15.06.2017 Зінчук Вікторія Петрівна

_DSC1936Європа стала ближчою

12 червня ц. р. з платформи Ковельського залізничного вокзалу відправився в перший рейс потяг з Ковеля до польського міста Холма. Новий поїзд № 751/752 сполученням "Ковель-Холм" відтепер курсуватиме щоденно за маршрутом Ковель-Ягодин-Дорогуськ-Холм. 
Перший поїзд до Холма –результат спільного проекту українських та польських залізничників, запорука збільшення пасажиропотоку з України в Польщу і в протилежному напрямку. Цей сучасний і комфортний двовагонний рейковий автобус розрахований на 182 пасажири. 
Поїзд буде відправлятися щодня об 11.53 год. та прибуватиме до Холма о 13.41 год. (за польським часом). Прибуттю передуватимуть півгодинна зупинка на станції "Ягодин" для проходження митного контролю та перевірка документів в Дорогуську, яка триватиме впродовж години. У зворотному напрямку потяг відправлятиметься о 14.51 год. (за польським часом) та прибуватиме до Ковеля о 18.40 год.
Вартість квитка становитиме 203,25 грн.
l
Ця подія виявилась знаковою, адже напередодні вступив у дію для громадян України довгоочікуваний безвізовий режим з Європейським Союзом, що, безумовно, потребує якісного міжнародного сполучення. Тож відкриття залізничного руху за маршрутом "Ковель-Холм" зробить свій конкретний внесок в хід євроінтеграційних процесів залізничного транспорту нашої країни. 
Урочистість, яка передувала відправленню нового поїзда, зібрала на пероні залізничного вокзалу чимало людей. Серед учасників святкового зібрання – перші особи області та міста, представники ПАТ "Укрзалізниця", депутати рад різного рівня, ковельчани.
До присутніх звернувся член правління ПАТ "Укрзалізниця" Сергій Михальчук. Він, зокрема, сказав, що, враховуючи можливість введення безвізового режиму з Європою, майже рік тому залізниця почала підготовку стратегії розвитку міжнародного сполучення, а також нагадав про те, що в грудні минулого року був запущений швидкісний поїзд "Київ-Львів-Перемишль", який нині дуже добре наповнюється.
Саме тому, як зазначив далі Сергій Михальчук, правління "Укрзалізниці" розглядає можливість запуску ще одного потяга "Хмельницький-Тернопіль-Вінниця-Холм". А за умови великої кількості пасажирів на поїзд "Ковель-Холм" у перспективі – відкриття нового залізничного маршруту "Рівне-Холм".
Директор регіональної філії "Львівської залізниці" Іван Груник вручив Почесні грамоти та грошові винагороди тим, хто взяв активну участь в реалізації цього проекту. 
З нагоди цієї визначної для Ковеля та області події голова Волинської облдержадміністрації Володимир Гунчик нагородив Подяками причетних до цієї справи працівників прикордонної та митної служб, залізничників. 
Народний депутат, голова постійної комісії з питань транспорту Верховної Ради України Ярослав Дубневич, звертаючись до присутніх, висловив сподівання, що поїзд "Ковель-Холм" користуватиметься великою популярністю, адже тоді залізниця матиме передумови для продовження цього маршруту не лише до Рівного, а й для запуску прямого поїзда сполученням "Київ-Рівне-Ковель-Холм", згодом із заїздом до Любліна та Варшави.
Нардеп зазначив, що є й інші стратегічні напрями, які потрібно розвивати залізниці першочергово, – зокрема, до Словаччини, Румунії та у польському напрямку. Так, уже з серпня розглядатиметься питання запровадження маршруту "Львів-Краків".
Привітав волинян з наступним кроком у Європу Генеральний консул Республіки Польща в Луцьку Вєслав Мазур.
Напутні слова й привітання супроводжували яскраві музично-хореографічні виступи у виконанні творчих колективів зі Львова. 
Тож відтепер на навчання, за покупками, на роботу чи відпочинок у місто Холм можна буде потрапити просто та зручно. Європа стала ближчою.
В першу поїздку до Холма вирушила чисельна група волинян. Серед них – Ковельський міський голова Олег Кіндер. До речі, як нам розповіли, Олег Олексійович ще сім років тому ініціював відновлення цього маршруту. На жаль, в силу об'єктивних причин тоді такий проект реалізувати не вдалося.
У той день подорожували до Холма Консул Республіки Польща в м. Луцьку Вєслав Мазур, заступник голови облдержадміністрації Сергій Кошарук, депутати Ковельської міської ради, представники “Укрзалізниці”, ЗМІ.
У сусідній країні пасажирів першого рейсу привітали віце-маршалок Люблінського воєводства Кшиштоф Грабчук, заступник Президента міста Холма Йозеф Гурни. 
Вони у своїх промовах наголосили, що Україна потрібна Європі і їх радує, що тепер є більше можливостей для подорожей, перетину кордону, нових зустрічей і співпраці.
Міський голова Олег Кіндер висловив сподівання, що цей маршрут стане популярним серед ковельчан, мешканців Волинського краю.
Вікторія ЗІНЧУК.
НА ЗНІМКАХ: під час урочистостей з нагоди відправлення першого потяга "Ковель-Холм" на Ковельському залізничному вокзалі.
Фото Мирослава ДАНИЛЮКА.
12 червня ц. р. з платформи Ковельського залізничного вокзалу відправився в перший рейс потяг з Ковеля до польського міста Холма. Новий поїзд № 751/752 сполученням "Ковель-Холм" відтепер курсуватиме щоденно за маршрутом Ковель-Ягодин-Дорогуськ-Холм... 
Вікторія ЗІНЧУК.

 

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 771
Читати далі
15.06.2017

літо Погода  в  Ковелі  15 - 25 червня

Четвер. Мінлива хмарність. Температура: 220С. Вітер північно-західний помірно сильний.
В ніч на п'ятницю. Ясно.  Температура: 13оС. Вітер західний слабкий.
П'ятниця. Мінлива хмарність, можливий дощ. Температура: 25оС. Вітер південно-західний помірний.
В ніч на суботу. Хмарно, можливий дощ. Температура: 14оС. Вітер західний помірно сильний.  
Субота. Хмарно.  Температура: 16оС. Вітер північно-західний сильний.
В ніч на неділю. Мінлива хмарність.  Температура: 14оС. Вітер північний помірний.
Неділя. Хмарно, можливий дощ. Температура: 23оС. Вітер північно-західний помірно сильний.  
В ніч на понеділок. Мінлива хмарність. Температура: 14оС. Вітер північний помірний.
Понеділок. Мінлива хмарність, можливий дощ.  Температура:  23оС. Вітер північно-західний помірно сильний.
В ніч на вівторок. Мінлива хмарність. Температура: 17оС. Вітер західний помірний.
Вівторок. Мінлива хмарність, можливий дощ. Температура: 28оС. Вітер  західний  сильний.
В ніч на середу. Мінлива хмарність. Температура: 19оС. Вітер північно-західний помірний.
Середа. Мінлива хмарність. Температура: 22оС. Вітер північно-західний помірний.
Четвер. Мінлива хмарність. Температура: 22οС. Вітер північно-західний помірно сильний.
В ніч на п'ятницю. Ясно.  Температура: 13оС. Вітер західний слабкий...

