося у свідчення пана Василя:

–Чорнобильська аварія невипадкова. Вона була запланована для винищення українців. Так думаю не тільки я, а й багато людей. Бо чим поясниш, що напередодні катастрофи на  четвертому блоці проводила експерименти комісія «експертів» із Москви? Вони нібито хотіли визначити можливість додаткових навантажень на енергоблок. А де ви бачили, щоб хтось проводив експерименти на діючому обладнанні з підвищеною небезпекою?

Хіба забули, як замовчували трагедію? На Хрещатику Першотравневу демонстрацію проводили, а на голови людей «сипалася» смертельна радіація! І це відбувалося із дозволу В. Щербицького.

Я в той час працював при штабі цивільної оборони. За наказом «згори» зібрав дозиметричні прилади. Виявилося, що жоден із них не працював! Доповів по інстанціях.

«Воно тобі треба?» – відповіли мені. Ось і судіть, чи випадково це, чи ні. Було й нерозуміння небезпеки. Дозволялося їхати на екскурсію в Чорнобиль, коли полум’я палахкотіло над реактором.

Пам’ятаю, як ковельчани поверталися із чорнобильського відрядження. Їх одяг світився радіацією.

На один клубок причин і наслідків намотувались халатність, злочинна безпечність, нерозуміння невидимого вбивці – радіації.  Але разом з тим – заплановане нищення мільйонів людей. Існує ще страшніша версія – знищення  всієї ЧАЕС!

Роздумуючи, співставляючи і молячись, я приходжу до висновку, що від глобальної катастрофи нас захистила Пресвята Богородиця і сам Всевишній.

l

Духовним та моральним станом хворого пана Василя опікується (постійно) отець Леонід Григоренко. Вслухаймося в слова священика:

–Те, що свідчить пан Василь, є надзвичайно актуальним. Сьогодні точиться смертельна запланована війна на Донбасі. Скажіть, а хто нами найбільше опікується, як не Божа Матір?

Згадайте, як перед чорнобильською  катастрофою Пресвята Богородиця являлась людям над невеликою церковкою у с. Грушів. Вона попереджала про небезпеку і навертала на молитву. Багато людей бачили це. Тисячі їхали з усієї України, йшли пішки на прощу до своєї Покровительниці. Молилися… Справді, це вона відвернула страшний Апокаліпсис від  людства.

Силу молитви неможливо переоцінити. Саме молитва, а не політики здатна змінювати курс історії, відвертати лихо, повертати смерть на життя, зло – на добро. У ній – запорука миру і нашої перемоги. Не випадково ж Божу Матінку називають Царицею Миру.

Пан Василь постійно перебуває у молитві, і це його рятує. Його життя – молитва і боротьба. Молитовним словом, доброчинною думкою, зболеною душею він  лине туди, де є людське страждання. Молиться за здоров’я та навернення до Божих істин «атовців», рідних і всіх людей.

Він,  як ніхто, розуміє, що мир і благо  саме по собі із неба не впадуть. Необхідна життєдайна участь та дія людини. Молитвою він допомагає Богородиці зцілювати недугу, відвертати людські пороки та наближати мир.

Так, пан Василь не може вільно рухатися, як ми. Але у нього є руки, голова, якими він вказує шлях істини для нас, здорових. Ця людина нагадує нам, що багатство земне – це не особисті яхта, літак або «Мерседес». Вони не роблять людину щасливою. Його щастя – бачити Сонце, чути спів пташок, відчувати піклування і любов дружини, дітей, онуків.

Пан Василь засвідчує, що справжню Людину формує і творить духовність. То велике мистецтво – посеред немочі і болю  жити у любові, радості і свободі.

Таке життя можливе для людей із чистим серцем, де присутній Господь і Пресвята Богородиця.

l

Що ж, слова справедливі і повчальні. Від  песимістів не раз почуєш, що скільки не роби добро, перемагає зло.

Але хто, скажіть, крім нас самих, має боротися із злом та його проявами? Важко? Небезпечно? Немає винагороди за перемогу? Так! Але Ісус Христос прийшов на Землю, щоб врятувати світ не боротьбою за правилом «око за око», «зуб за зуб», а любов’ю, добром  та самопожертвою.

Маємо наслідувати Господа нашого Ісуса Христа заради спасіння самих себе.

Так старається робити пан Василь, і за це йому від нас –  низькоуклінне й щиросердечне «спасибі»!

Анатолій СЕМЕНЮК.

