Чи багато для радості треба?
Нині у декого з наших земляків на душі суму більше, аніж радості. Зрозуміти їх, звичайно, можна. Низькі пенсії і зарплати, високі ціни і тарифи, брехливі обіцянки нардепів і політиків… Все це викликає роздратування, стреси і неврози.
Однак сьогодні я закликаю вас на хвилину забути прикрощі і негаразди, відволіктись від сумних думок і подивитися у вікно. А там – у розпалі літо, найкраща пора року, коли все квітує, зеленіє, чарує і вабить. Гаряче Сонце шле тепло кожному з нас, а теплий дощик, який час від часу скроплює землю, дарує надію на гарний урожай цього року. Я вже не кажу, як приємно і романтично на березі річки чи озера, в парку або лісі.
Найголовніше – бачити і відчувати цю неповторну красу, тішитися кожною (навіть найдрібнішою) приємною подією, радіти собі і людям. Тоді забуваються сумні думки, а в душі поселяються спокій і умиротворення…
Нещодавно зателефонував давній і щирий друг газети, пристрасний природолюб, завзятий грибник і просто гарна людина Георгій Баран. Радо повідомив:
– А я у цьому році вже знайшов перших п'ять білих грибів! І далеко не їхав, а обійшов лісопосадку в урочищі "Фасти".
Порадів за Павловича, побажав йому нових успіхів в улюбленій справі і подумки сказав: "Молодець, бо знаходить втіху у спілкуванні з природою, яка відповідає взаємністю".
Приємну новину повідомив і Заслужений працівник культури України Іван Сидорук. Виявляється, на другий день Трійці він побував із дітьми на Вербському острові, поспілкувався із ігуменом-архімандритом Варлаамом, настоятелем місцевого монастиря. А ще привіз із собою мольберта, на якому хлопчики і дівчатка відтворювали красу довколишніх краєвидів (звичайно, як уміли).
Але це не все. Пан Іван розповів прихожанам про те, що саме на цьому місці багато років тому малював Вербську церкву Тарас Шевченко, а тому тут неодмінно має бути "узаконена" історична пам'ятка – хоча б місцевого значення, як, зрештою, символічна могила у Колодниці. І було б чудово, якби в цій місцині вшановували щороку пам'ять Великого Кобзаря.
Розповів Іван Сидорук і про те, що взяв участь в храмовому святі у Вербці, познайомився із очільником Дубівської об'єднаної територіальної громади Романом Троцюком й був зачарований його співочим талантом. Не пошкодував теплих слів на адресу директора школи, депутата районної ради Валентини Об'єдкової, яка робить дуже багато для патріотичного виховання дітей, збереження і примноження українських національних традицій.
Гадаю, що Іван Васильович вибачить мені оприлюднення змісту телефонної розмови з ним, бо вважаю, що він теж вартий пошанування за свою небайдужу життєву позицію, вміння отримувати задоволення від того, що спілкується з людьми, пропагує надбання вітчизняної культури.
Непосидючістю, активністю, залюбленістю у поетичне слово вражає ще один пан Іван – Ярошик. Не буває дня, щоб він не потішив широке коло друзів, в тому числі й ковельських журналістів, новими поетичними рядками. Творчий вогонь палахкотить у його серці і вдень, і вночі, народжуючи цікаві і дещо несподівані образи. От хоча б такі:
З-під пера зринає вмиті
Велич-слова віча-висота.
Долею душі по вінця
Повна серця-розуму рука.
Облюбує
барвами-рядками,
Чарівними вістями веде.
Охріма Свитки
перлами-краями,
Сльозиною-смішинкою
пройме.
Божим покликом звітуйте
вдало
Світлої червневої пори.
Тости миру хай дзвенять
на славу,
Творчості скрижалі вік вели!
Як зрозумів читач, вірш присвячено журналістам і мені, вашому скромному слузі.
Тож нехай й надалі і згаданим вище людям, і всім нам посилає Господь оптимізм, невтомність, ентузіазм і вміння радіти кожному прожитому дню!
Охрім СВИТКА.
Р.S. Дехто запитає, а де ж тут гумор і сатира? Я ж запитаю в свою чергу: а хто сказав, що фейлетон – це винятково критика? Гумор буває і добрим…
О. С.
Нині у декого з наших земляків на душі суму більше, аніж радості. Зрозуміти їх, звичайно, можна. Низькі пенсії і зарплати, високі ціни і тарифи, брехливі обіцянки нардепів і політиків… Все це викликає роздратування, стреси і неврози...
Охрім СВИТКА.
Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 392