 

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 1225
Читати далі
15.06.2017

_DSC2018 18 червня - День медичного працівника

Кожному із нас не раз у житті доводиться звертатися до лікарів. Медична справа –  важка й відповідальна, але водночас найгуманніша і вкрай необхідна. Адже що може бути важливішим, ніж життя людини і її здоров'я? Медичні працівники поліклініки та Центру ПМСД Ковельського МТМО, котрих ви бачите на знімку, щодня й щохвилини стоять на сторожі цих найдорожчих цінностей. Милосердя і гуманність стали для них покликанням, а самопожертва і вірність обраному шляху – невід'ємною складовою професії. 
Незважаючи на існуючі труднощі, колективи працюють злагоджено і дружно, забезпечуючи надання вчасної та якісної медичної допомоги тим, хто її потребує.
Фото 
Мирослава ДАНИЛЮКА.
Кожному із нас не раз у житті доводиться звертатися до лікарів. Медична справа –  важка й відповідальна, але водночас найгуманніша і вкрай необхідна. Адже що може бути важливішим, ніж життя людини і її здоров'я? Медичні працівники поліклініки та Центру ПМСД Ковельського МТМО, котрих ви бачите на знімку, щодня й щохвилини стоять на сторожі цих найдорожчих цінностей. Милосердя і гуманність стали для них покликанням, а самопожертва і вірність обраному шляху – невід'ємною складовою професії. 
Незважаючи на існуючі труднощі, колективи працюють злагоджено і дружно, забезпечуючи надання вчасної та якісної медичної допомоги тим, хто її потребує.
Фото Мирослава ДАНИЛЮКА.

 

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 578
15.06.2017 Зінчук Вікторія Петрівна

DSC08343 копія Ковельська поліція: що змінилось за два роки?

У липні мине два роки, відколи в Україні почала роботу Національна поліція. Тисячі патрульних і сотні їх машин стали охороняти спокій українців. Через піар-акції на початку створення її охрестили "селфі-поліцією"...

Розмову вела 
Вікторія ЗІНЧУК.        

 

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 953
Читати далі
15.06.2017
(Продовження. 
Початок в номері газети від 8 червня ц. р.).
– Останніми тижнями ходить багато різних чуток про 17 мільйонів гривень, обіцяних Кабінетом Міністрів. 
– Про необхідність залучення коштів з Державного бюджету на ліквідацію наслідків надзвичайної ситуації у Ковелі говорили від початку. Під час свого візиту до Луцька перший віце-прем’єр Степан Кубів дав чітко зрозуміти, що допомога з Державного бюджету буде – готуйте подання, необхідний пакет документів – Кабмін гроші виділить.
– З часу візиту С. Кубіва пройшов місяць, розпорядження Кабміну ще немає. Чому так довго і чому саме 17 мільйонів? 
– Нічого не можу сказати з даного приводу, оскільки міська влада задіювалась до підготовки проекту розпорядження лише в частині розробки плану заходів, що їх здійснює влада міста, а також попередніх кошторисних розрахунків.
Крім того, є певні процедурні моменти, які неможливо оминути. В проекті розпорядження мова йде про виділення з Державного бюджету 17 млн. грн. на ліквідацію наслідків надзвичайної ситуації у Ковелі. Згідно з законодавством, наслідки надзвичайних ситуацій місцевого рівня ліквідовуються за рахунок тих підприємств, з вини чи на території яких це сталось. Якщо коштів такого підприємства не вистачає, залучаються кошти міського та обласного бюджетів. І тільки після цього може розглядатись питання виділення коштів з Державного бюджету. 
В нашому випадку маємо ситуацію, коли підприємство “Укрветсанзавод” – банкрут, у нього коштів немає. Станом на сьогодні усі витрати на ліквідацію наслідків фінансуються виключно з міського бюджету, а з обласного – маємо нуль. Про яке виділення коштів з Державного бюджету могла йти мова, якщо з обласного не було виділено ані копійчини? Ні Міністерство фінансів України, ні Держказначейство не пропустять виділення коштів з Державного бюджету, якщо посильну допомогу у вирішення такого питання не надала регіональна влада. 
У п’ятницю, на останньому засіданні регіональної комісії ТЕБтаНС, Володимир Гунчик дав доручення підготувати розпорядження голови Волинської облдержадміністрації про виділення з обласного резервного фонду одного мільйона гривень на ліквідацію надзвичайної ситуації в Ковелі, тому, сподіваюсь, процедура оформлення розпорядження Кабінету Міністрів про виділення коштів з Державного бюджету піде значно швидше. 
 – Тобто обіцяні С. Кубівим мільйони ще й досі не стали реальними через зволікання голови ВОДА Гунчика? 
– Не зовсім так. Якщо ви слідкуєте за темою, то знаєте, що ще на першому засіданні регіональної комісії ТЕБтаНС під головуванням В. Гунчика, місту Ковелю було посталено чітке завдання – розробити програму по ліквідації наслідків надзвичайної ситуації на умовах співфінансування з обласним бюджетом. Місто це завдання виконало дуже швидко – на позачерговій сесії Ковельської міської ради в березні депутати одноголосно затвердили відповідну програму по ліквідації наслідків діяльності Ковельської філії ДП “Укрветсанзавод” із планом заходів на загальну суму 800 тис. грн, з яких 300 тисяч – з міського бюджету, 500 тисяч – з обласного.  
За кілька днів відбулась сесія Волинської обласної ради, де розглядалось підтвердження співфінансування з боку обласної ради. Однак проект рішення облдержадміністрації про фінансування ліквідації наслідків екологічного лиха у Ковелі на суму 500 тис. грн. не був підтриманий обласною радою. Тому звинувачувати у зволіканні з виділенням коштів з обласного бюджету треба зовсім не облдержадміністрацію, і тим більш – не персонально В. Гунчика. 
– Що Ви скажете про вирішення питання водопостачання прилеглих до ветсанзаводу вулиць “другого” Ковеля? 
– Плани про розширення системи водопостачання “другого” Ковеля не нові. Вони існували на рівні передпроектних пропозицій до виникнення надзвичаної ситуації. Але з її виникненням ці плани ми в оперативному порядку переглянули. Якщо раніше пропонувалось зробити “перекидку” з вул. В. Кияна (кол.– Ватутіна) до району вул. Сурікова, щоб там з’єднати із залізничною мережею, а тоді вже розвивати мережу по всьому “другому” Ковелю, то тепер – інші пріоритети. Головна мета тепер – забезпечення водопостачання вулиць, прилеглих до ветсанзаводу. Тому напрямок “перекидки” з вул. В. Кияна лишається незмінним, але його перенаправляємо в район вул. Санітарної, а вже звідти буде здійснюватись розгалуження мережі. 
Проект розробляється у стислі строки як для документації такого типу – за графіком він має бути готовий 10-15 липня. Задля реалізації цього проекту з міського бюджету сплачено 300 тис. грн. на розроблення проектно-кошторисної документації по будівництву  водопровідної мережі, а також 230 тис. грн. на реконструкцію двох локальних водозаборів по вул В. Кияна (без підвищення потужності яких “перекидка” водогону на “другий” Ковель не матиме сенсу).  
Паралельно місцеві проектанти вже отримали доручення на розроблення документації по влаштуванню вуличних мереж водопостачання та каналізації найближчих вулиць до ветсанзаводу. Щоб ви розуміли порядок цифр, скажу, що орієнтовна вартість прокладання магістрального водогону з вул. В. Кияна на “другий” Ковель – 6.5 млн. грн., а разом з вуличною мережею централізованого водопостачання та каналізування тільки дев’яти прилеглих до ветсанзаводу вулиць – вже 14.5 млн. грн.  Тому Ви навіть не уявляєте, наскільки гостро стоїть питання фінансування з Державного бюджету.
– Лунають закиди про непоінформованість мешканців міста про хід робіт щодо ліквідації наслідків, що місцева влада «нічого не робить», не радиться з громадою про напрямки та плани ліквідації. Що Ви скажете з цього приводу? 
– Скажу наступне. Ми працюємо в умовах надзвичайного стану, коли необхідно приймати конкретні рішення негайно і кваліфіковано, коли необхідно оперативно і відповідально діяти, а не гарно говорити про віртуальні речі.  Що стосується надання оперативної інформації – то вона постійно висвітлюється на офіційному сайті Ковельської міської ради, періодично – в газеті «Вісті Ковельщини».
Я особисто регулярно зустрічаюсь з місцевими мешканцями безпосередньо в районі ветсанзаводу та інформую їх про хід виконання робіт. Вони, в свою чергу, відвідують кожну сесію міської ради, оперативні наради у Ковельському міськвиконкомі і навіть – у Луцьку.
А що стосується маніпуляцій на тему «не порадились з громадою», скажу так.  Як керівнику штабу з ліквідації наслідків діяльності Ковельської філії ДП «Укрветсанзавод» – головній відповідальній особі на сьогоднішній день – мені найпростіше було б оголосити якийсь конкурс на кращу пропозицію щодо ліквідації наслідків екологічного лиха у Ковелі, потім провести громадські слухання по розгляду пропозицій, віче, референдуми тощо, і тільки після цього щось починати реально робити. На конкурс пішло б півроку, на слухання чи референдум – стільки ж… Хто готовий стільки чекати?
– Мабуть, ніхто.  Люди  чекати не можуть…
– Саме тому ми свідомо йдемо «під удар»: просимо – де треба було вимагати, мовчимо – де треба було апелювати, виконуємо не властиві нам роботи та функції, виправляємо чужі помилки…  Бо основна мета – якнайшвидше ліквідували надзвичайну ситуацію та відновити мешканцям “другого” Ковеля нормальні умови життя. 
Я повторюю слова міського голови Олега Кіндера: «Хто винен? – другорядне питання». Вже потім, після успішної ліквідації наслідків, з цим обов’язково розберемось. От тоді і доречно буде проводити різного роду дискусії, слухання, віче тощо. А наразі треба, «зціпивши зуби», працювати, що ми й робимо!
(Продовження 
у наступному номері).
Розмову вів
Володимир ПЕТРУК.