Мій добрий друже-читачу! Поміркуймо з тобою над тим, в чому суть наших вчинків, яке маємо розуміння любові, добра і зла, чи відчуваємо в собі присутність лихого? Словом, погляньмо на сенс нашого існування. І поміж тим подумаймо, чи розраховував Господь на нас, рятуючи від загибелі в бурхливих хвилях життя, і чи відповідаємо ми  взаємністю?

ххх

Вкотре я слухаю сповідь пана Василя, прикутого кайданами важкої недуги до ліжка. Газета писала про його сприйняття цього світу через призму чесності, офіцерської честі та моральності.

Сьогодні я бачу нашого героя у нових духовних одежах, які срібляться світлом Божих істин. Промінчики розсипаються і вилітають з його одиночки-кімнати до нас, здорових, за межі Ковеля і Волині. Це – світло прозріння. Послухаймо цю сповідь.

–Господь перевіряє мене: чи я через страждання, неміч, болі не відвернувся від Нього.

Ні! Засвідчую: я до кінця із Творцем. Він залишив мені здоровий розум, руки, серце.

Скільки разів у фатальних випадках Він давав мені можливість жити і вірити. Для якої місії? Можливо, показати іншим, що і в безвиході маємо бути з Богом.

Це було давно. Ми летіли із Баку до Львова. Раптом я відчув, що в салоні з’явився запах горілого. Стривожився. А коли побачив через ілюмінатор, що один двигун зупинився, то дуже злякався. Майнула думка: невже впадемо у море і станемо поживою для акул? Командир авіалайнера нас заспокоював, але марно. Страх нав’язливо заполонив розум. Якимось чином ми приземлилися на найближчому аеродромі – чи то в Новоросійську, чи то в Сочі.

Нас пересадили в інший літак, і  політ продовжився. Та раптом Львів повідомив, що нас не приймає через туман. Куди летіти? До Києва  палива не вистачить. Літак кружляв над містом Лева у безпомочі. Та Господь допоміг – диспетчери якимось чином отримали дозвіл приземлитися на військовому аеродромі у м. Коломиї. Посадку здійснили досвідчені пілоти з третього разу!

Провидіння Боже вело нас стежкою життя.

ххх

А спомини птахами вилітають із клітки підсвідомості, щоб засвідчити нові факти див Божих.

Це сталося в далекому Сургуті. Тоді  віяли романтичні вітри студентських будзагонів. Я мав доставити на будову запчастини літаком АН-12. Молоді пілоти та робітники швиденько завантажили ящики із продуктами та великі бочки із дизпаливом. Летимо! Та раптом літак зробив різкий крен у перевантажений бік. Здавалося, катастрофа неминуча. З’ясувавши причини падіння, я із другим пілотом стали переміщати бочки. Літак вирівнявся біля самої землі, і ми змогли  продовжити політ.

На місці призначення будівельники дивувалися, як ми удвох змогли перемістити бочки, коли це ледве під силу трьом чоловікам? А дива не було – нам Господь дав сили і вміння, для нашого спасіння. Він зберіг нам життя. Слава тобі, Господи!

ххх

Інший чудодійний випадок стався у далекому читинському краї біля кордонів Китаю. Літаком ми подолали сотні кілометрів. Раптом по курсу літака наштовхнулися на грозову хмару. Оминути загрозу не було можливості через брак палива. Пілоти прийняли єдине можливе рішення: пробиватися крізь хмару. Ризик надзвичайно великий. Видимість нульова. Град розміром з яйце, барабанив по обшивці літака, випробовуючи його на міцність.

Блискавки, немов злі гадюки, металися довкола, готові пронизати літак наскрізь. Гуркіт грому у тисячі децибел  ледве не розривав барабанні перетинки вух. Це було  справжнє пекло. Здавалося, все – кінець.

Та Господь думав по-іншому. Літак не загорівся, не розлетівся на шматки – за грізною хмарою ми побачили Сонце.

Дякую тобі, Боже, за наше спасіння. Тепер я знаю: Ти оберігав мене, і я це свідчу людям.

ххх

Буває, що якісь знакові події виринають із підсвідомості  неждано-негадано. Вони мов би нагадують, що з нами завжди Пресвятая Богородиця та Бог.

Чорнобиль!.. Його не забути і не обійти. Чорнобиль не проходить безслідно  повз нас – це ми намагаємось його забути, викреслити той біль і горе.

А дарма. Зоря «Полинь» при нашому ігноруванні може повернутися новою бідою для всього людства.

