(Закінчення. Початок
в номері за 8 січня ц. р.)
Назви сусідніх сіл і урочищ свідчать про саме такі ймовірні мандри валунця: село Битень, село По(у)гині (так називалося наше село здавна!), а за триста-чотириста метрів від сільської вулиці, яка не знати чому і дотепер називається Стінкою, упритул до автотраси прилягає теж донедавна нерозоране урочище О(у)сов(п)ці.
Ніхто там зроду не висіював овсів – від раннього потепління і до пізньої косовиці заболочена сіножать не вщухала від концертів перелітного птаства.
Ще й до сьогодні звучить у пам'яті милозвучна музика небес мого дитинства: надвечірній пересвист куликів-веселиків, протяжне мекання вібруючого хвоста довгодзьобого бекаса при його стрімкому піке із зоряного піднебесся, басовиті гуки невидимих очеретяних бугаїв, переливчасті голоси чубатих чайок у піруетах над своїми гніздами, золотисті трелі завислих у голубому безхмар'ї невидимих жайворонків та безугавні нічні концерти жаб'ячих оркестрів.
А, на топонімічний додаток, перше село за Битнем – Радошин з урочищем “Застав'є” і колонією умиротворених чужинців та досі належно недослідженим курганом Х-ХІІІ століття, який ще донедавна височів при битому шляху між сусідніми селами, а впритул до Радошина – Радошинська Воля (тепер Байківці).
А от ще одна сусідня з нашим селом Воля у напрямку Ковеля. Тільки вже Воля-Любитівська! А на південний захід від Погиньок – родинне село Дроздні із ближнім до нашого села кутком з промовистою назвою – теж Застав'є. Ніколи не було там жодного ставка (як і у Радошині) – поблизу не те що річки, а й навіть якоїсь протічної канави немає. Принаймні не було до меліорації Волині.
Зате від 1710 р. і дотепер величається на Застав'ї незмінно діюча велична Церква св. Михаїла. Храм Архістратига Михаїла – небесного охоронця України! Отже, Застав'є – напевне що військова застава, яка змусила завойовників повернути повз Дроздні на південь – у напрямі на оточене дрімучими лісами та непрохідними болотами сусіднє село.
З високої дзвіниці Погиньської церкви видніється споконвіків споріднений з Погиньками Гончий Брід, куди, вочевидь, гнали непрошених гостей наші предки і куди, можливо, не добіг і залишився на вічний спочинок в Усопцях один з тих п(р)охідних істориків, котрі покликані були складати милозвучні саги про звитяги своїх воєначальників.
Так що документованої легенди про битву під Битнем скласти було тоді нікому – писемність у наших краях, на жаль, ще не зародилася…
Отже, “Мархівка”-“Марсівка” – усіяне погиблими (Погині і Усопці!) поле битви під Битнем з достеменною перемогою наших предків. Через що і Радошин, і дві сусідні Волі, і Стінка, і Застав'я, і Гончий Брід… І, насамкінець, по прямій дорозі відступу з півночі на південь, відразу за Гончим Бродом – село Пересіка, де, ймовірно, були січені-пересічені рештки пришельців, яким не вдалося поневолити непокірний край.
І через ті невдачі пришельців (чисельні поразки, очевидно, були не тільки поруч з названими селами), найпевніше за все, за їхньою ж оцінкою військових баталій, і зародилася назва нашого непокірного краю – ВОЛИНЬ.
Географічну назву могутньої колись Волині, яка в урізаному вигляді простирається тепер від Устилуга, Любомля і Ратного (!) аж до Житомира і далі на схід та південь, зовсім не логічно виводити від назви (теж, до речі, милозвучної) історично зниклого містечка Велинь лише через брак інших документованих свідчень про давні події значно масштабнішого виміру… У цьому беззаперечно переконує нас топоніміка: одних лише сіл на теперішній карті Волині з назвою ВОЛЯ – півтора десятка! Не рахуючи інших коренево-споріднених найменувань, у т.ч. на території прилеглих областей.
“А чому ж тоді горде слово ВОЛЯ – попри всю лінгвістичну очевидність – не лягло в наукові пояснення історичної назви земель і народу Волині?” – питання риторичне… Бо відповідь до банальності проста: тим, хто протягом багатьох століть усе ж таки панував на наших землях і, отже, писав своїм скрипучим пером нашу історію, якось незручно було вклинювати такий незалежний корінь у назву підлеглого краю і підневільного народу…
Через те й було притягнуто за вуха дрібно локалізовану пограничну "Велинь" і навіть геть принизливо-зневажливу "воль", що, на "думку" деяких західних (?!) дослідників, означало "волова країна". І ще багато чого не менш абсурдного і зовсім далекого від первісного волелюбного кореня притягнуто іменитими істориками за вуха для якнайдальшого відступу від тлумачення істинного – від ВОЛІ!
Володимир Гануліч.
(Закінчення. Початок в номері за 8 січня ц. р.)
Назви сусідніх сіл і урочищ свідчать про саме такі ймовірні мандри валунця: село Битень, село По(у)гині (так називалося наше село здавна!), а за триста-чотириста метрів від сільської вулиці, яка не знати чому і дотепер називається Стінкою, упритул до автотраси прилягає теж донедавна нерозоране урочище О(у)сов(п)ці.
Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 5
Четвер. Хмарно, дощ. Температура: 2оС. Вітер західний помірно сильний.
Різдвяно-Новорічні свята – це про світло, віру і єдність. Тож нещодавно спільною молитвою та гучною колядою об'єднались парафіяни собору Благовіщення Пресвятої Богородиці в Ковелі. За підтримки настоятеля протоієрея о. Василя Мичка та протоієрея о. Михайла Левочка у храмі відбувся благодійний захід "Єдність у світлі Різдва". 
Важко переоцінити сьогодні, коли триває кровопролитна російсько-українська війна, роль і значення українських Пісні і Слова, які теж є дієвою зброєю в боротьбі проти рашистських загарбників.
(Закінчення. Початок в номері за 8 січня ц. р.)
У повсякденному житті ми не завжди помічаємо вчинки, які мають важливе суспільне значення. 
Катерина Турчин народилася у Ковелі 27 листопада 2008 року. З 2015 року Катерина навчається у Ліцеї № 7 м.Ковеля, а з 2019 року розпочала свій творчий шлях у мистецтві соломоплетіння під керівництвом досвідченої наставниці, “Народного майстра” Людмили Вікторівни Каменчук. 
Овен. Свіжий вітер змін пронесеться через ваше життя цього тижня. Швидше за все, ви знайдете нове джерело натхнення на роботі чи у творчості. Дуже ймовірно, що матимете справу з несподіваними обставинами, але завдяки вашому ентузіазму та енергії, впораєтеся з ними.