скачанные файлы Ветсанзавод: коли поставимо крапку?

(Продовження. Початок в номері газети від 8 червня ц. р.).

– Останніми тижнями ходить багато різних чуток про 17 мільйонів гривень, обіцяних Кабінетом Міністрів. 
– Про необхідність залучення коштів з Державного бюджету на ліквідацію наслідків надзвичайної ситуації у Ковелі говорили від початку. Під час свого візиту до Луцька перший віце-прем’єр Степан Кубів дав чітко зрозуміти, що допомога з Державного бюджету...
Розмову вів
Володимир ПЕТРУК.
Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 608
Читати далі
15.06.2017
Ось уже декілька років «лихоманить» сільську громаду Стеблів. Причиною конфліктної ситуації, яка тут склалася, було виділення шести гектарів землі, котра належить до земель запасу тодішньої Скулинської сільської ради, громадянам М. В. Щекальову, Ю. М. Федіку і О. В. Ющику для ведення особистого селянського господарства.
Всі троє – учасники АТО, і згідно із законодавством справді мають право на земельні ділянки. І все було б нічого, якби ці ділянки не знаходилися у місцевих мешканців в постійному користуванні з 1999 року, про що є записи і в погосподарсько-кадастрових книгах сільської ради. Впродовж всього часу цими ділянками користувалися жителі сіл Скулина і Стеблів, за які вони щороку сплачували земельний податок.
Зайве говорити, що подібна ситуація створила суспільну напругу у названих населених пунктах. Землю у селян забирають на тій підставі, що вона, мовляв, не приватизована і знаходиться за межами населених пунктів. Однак, коли ми побували на місці, люди буквально «засипали» нас  документами, котрі підтверджують їх довготривале користування ділянками і сплату земельного податку. Не треба бути великим юристом, щоб зрозуміти: такі користувачі згідно із Земельним кодексом України мають першочергове право на приватизацію земельних ділянок.
Місцеві жителі, безперечно, не проти, щоб учасники АТО отримали землю. Але вони не розуміють, чому органи державної влади замість того, щоб виконувати свої службові зобов’язання перед колишніми воїнами, забирають землю в одних і передають іншим. До речі, серед тих, хто потерпів від подібного свавілля чиновників, є родини учасників АТО – Руслана Смаля та Івана Кравчика. І це в той час, коли поблизу є ділянки, які ще не використовуються.
Досліджуючи причини конфлікту, я можу з повним правом заявити, що його взагалі могло б не бути, коли б відповідні установи та їх керівництво підійшли до вирішення питання принципово і з усією відповідальністю. А почалося все у грудні 2015 року, коли на адресу тодішнього Скулинського сільського голови  Р. С. Осійчука (прізвища якого навіть не спромоглися вказати), надійшов запит від начальника Головного управління держгеокадастру у Волинській області В. М. Василенка.
Щоправда, той запит нагадує швидше ультиматум очільника обласного відомства керівнику органу місцевого самоврядування, де ставиться вимога «протягом 10 календарних днів з дня отримання запиту письмово висловити позицію щодо можливості надання дозволу на розроблення документації із землеустрою, на підставі якої земельна ділянка сільськогосподарського призначення державної власності орієнтовною площею 6,0 га, яка розташована за межами населених пунктів Скулинської сільської ради, буде  передана (!) у власність громадянці  (?) Щекальову Максиму Валерійовичу (2,0 га), Федіку Юрію Миколайовичу (2,0 га), Ющику Олександру Володимировичу (2,0 га) для ведення особистого селянського господарства…».
Бачте як: ще не одержавши відповіді з сільської ради, пан Василенко впевнений, що землю буде передано. Далі – більше: «Одночасно інформуємо, що відсутність протягом зазначеного строку вмотивованих заперечень, які безпосередньо передбачені Законом, а також частиною сьомою статті 118 та частиною третьою статті 123 Земельного кодексу України, є мовчазною згодою (?!)  на  надання дозволу на розроблення відповідної документації із землеустрою».
Ми спеціально зазирнули у Земельний кодекс в редакції від 16 квітня 2017 року, розшукали згадані статті, але ніде не знайшли згадки ані про якийсь 10-денний строк, ані про «мовчазну згоду». 
Незважаючи на це, сільський голова Р. С. Осійчук надіслав листа у Головне управління держгеокадастру у Волинській області, де зазначив: «Повідомляємо, що на підставі розпорядження Ковельської райдержадміністрації від 21. 08. 2013 року, №276 земельна ділянка сільськогосподарського призначення державної власності площею 11 га, розташована за межами населеного пункту Стеблі в урочищі «Біла кладка», відноситься до земель запасу сільської ради. Звертаємо Вашу увагу на те, що земельною ділянкою користуються громадяни  сіл Стеблів і Скулина, які сплачують земельний податок в сільську раду. Згідно із записами в погосподарсько-кадастрових книгах сільської ради дані земельні ділянки знаходяться у громадян в постійному користуванні з 1999 року.
Тому сільська рада не вважає за доцільне давати згоду на розроблення документації із землеустрою для передачі у власність земельних ділянок громадянам М. В. Щекальову площею 2,0 га, Ю. М. Федіку площею 2,0 га, О. В. Ющику площею 2,0 га для ведення особистого селянського господарства».
Для гарантії своєчасної доставки адресату лист із Скулинської сільради у Луцьк  був відправлений, як рекомендований із відповідними підписами  і печатками.  Незважаючи на це, обласним управлінням Держгеокадастру було видано розпорядження «Про надання дозволу на розроблення документації із землеустрою» трьом фізичним особам, прізвища яких вказані вище, а також за ними ж зареєстровано право власності на ці земельні ділянки. Коли стали цікавитися, чому так сталося, в Головному управлінні відповіли, що ніякого рекомендованого листа не отримували (!).
У це важко повірити, адже на поштовому повідомленні  чітко вказано, що лист вручено, і є відповідна розписка. Але, припустимо, лист справді не дійшов. То невже у відомстві  пана Василенка не знайшлося людини, котра могла б телефоном поспілкуватися із Скулинським  сільським головою і з’ясувати ситуацію? Але, видно, це не входило в  плани обласних керівників, а тому вони свідомо чи несвідомо спричинили конфлікт, як-то кажуть, на порожньому місці.
Така байдужість і черствість до людей викликали у селі  збурення. Тут відбулися сходи селян, зустрічі із народним депутатом України і депутатами районної ради. Своє право на землю наші земляки прийшли відстоювати на одну із сесій районної ради. Депутатський запит робив і я. Однак справу з місця зрушити не вдалося. Я розумію, що першопричина конфлікту – у діях керівників Головного управління держгеокадастру у Волинській області, але ж юристи, наскільки мені відомо, є в штаті і районної ради, і райдержадміністрації. То, можливо, варто було залучити їх до надання правової допомоги сільським жителям, допомогти розв’язати проблему на початкових стадіях конфлікту?
Дивує позиція колишнього начальника управління Держгеокадастру в Ковельському районі І. М. Лукасюка, який за дорученням голови РДА В. Т. Козака  мав розібратися у справі і підготувати відповідь мені як депутату і селянам по суті питання. Натомість ми отримали звичайнісіньку бюрократичну відписку.
Нині Скулин і Стеблі увійшли до складу новоствореної Колодяжненської об’єднаної територіальної громади. Я звертаюся до її очільника В. Л. Кашика та колишнього Скулинського голови Р. С. Осійчука, який є заступником пана Кашика, з проханням ще раз вникнути в суть питання, досконало його вивчити з тим, щоб допомогти відстояти свої права людям у суді, без якого, цілком очевидно, нині не обійтися.
Я дуже не хотів би, щоб мій виступ сприйняли як заперечення прав воїнів АТО на земельні ділянки. Ні й ще раз ні: захисникам України землю треба давати! І слава Богу, що в більшості населених пунктів району цей процес триває спокійно і безконфліктно. Але я не можу погодитися з діями тих чиновників, котрі поверхово і без належного обґрунтування приймають рішення, які викликають соціальну напругу в сільських і селищних громадах, життя мешканців яких і так складне й суперечливе.
Володимир АНДРОСЮК,
депутат Ковельської районної ради (фракція 
ВО «Батьківщина»).