Вдумаймося у свідчення пана Василя:

–Чорнобильська аварія невипадкова. Вона була запланована для винищення українців. Так думаю не тільки я, а й багато людей. Бо чим поясниш, що напередодні катастрофи на  четвертому блоці проводила експерименти комісія «експертів» із Москви? Вони нібито хотіли визначити можливість додаткових навантажень на енергоблок. А де ви бачили, щоб хтось проводив експерименти на діючому обладнанні з підвищеною небезпекою?

Хіба забули, як замовчували трагедію? На Хрещатику Першотравневу демонстрацію проводили, а на голови людей «сипалася» смертельна радіація! І це відбувалося із дозволу В. Щербицького.

Я в той час працював при штабі цивільної оборони. За наказом «згори» зібрав дозиметричні прилади. Виявилося, що жоден із них не працював! Доповів по інстанціях.

«Воно тобі треба?» – відповіли мені. Ось і судіть, чи випадково це, чи ні. Було й нерозуміння небезпеки. Дозволялося їхати на екскурсію в Чорнобиль, коли полум’я палахкотіло над реактором.

Пам’ятаю, як ковельчани поверталися із чорнобильського відрядження. Їх одяг світився радіацією.

На один клубок причин і наслідків намотувались халатність, злочинна безпечність, нерозуміння невидимого вбивці – радіації.  Але разом з тим – заплановане нищення мільйонів людей. Існує ще страшніша версія – знищення  всієї ЧАЕС!

Роздумуючи, співставляючи і молячись, я приходжу до висновку, що від глобальної катастрофи нас захистила Пресвята Богородиця і сам Всевишній.

ххх

Духовним та моральним станом хворого пана Василя опікується (постійно) отець Леонід Григоренко. Вслухаймося в слова священика:

–Те, що свідчить пан Василь, є надзвичайно актуальним. Сьогодні точиться смертельна запланована війна на Донбасі. Скажіть, а хто нами найбільше опікується, як не Божа Матір?

Згадайте, як перед чорнобильською  катастрофою Пресвята Богородиця являлась людям над невеликою церковкою у с. Грушів. Вона попереджала про небезпеку і навертала на молитву. Багато людей бачили це. Тисячі їхали з усієї України, йшли пішки на прощу до своєї Покровительниці. Молилися… Справді, це вона відвернула страшний Апокаліпсис від  людства.

Силу молитви неможливо переоцінити. Саме молитва, а не політики здатна змінювати курс історії, відвертати лихо, повертати смерть на життя, зло – на добро. У ній – запорука миру і нашої перемоги. Не випадково ж Божу Матінку називають Царицею Миру.

Пан Василь постійно перебуває у молитві, і це його рятує. Його життя – молитва і боротьба. Молитовним словом, доброчинною думкою, зболеною душею він  лине туди, де є людське страждання. Молиться за здоров’я та навернення до Божих істин «атовців», рідних і всіх людей.

Він,  як ніхто, розуміє, що мир і благо  саме по собі із неба не впадуть. Необхідна життєдайна участь та дія людини. Молитвою він допомагає Богородиці зцілювати недугу, відвертати людські пороки та наближати мир.

Так, пан Василь не може вільно рухатися, як ми. Але у нього є руки, голова, якими він вказує шлях істини для нас, здорових. Ця людина нагадує нам, що багатство земне – це не особисті яхта, літак або «Мерседес». Вони не роблять людину щасливою. Його щастя – бачити Сонце, чути спів пташок, відчувати піклування і любов дружини, дітей, онуків.

Пан Василь засвідчує, що справжню Людину формує і творить духовність. То велике мистецтво – посеред немочі і болю  жити у любові, радості і свободі.

Таке життя можливе для людей із чистим серцем, де присутній Господь і Пресвята Богородиця.

ххх

Що ж, слова справедливі і повчальні. Від  песимістів не раз почуєш, що скільки не роби добро, перемагає зло.

Але хто, скажіть, крім нас самих, має боротися із злом та його проявами? Важко? Небезпечно? Немає винагороди за перемогу? Так! Але Ісус Христос прийшов на Землю, щоб врятувати світ не боротьбою за правилом «око за око», «зуб за зуб», а любов’ю, добром  та самопожертвою.

Маємо наслідувати Господа нашого Ісуса Христа заради спасіння самих себе.

Так старається робити пан Василь, і за це йому від нас –  низькоуклінне й щиросердечне «спасибі»!