Треба бити на сполох!
(Продовження)
Отож, головна причина усіх наших суспільних болячок – в бездіяльності влади. Прикро усвідомлювати, що весь наш побут, увесь спосіб життя, політична і державна системи наскрізь просякнуті егоїзмом, брехнею, цинізмом, корупцією, а головне – байдужістю до долі народу, до долі суспільства, держави. Влада, партійні сили, дієві особи ніби й змінюються, але за своєю суттю чиновницько-бюрократична система – непорушна, продовжує обслуговувати саму себе.
Надія була на нинішню владу: Президента, Прем'єр-міністра, Верховну Раду. Ошукались… "Верхи" чубляться за владу, а "низи" терплять, мовчать і на щось надіються. І в такій безнадії все більше і більше молоді занурюється в болото аморальності, деградуючи як морально, так і фізично. Було погано, а стало ще гірше.
За роки Незалежності України жоден міністр, жоден Уряд, жодна Верховна Рада, жоден Президент не зробили навіть й кроку, щоб хоч трохи наблизитися до вирішення такої важливої проблеми, як фізичне і моральне здоров'я нації. Біда в тому, що в суспільстві відсутні моральні орієнтири, панують настрої розчарування і зневіри. Адже, коли Маша чи Саша спостерігають, як "змагаються" верхи між собою за те, хто більше вкраде державних коштів, або чують, хто оточує Президента, Прем'єр-міністра, то, вибачте, про яку мораль може йти мова?
В деяких країнах світу інакше Президент Уругваю Хосе Альберто Мухіка щомісяця отримує 12500 доларів, але з них на власні потреби залишає тільки 1250 доларів, решту віддає на благодійність. Президент стверджує, що цих грошей йому повністю вистачає, адже краяни отримують платню ще меншу. Президент не має жодних рахунків у банках. Найдорожчою покупкою Мухіки став "Фольксваген Жук", вартість якого – 1945 доларів. Гадаю, коментарі зайві!
Варто звернути увагу й на інший чинник формування моралі нашої молоді та порахувати, в скільки разів за роки Незалежності зросла кількість нічних клубів, барів в приміщеннях колишніх клубів, бібліотек, кінотеатрів, танцювальних майданчиків, дитячих кімнат тощо. Додаймо до цього безробіття, корупцію, бандитизм, організовану злочинність, і ви зрозумієте, чому в молодіжному середовищі в пошані не інтелект і культура, а груба сила і культ грошей.
Сім'я – головна суспільна інституція духовно-морального виховання
Але я був би тисячу разів не правий, коли б усе звів лише до об'єктивних причин. Даються взнаки і суспільні – кричущі недоліки в сімейному і суспільному вихованні, зневага до національних традицій і християнських чеснот.
Скажіть, будь-ласка, чи ж не ми, батьки, з малих років бачимо у своїх дітках не майбутніх активних творців своєї долі, а пасивних споживачів матеріальних благ? Іноді у мене складається враження, що тепер не ми, дорослі, виховуємо своїх дітей, а діти – нас, батьків. Причому "виховують" грубо, безцеремонно, нахабно. "Хочу мобілку…", "Хочу джинси…", "Хочу кросівки фірми "Адідас", "Хочу скутер…", "Хочу машину…".
Хочу… Хочу… Хочу… Де межа тому хотінню? А її вже не існує, бо батьки один перед одним стараються "переплюнути" сусіда, родича у рабському плазуванні перед забаганками дітвори. Хіба з таких виростуть справжні сильні чоловіки, за якими жінки почуватимуть себе, як за кам'яною стіною?
У такому прагненні не відставати від "інших" батьки нерідко доходять до абсурду. Закінчує дитина дитячий садок – організовують "випускний", завершує навчання у четвертому класі – знов "випускний". Причому не де-небудь, а у барі, кафе, ресторані. Мовляв, знай наших.
Хіба тільки це? Читаю в одній з газет: у школі провели конкурс "Міні-міс". Кілька дівчаток батьки одягли у дорогі сукні з прикрасами, вивели на сцену, змусили позувати перед відеокамерами. Але ж у школі є набагато гарніші дівчата, але їм – зась. Батьки бідні. Хіба це – мораль?! Читаю далі: "Дискотека у нас триває, як правило, до третьої години ночі. Працює бар. Розважається сільська молодь. Але найактивнішими є учні нашої школи", – пише до газети завклубом.
Ну що ж: все зрозуміло. "Дітки" танцюють, п'ють пиво, вино, горілку, веселяться, а батьки спокійно сплять. "Прогрес".
Ще читаю: "О третій годині ночі хлопці в парку зустріли дівчат, познайомились з ними, зґвалтували і пограбували". Паскудники, звичайно. Але ж, що о такій пізній порі робили в парку жертви? Чому це не хвилює ані батьків, ані правоохоронців? І знову читаю рубрику "Трапилося цими днями": "На "швидку допомогу" о 2-й ночі доставили потерпілого… О 3-й годині ночі привезли побитого… О 4-й – порізаного".
Варфоломіївська ніч, і якби тільки одна!
– А то майже кожна, – стверджують лікарі "швидкої допомоги".
Додайте сюди нічні пиятики в барах, цілодобові притони в "хатах", масову розбещеність на природі… Це такі реалії життя частини нашої сучасної молоді.
Що ж нас може порятувати?
У кожній цивілізованій державі світу існує принаймні чотири суспільні інституції, які опікуються духовно-моральним здоров'ям нації: сім'я, держава (школа), громада і Церква.
Тому переконаний: порятувати нас може тільки цілюща сила християнської моралі, яка сотні років була засадничою на теренах сучасної України. І тільки з приходом до влади комуністів була вилучена з освітнього контексту в усьому Радянському Союзі.
Здобувши Незалежність, Україна відмовилась від ідеології радянського тоталітарного режиму, прийнявши ідеологію християнського вчення. Ядром духовності, моральним ідеалом має стати образ Ісуса Христа.
Тому-то християнські цінності повинні пронизувати весь зміст навчання і виховання у сім'ї, садочку, школі і громаді. Саме ці інституції разом із Церквою мають об'єднати зусилля для забезпечення духовного і фізичного зцілення української нації. Пам'ятаймо! Світське слово виховує світську, юридичну, зовнішню мораль, мораль раба, а Слово Боже – мораль любові, мораль внутрішню, мораль мотивів і намірів, мораль совісті, мораль вільної особи.
Переконаний: основне багатство в житті – це наша сім'я, наші діти. Мудрий Соломон говорив: "Діти – спадщина Господня, плід утроби – нагорода" (Псаломи 127:3).
Тож оберігаймо цей дорогоцінний дарунок Неба від спокус навколишнього світу, дбайливо плекаймо юні душі, щоб у зрілості вони плідно послужили своєму Творцеві, рідному народові і особисто собі, щоб і ми в старості знайшли затишок під покровом їхньої милосердної душі!
Дмитро КОРНЕЛЮК,
голова Волинської обласної
громадської ради національного і духовного відродження.
Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 586