images Конфлікт, якого могло не бути

Ось уже декілька років «лихоманить» сільську громаду Стеблів. Причиною конфліктної ситуації, яка тут склалася, було виділення шести гектарів землі, котра належить до земель запасу тодішньої Скулинської сільської ради, громадянам М. В. Щекальову, Ю. М. Федіку і О. В. Ющику для ведення особистого селянського господарства...
Володимир АНДРОСЮК,
депутат Ковельської районної ради (фракція 
ВО «Батьківщина»).
Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 1061
Читати далі
15.06.2017
Шановний читачу! Чи задумувався ти над проблемою відповідальності журналіста перед суспільством і його роллю в просторі твого життя? Що хочеш ти від нього почути і чи завжди знаходиш на шпальтах газет задоволення від прочитаного? З іншого боку, чи усвідомлює сам журналіст, що він формує свідомість багатьох людей від якої залежить і наше українство, і наше благополуччя, і мораль, і духовність?
l
Знаково, що у День журналіста обласна організація НСЖУ запрограмувала проведення науково-практичної конференції на тему "Волинська журналістика: виклики сьогодення". Відбувся захід в приміщенні бібліотеки СНУ імені Лесі Українки за участю чисельної медійної спільноти, керівників провідних ЗМІ, студентів університету.
Дехто зауважував, що, можливо, недоцільно свято перетворювати в навчально-теоретичний форум. На мою суб'єктивну думку, свято і є тим рубежем, на якому, озирнувшись на пройдений шлях, варто оцінити зроблене і задекларувати плани на майбутнє.
І добре, що голова обласної журналістської організації Михайло Савчак не розказував про досягнення, які безперечно, у волинських медійників є, а наголосив на викликах сьогодення.
Зміст конференції виявився цікавим і жвавим. Модератори програмували екскурс в тему і пропонували дискусію для всіх присутніх. Небайдужі активно долучалися до розмови і висловлювали своє бачення тієї чи іншої проблеми.
Признаюся, що кожну висловлену думку я моніторив, прив'язуючи її до нашої ковельської журналістики. От, скажімо, коли обговорювалася тема журналістської солідарності, я мимоволі згадав один із давніх мітингів у Ковелі, де окремі псевдодемократи намагалися на редактора  ковельської газети "вилити" відро помий.
На цю політично замовну акцію безстрашно відповів журналістський колектив "Вістей Ковельщини". Тендітні красуні-жінки на чолі з Людмилою Стасюк стали сміливо біля мікрофона, виступивши проти неправдивих звинувачень, і перемогли! Так були захищені журналістські честь і гідність.
Але чи все так просто у нашому домі зараз? В одній з газеток Ковеля, яка спочила в Бозі, якось були опубліковані матеріали з брехливими твердженнями на адресу журналістів "Вістей " і влади. Ця прикра і цинічна акція зайвий раз підтвердила, що не всі медійники розуміють, що таке справжня журналістська солідарність. Подібних прикладів, на жаль, чимало.
Звідси випливає проблема редакційної політики, відповідальності перед читачами. І знову з цієї дискусії я повертаю свій погляд на політику колективу "міськрайонки" та її очільника, де головними критеріями якості публікацій в газеті є моральність, достовірність фактів, толерантність. Тут ви не побачите "чорного піару", замовних матеріалів, голослівних звинувачень на адресу тих чи інших осіб. Популізму і брехні – "червоне світло".
Пригадую, як в ході передвиборної кампанії один із київських "крутих" кандидатів у нардепи вимагав опублікувати брехливу і не підтверджену фактами статтю проти свого опонента. Редактор Микола Вельма категорично відмовився цей опус друкувати. О, скільки образ несправедливих звинувачень і погроз прозвучало із вуст заїжджого гостя! Але марно: принципова позиція редакції виявилась сильнішою, аніж агресивність кандидата. Фінал закономірний – статтю переробили, і аж після того вона побачила світ. Так в брудну політику впала краплинка животворної моралі.
l
Одним із найболючіших викликів сьогодення є реформування місцевих друкованих ЗМІ. Про це у своєму виступі на конференції розповів редактор (тепер директор ТзОВ "Редакція газети "Вісті Ковельщини") Микола Вельма.
Він зауважив, що роздержавлення на даному етапі більше схоже на замасковане знищення більшості районних газет. Для села (зрештою, і для міста) місцеві ЗМІ є чи не єдиним джерелом інформації, свого роду віконцем у світ реального життя. Державні чиновники кинули місцеву пресу у вир виживання, навіть не надавши обіцяної фінансової підтримки.
До дискусії активно долучився голова Волинської облдержадміністрації Володимир Гунчик. Він наголосив, що роздержавлення неминуче, адже це – європейський досвід. А щоб вижити, у місцеві редакції слід залучати фінансово спроможних інвесторів, як це було зроблено, наприклад, на підприємстві, яке він очолював до свого губернаторства (Луцький автозавод – Л. Ф.).
Ця тема викликала активне несприйняття більшості учасників конференції.
Адже друковане видання – це не завод. Приватизація газет може призвести до залежності від грошовитих олігархів. А як формувати проукраїнську свідомість (ті ж людяність та духовність) в умовах панування корупції, казнокрадства, війни, розгулу злочинності?
Словом, три години дискусій, суперечок на конференції промайнули швидко, і були напрочуд корисними.
l
Цікаво, що журналістська конференція не перетворилася в "переливання" ідей у замкнутому мас-медійному просторі. Впродовж всієї розмови були присутні вище згадуваний Володимир Гунчик, перший заступник голови облради Олександр Пирожик, виконуючий обов'язки Луцького міського голови Ігор Поліщук та інші поважні особи. І всі вони активно брали участь у дискусії, з розумінням сприймали критику на свою адресу.
Слід відзначити, що Володимир Гунчик наголосив на важливості співпраці виконавчої влади із засобами масової інформації: "Репортажі волинських журналістів здобули всеукраїнське визнання… Критикуючи, пропонуйте, як  налагодити співпрацю. Пам'ятайте, що неправда спонукає до поганих дій, а справедлива критика допоможе побачити помилки".
Олександр Пирожик (до речі, за фахом – журналіст) зауважив, що ЗМІ – це перша в державі суспільна, а не четверта, як її дехто називає, влада. Вона формує свідомість, політику. І тут має бути журналістське натхнення й провидіння. Разом з тим волинські мас-медіа не повинні забувати уроки своїх наставників і вчителів Полікарпа Шафети, Степана Сачука, Святослава  Пирожка та інших.
До позитиву в роботі конференції слід віднести одностайне прийняття Меморандуму "За чесну журналістику". Підписавши його, волинські журналісти, керівники ЗМІ, члени професійних спілок зобов'язуються "бути об'єктивними, правдивими, коректними, відповідальними за свою справу"; "уникати неточностей при викладі інформації, навмисного перекручування фактів поширення недостовірних даних про людину". При цьому "мають спростовувати неправдиві відомості, виправляти помилки і публічно просити вибачення".
Всі дев'ять пунктів Меморандуму спрямовані на моральну, справедливу, проникнуту християнськими чеснотами, журналістику. Приємно було перечитувати ці  настанови, тому що подібне зримо бачу в редакційній  політиці "Вістей Ковельщини".
l
Вищесказане було підкріплене урочистою частиною форуму, на якій вручали нагороди, звучали вітальні слова на адресу й ковельських журналістів.
Почесною грамотою Верховної Ради України нагороджений очільник редакції газети "Вісті Ковельщини" Микола Вельма. Дипломами Волинської журналістської організації відзначені Вікторія Тарасюк (номінація "Журналістська активність") та Анатолій Семенюк (номінація "Творче довголіття"). Ще одна нагорода від секретаріату НСЖУ вручена Галині Цюрі.
Дуже образно із приводу редакційної політики висловились пані Галина: "Газета – це корабель у відкритому, бурхливому морі. Попутний вітер – це читачі, передплатники, дописувачі, а вітрила – то ті небайдужі люди, які матеріально й морально підтримують видання".
Що ж, попутного вітру, міцних вітрил нашому кораблю під назвою "Вісті Ковельщини" у бурхливому океані ринкової стихії!
Любомир ФІАЛКО.

Кон_7 Погляд на ковельську журналістику із висоти обласної конференції

Шановний читачу! Чи задумувався ти над проблемою відповідальності журналіста перед суспільством і його роллю в просторі твого життя? Що хочеш ти від нього почути і чи завжди знаходиш на шпальтах газет задоволення від прочитаного? З іншого боку, чи усвідомлює сам журналіст, що він формує свідомість багатьох людей від якої залежить і наше українство, і наше благополуччя, і мораль, і духовність...
Любомир ФІАЛКО.
  
 
Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 557
Читати далі
15.06.2017 Семенюк Анатолій Володимирович

SAM_0279 Грона червоні калини

Ех, хлопці, хлопці! Юні, молоді, талановиті, креативні… Як сталося, що нас від вас мур високий і товстий розділяє? За цим муром розумієш, що воля не  просто символ – це доля. Спіткнулася ваша доля об камінь придорожній, та не треба її винуватити, оплакувати, тим більше не слід розчаровуватися в житті. Все – у ваших руках. І Україну будувати, і філософію волі пізнавати, і цінності життя вибирати.
Такі думки роїлися у моїй сивій голові в стінах Ковельської виховної колонії на ювілейному фестивалі "Червона калина".
l
ХХV фестиваль самодіяльної художньої творчості засуджених "Червона калина" проходив під гаслом 100-літнього ювілею української революції.
Як і годиться, відкрив урочисто-мистецьке дійство начальник виховної колонії підполковник Іван Абрамчук. Він привітав батьків, колег і гостей та наголосив:
– Фестиваль – це душевний світ наших вихованців, тут їхні переживання. Ковель традиційно відкриває фестивалі в Україні.  І не випадково. Адже впродовж багатьох років ми були в числі перших. Цей фестиваль особливий, і готувалися  ми до нього, як-то кажуть, день і ніч. Вдумайтеся: тема була оприлюднена  всього за три тижні до дати проведення.
Звучить Державний Гімн України, який, по суті, дав старт концерту.
Символічно, що у фестивалі беруть участь аматорські колективи Ковеля. Це – своєрідний зворотний зв'язок вихованців із культурною елітою міста, який виконує важливу виховну функцію, розбуджує потяг до творчості.
Слухаю, аналізую і приходжу до висновку, що тут немає разючих творчих контрастів.
У вихованців проявляється в окремих номерах неабиякий талант та артистизм. Зримо бачиш їх потяг до прекрасного. Разом з тим відчуваєш істинний патріотизм і любов до рідної неньки-України. Переконаний: у випадку необхідності вони стануть супроти ворога заради волі і рідної батьківської землі. Треба було бачити та чути, як ці самодіяльні юні артисти відпрацювали літературно-музичну композицію "Упали грона".
Це – Крути! Теплі проводи, благословення, лютий мороз і жорстокий смертельний бій. Гімназисти 6-8 класів свідомо ідуть на смерть, щоб нам, теперішнім, продемонструвати приклад любові до своєї землі. "Упали грона" молоді, та недаремно, бо сьогодні естафету героїзму перейняли воїни на Сході країни. Композиція патріотизму і болю доречна на  найбільш престижних сценах. Вона ще раз підкреслює силу героїчної української історії.
Душевною і проникливою вийшла також літературно-музична композиція "Запалимо  пам'яті свічу".
…Палахкотять свічі в руках вихованців, немов смолоскипи, і проникає те світло у душі юні й старші. І вінок, у який квітчають Україну, і те полум'я, і біль – це і пам'ять, і доля, і Україна.
Патріотично-сумні та героїчні мотиви змінювались усмішками, коли вихованці артистично й досить професійно грали гумористично-сатиричні сценки. Розвеселив "Осінній призов" та інші.
І, як завершальний  акорд, як клятву, сприйняли глядачі номер "Мільйони різних "я": "У кожнім нашім я – частинка України". Це – і як прозріння: "Не питаю, що дала ти мені, Україно, а що я зробив для тебе".
Не тільки надіюся, але й вірю, що з переважної більшості цих хлопців будуть порядні люди, а окремі стануть взірцем служіння Батьківщини.
l
Фінальна частина була позначена воістину щасливою миттю – окремі  вихованці отримали документи про звільнення.  "Хлопці, не повертайтеся назад!..", – подумки просив кожен у Бога щасливої долі для цих хлопців.
Іван Абрамчук вручив вихованцям паспорти нового зразка. За активну участь у фестивалі подяками виховної колонії нагороджують солістів і колективи художньої самодіяльності міста. Андрій Мигуля як голова журі оголошує переможців. Дипломами  нагороджено окремих виконавців у номінаціях: "Музична майстерність", "Хореографічне мистецтво", "Театральне мистецтво", "Літературна творчість", "Образотворче мистецтво".
Вітальне слово мав Сергій Кузьмич, начальник відділу Західного міжрегіонального управління з питань виконання кримінальних покарань та пробацій Міністерства юстиції України.
Тішить те, що виховна колонія має багато друзів серед громадських та християнських організацій. Є ефективна співпраця із бізнесовими структурами, а також із міською та районною владою. Особливо плідними є стосунки із службою в справах дітей міськвиконкому (Жанна Вельма). Як і годиться, були подарунки і вітальні зичення.
Слово мали: Олександр Пасенковський, заступник голови районної ради, Наталія Наконечна (ГО "Найщасливіша"), Антон Назаревич (Християнська місія "Благовіст"). Традиційне напутнє слово прозвучало від Олексія Зинкевича, який колись перебував у виховному закладі, а сьогодні знайшов себе і своє місце під Сонцем.
І як вінець словам і нагородам – пишний букет квітів організатору та натхненнику фестивалю Оксані Мизовець – завідуючій клубом від Івана Дмитровича Абрамчука.
…Цієї холодної весни буйно і пишно цвіла-розквітала калина на Волині. Цей перегук природи із душевно-патріотичним дійством вселяє надію в те, що такими ж гарними будуть грона плідної співпраці з вихованцями колонії.
Що ж, нехай щастить!
Анатолій СЕМЕНЮК.
НА ЗНІМКАХ: під час ХХV фестивалю самодіяльної художньої творчості засуджених "Червона калина" у Ковельській виховній колонії.
Фото з архіву установи.
Ех, хлопці, хлопці! Юні, молоді, талановиті, креативні… Як сталося, що нас від вас мур високий і товстий розділяє? За цим муром розумієш, що воля не  просто символ – це доля. Спіткнулася ваша доля об камінь придорожній, та не треба її винуватити, оплакувати, тим більше не слід розчаровуватися в житті. Все – у ваших руках. І Україну будувати, і філософію волі пізнавати, і цінності життя вибирати.
Такі думки роїлися у моїй сивій голові в стінах Ковельської виховної колонії на ювілейному фестивалі "Червона калина"...
Анатолій СЕМЕНЮК.

 

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 620
Читати далі
15.06.2017 Ляшук Світлана Олександрівна
З року в рік чимало українців у період відпусток шукають додаткових заробітків. Непогана можливість поліпшити своє фінансове становище – робота за кордоном. Чимало волинян традиційно їдуть у Польщу збирати полуницю, малину, яблука, працюють в інших галузях.  Однак все більше наших земляків цікавляться роботою у заможних скандинавських країнах. 
Влітку, зокрема, там доволі вигідно збирати лісові ягоди. Ковельчанин Олексій у Швецію їздить вже три роки поспіль.
Збирати в лісі ягоди у Швеції має право кожен, така діяльність не оподатковується. Вперше у Швецію Олексій з кількома товаришами поїхали у  2014 році. Новачкам довелося непросто у чужих краях, адже ніякого досвіду ще не було. Тоді в Швеції витримали аж… п’ять днів. 
– Про нашу першу поїздку, враження, емоції, різні побутові ситуації  можна писати книгу, – каже Олексій Андрійович. – Важко було, передусім, через мовний бар’єр. У школі я вивчав німецьку, англійської не знав зовсім, як і мої товариші. Тож навіть заправити авто, не знали як. Коли повернувся, рік займався з репетитором, вчив англійську, тепер їздити набагато легше. 
Ростуть ягоди в Лапландії (район північної Швеції). Умовно сезон ягід триває з середини липня до середини вересня. Їхати краще з невеликою групою людей власним авто, адже постійно треба їздити в ліс. Подорожувати дорогами Європи автомобілем – одне задоволення, тож більше двох тисяч кілометрів долають нормально.
Продукти, засоби гігієни, інші необхідні речі треба везти з собою, адже в Швеції дуже високі ціни як для наших зарплат. Наприклад, буханець хліба вартує 75 гривень.  Пальне теж дороге.
Ягоди в Швеції – морошку, чорницю, брусницю треба шукати самому в лісах, на болотах. Тож основне  взуття – гумові чоботи. В лісі озброюються компасом, картою, щоб не заблукати. Слід розуміти, що роботодавця в цьому напрямку роботи немає, фіксованої заробітної плати – теж. Ти сам собі керівник, і рівень оплати праці залежить від тебе: скільки ягід зібрав, стільки й заробив. Ритм напружений: о п’ятій годині підйом – і до шостої-сьомої вечора.  Наприкінці дня ягоди здають заготівельникам,  які відразу платять готівкою в місцевій валюті. 
Не всі витримують навантаження: то жарко, то важко, то дощ… А ще ж комарі і мошка дошкуляють неабияк. Тож обов’язково треба запасатися репелентами (засобами, які відлякують комах). Деякі люди швидко втомлюються, повертаються додому в «мінусах». 
–  За три роки зі мною їздило 14 людей. З них лише двоє мали заробіток,  п’ятеро навіть вартість дороги не вернули, решта тільки зворотній шлях компенсували, – каже Олексій. – Тож треба добре подумати перш, ніж зважитися на такі заробітки, адже й витрати на поїздку немалі. А головне – варто завжди зберігати позитивний настрій, не занепадати духом. На заробітки в Швецію, крім українців, їдуть прибалти, поляки, білоруси, зустрічали ми й чимало тайців. 
Починається сезон із збору північної ягоди морошки. Жовтогарячого кольору – стигла, червоного – ще недоспіла. Вона росте на болотистій місцевості. Морошка коштує найдорожче, в середньому 10 євро за кілограм (за день її можна зібрати до 15 кг). Але перед тим, як здати ягоди в приймальний пункт, їх треба перебрати. Далі достигає чорниця, якої можна назбирати  50-60 кілограмів у день, вартує вона  в середньому одне євро  за кілограм. На брусницю ціна дещо нижча, ніж на чорницю. Взагалі вартість кілограма ягід кожного року коливається, адже залежить, зокрема, від вимог ринку та врожайності. 
Олексій з товаришами зазвичай орендують житло у селі, яке перекладається, як «Окуневе болото». Вартість житла у кемпінгу у тамтешньої господині – 7 євро за добу з людини; якщо на подвір’ї ставиш намет, то п’ять. Умови хороші. Для економії коштів українці беруть із собою намети і ночують у лісі, доки дозволяє погода (а в кінці серпня термометр в Лапландії показував уже 2 градуси морозу). 
До речі, місцева влада контролює рівень обслуговування приїжджих. Колись хлопці помітили на подвір’ї господині поліцію. Подумали навіть, що до них якісь питання у правоохоронців виникли. Виявляється, вони перевіряли умови, які шведи надають заробітчанам. Адже все тут офіційно. Ковельчани навіть дивувалися, коли за надані послуги шведка видавала квитанцію.
Сільські подвір’я там без огорож. Ніхто нічого не краде. Велосипеди запросто стоять і вдень, і вночі. На запитання ковельчан: «А не боїтеся, що хтось вкраде велосипед?», господиня здивувалася: «А навіщо?».
У сільських магазинах немає алкоголю. Спиртне можна придбати тільки у спеціалізованих торгових точках у містах. Наприклад, в радіусі 100 кілометрів від населеного пункту, де жили ковельчани, такого магазину не було. Зате в найближчому містечку, де чотири з половиною тисячі жителів, є невеликий аеропорт, з якого можна швидко дістатися в будь-яку точку Європи. Шведи багато подорожують.
У Швеції – неймовірні краєвиди, чудові гірські пейзажі, напрочуд чисте повітря. В об’єктив фотоапарата Олексія постійно потрапляли північні олені, яких там безліч. Річки та озера повняться рибою, тож навіть непрофесіоналам легко наловити окунів чи плотви для ароматної юшки. 
Олексій зізнається, що поїхати на заробітки в далеку країну зважився ще й через те, щоб побачити світ. Адже доки дістануться пункту призначення, відвідають п’ять країн: Польщу, Литву, Латвію, Естонію, Фінляндію. Балтійське море з Талліна до Гельсінки долають поромом, тож враження від подорожі незабутні.
Світлана ЛЯШУК.
НА ЗНІМКАХ: краєвиди Швеції; достигає ягода морошка.
Фото з домашнього архіву.

DSC_6221 За кордоном легкого хліба нема

З року в рік чимало українців у період відпусток шукають додаткових заробітків. Непогана можливість поліпшити своє фінансове становище – робота за кордоном. Чимало волинян традиційно їдуть у Польщу збирати полуницю, малину, яблука, працюють в інших галузях.  Однак все більше наших земляків цікавляться роботою у заможних скандинавських країнах...
Світлана ЛЯШУК.
 
Коментарів до новини: 7
Переглядів новини: 2557
Читати далі
15.06.2017 Мороз Оксана Леонідівна
Тут стелиться легко дорога 
до мами, 
Стежина дитинства веде 
в спориші.
Пісенний мій краю, любов моя
 вічна –
Тут пам’ять козацька і слава
 батьків…
Саме такими душевними  рядками хочеться розпочати нашу сьогоднішню розповідь про одне із сіл мальовничої  Ковельщини, яке на третій день Трійці  відсвяткувало свій черговий «день народження».
Про   Сільце того дня лунало багато хороших слів не тільки з вуст місцевих жителів, а й  від запрошених на свято  гостей. 
Віктор Ковальчук очолює тутешню громаду  з 2015 року. Цей  невеличкий населений пункт – один із 12 сіл, які входять до  Велицької об’єднаної територіальної громади. 
«Ми  були одними із перших в області, які пішли, так би мовити, в самостійне плавання. Звичайно, спочатку були і труднощі, але нам вдалося все перебороти. 
Якщо ж говорити конкретно, то  заплановане на 2016 рік практично втілилось в життя.  Отримали від держави інфраструктурну субвенцію, зробили дороги, освітлення, ремонти шкіл і будинку культури. 
Також зараз  тісно співпрацюємо в напрямку транскордонного співробітництва Польща-Білорусь-Україна, написали вже  два проекти.  Це – відновлення пожежної частини та капітальний ремонт ділянки дороги від Мельниці до Велицька.  
Спільний проект готується разом із Шацьким районом, який стосується реконструкції із створення освітнього простору (клуб  і спортзал)», – наголосив перед початком урочистості   в коротенькій розмові з журналістами Віктор Ковальчук. 
l
Свято ми застали  якраз   в самому розпалі.  Проходили спортивні змагання, розігрувалась святкова лотерея, дітвора веселилась на атракціонах та ласувала смачною солодкою ватою.   З нагоди святкування діяла виїзна торгівля, де кожен охочий міг придбати для себе всілякі смаколики.
Слід зауважити, що благодійну допомогу для проведення лотереї в розмірі 5 тисяч гривень надала депутат районної ради, директор місцевого СТзОВ «Вежа» Тетяна Зінчук, яка ніколи не стоїть осторонь проведення в селі всіляких заходів.  Також Тетяна Василівна того дня здобула перемогу в номінації «Найкращий роботодавець».
Максим Моголюк, Стас Бондаренко, Ігор Нам, Тарас Мар’юк  та інші демонстрували свої  здібності у грі в шахи.  Поруч за них вболівали  однолітки.
У фойє клубу увагу місцевих жителів та гостей привертала  виставка фотосвітлин про історію села. «В нас щороку на фотографіях нові обличчя», – наголосила одна із місцевих жительок, яка теж завітала на святкування.
А Катерина Гаврилюк прийшла на святковий концерт  із своєю подругою Ганною Щербаковою.  Жінки разом відпрацювали в місцевому сільськогосподарському товаристві не один десяток літ, завше були активними учасницями хор-ланки,  тож часто виступали не тільки  на сцені рідного клубу. 
«Ми ще й зараз не проти заспівати, але літа, як кажуть, беруть своє», – зізналися вони.  А ще  Катерина Іванівна та Ганна Василівна  тільки із найкращої сторони характеризували завідуючу клубом  Аллу  Власюк, яка організовує для села цікаве й змістовне дозвілля, дбає про культурний розвиток своєї  маленької батьківщини.  
Педагог Людмила Гаврилюк, учасниця художньої самодіяльності теж підтримала слушну думку своїх односельців, додавши лише, що ніколи  осторонь проведення культурно-масових заходів не стоїть Галина Михайлівна Шупічук,   колишня завідуюча клубом, нині – бібліотекар сільської бібліотеки, яка душею щиро закохана в своє, найкраще в світі село – рідний серцю куточок.
Поспішала на свято і багатодітна мама 6-ти донечок-красунь Олена Дапчук, яка, до речі, перемогла минулого року в номінації «Найдостойніша мама року». До неньки ніжно горнулася майже  трирічна Даринка. «В мене вже й онучок є», – зауважила пані Олена.
Не зрадили традиції щороку приходити на святкування  Дня села 78-річна Степанида Ковальчук, домогосподарка Галина Дзядук, працівниця сільськогосподарського  товариства Надія Рощук та санітарка ФАПу Людмила Мельничук із онучкою Тетянкою.
«День села – це  свято і для дорослих, і для малих, а ще – можливість поспілкуватися із односельцями, дізнатися останні «свіжі»  новини», – додав при розмові із нами місцевий житель Володимир Кальчук.
l
В концерті, присвяченому  Дню села, взяли участь учасники  хору працівників будинків культури та аматорів сцени Велицької сільської ради.   Ліричні віршовані рядки ведучі виголошували про село, його жителів.  Пісенними дарунками на святі віншували  багатодітних матерів,  молодих батьків,  «золотих» ювілярів, родини трударів, іменинників, старожилів, матерів, сини яких служать в зоні АТО  та інших. 
Слово мав помічник народного депутата України Степана Івахіва (благодійний фонд «Патріоти Волині») Сергій Юдін, який привітав усіх із Днем села, а також зачитав вітальну телеграму від Степана Петровича.
Від Фонду переможці у визначених раніше номінаціях отримали подарунки.  Це – «Вчитель з великої літери», «Молодята», «Золота» пара», «Найкращий роботодавець». Іменинники теж не пішли додому з порожніми руками,  пам’ятні сувеніри передали на ФАПи.
Із найкращими побажаннями з нагоди свята звернувся  сільський голова Віктор Ковальчук, який зичив місцевим жителям здоров’я, добра та злагоди в домівках, а селу – процвітання. 
За доброю традицією, яку започаткував очільник тутешньої громади,  вишитими сорочками відзначили найменшеньких мешканців Сільця. 
Долучились до низки щирих побажань настоятель місцевого храму отець Петро та голова Ковельської районної ветеранської організації Валентина Січкар.
Після цього урочиста частина свята завершилась. Та попереду було ще багато веселощів й розваг, серед яких – святкова дискотека. «Родзинкою» на святкуванні Дня села став авторський концерт барда, поета і композитора Леоніда Бедруня з Велицька.
Завершити коротеньку розповідь про село  хочеться такими поетичними рядками:
Працюйте і співайте, 
Плекайте нову зміну, 
Свого не забувайте, 
Шануйте Україну!
Одним словом,  любіть свій рідний край та Вітчизну так, як це роблять сільцівці, де не цураються свого роду і де щасливо уживаються сучасність із минувшиною.  
Оксана МОРОЗ.
НА ЗНІМКАХ: під час відзначення Дня села в Сільці.
Фото з архіву будинку культури.
Тут стелиться легко дорога 
до мами, 
Стежина дитинства веде 
в спориші.
Пісенний мій краю, любов моя
 вічна –
Тут пам’ять козацька і слава
 батьків…
Саме такими душевними  рядками хочеться розпочати нашу сьогоднішню розповідь про одне із сіл мальовничої  Ковельщини, яке на третій день Трійці  відсвяткувало свій черговий «день народження».
Про   Сільце того дня лунало багато хороших слів не тільки з вуст місцевих жителів, а й  від запрошених на свято  гостей. 
Віктор Ковальчук очолює тутешню громаду  з 2015 року. Цей  невеличкий населений пункт – один із 12 сіл, які входять до  Велицької об’єднаної територіальної громади. 
«Ми  були одними із перших в області, які пішли, так би мовити, в самостійне плавання. Звичайно, спочатку були і труднощі, але нам вдалося все перебороти. 
Якщо ж говорити конкретно, то  заплановане на 2016 рік практично втілилось в життя.  Отримали від держави інфраструктурну субвенцію, зробили дороги, освітлення, ремонти шкіл і будинку культури. 
Також зараз  тісно співпрацюємо в напрямку транскордонного співробітництва Польща-Білорусь-Україна, написали вже  два проекти.  Це – відновлення пожежної частини та капітальний ремонт ділянки дороги від Мельниці до Велицька.  
Спільний проект готується разом із Шацьким районом, який стосується реконструкції із створення освітнього простору (клуб  і спортзал)», – наголосив перед початком урочистості   в коротенькій розмові з журналістами Віктор Ковальчук. 
l
Свято ми застали  якраз   в самому розпалі.  Проходили спортивні змагання, розігрувалась святкова лотерея, дітвора веселилась на атракціонах та ласувала смачною солодкою ватою.   З нагоди святкування діяла виїзна торгівля, де кожен охочий міг придбати для себе всілякі смаколики.
Слід зауважити, що благодійну допомогу для проведення лотереї в розмірі 5 тисяч гривень надала депутат районної ради, директор місцевого СТзОВ «Вежа» Тетяна Зінчук, яка ніколи не стоїть осторонь проведення в селі всіляких заходів.  Також Тетяна Василівна того дня здобула перемогу в номінації «Найкращий роботодавець».
Максим Моголюк, Стас Бондаренко, Ігор Нам, Тарас Мар’юк  та інші демонстрували свої  здібності у грі в шахи.  Поруч за них вболівали  однолітки.
У фойє клубу увагу місцевих жителів та гостей привертала  виставка фотосвітлин про історію села. «В нас щороку на фотографіях нові обличчя», – наголосила одна із місцевих жительок, яка теж завітала на святкування.
А Катерина Гаврилюк прийшла на святковий концерт  із своєю подругою Ганною Щербаковою.  Жінки разом відпрацювали в місцевому сільськогосподарському товаристві не один десяток літ, завше були активними учасницями хор-ланки,  тож часто виступали не тільки  на сцені рідного клубу. 
«Ми ще й зараз не проти заспівати, але літа, як кажуть, беруть своє», – зізналися вони.  А ще  Катерина Іванівна та Ганна Василівна  тільки із найкращої сторони характеризували завідуючу клубом  Аллу  Власюк, яка організовує для села цікаве й змістовне дозвілля, дбає про культурний розвиток своєї  маленької батьківщини.  
Педагог Людмила Гаврилюк, учасниця художньої самодіяльності теж підтримала слушну думку своїх односельців, додавши лише, що ніколи  осторонь проведення культурно-масових заходів не стоїть Галина Михайлівна Шупічук,   колишня завідуюча клубом, нині – бібліотекар сільської бібліотеки, яка душею щиро закохана в своє, найкраще в світі село – рідний серцю куточок.
Поспішала на свято і багатодітна мама 6-ти донечок-красунь Олена Дапчук, яка, до речі, перемогла минулого року в номінації «Найдостойніша мама року». До неньки ніжно горнулася майже  трирічна Даринка. «В мене вже й онучок є», – зауважила пані Олена.
Не зрадили традиції щороку приходити на святкування  Дня села 78-річна Степанида Ковальчук, домогосподарка Галина Дзядук, працівниця сільськогосподарського  товариства Надія Рощук та санітарка ФАПу Людмила Мельничук із онучкою Тетянкою.
«День села – це  свято і для дорослих, і для малих, а ще – можливість поспілкуватися із односельцями, дізнатися останні «свіжі»  новини», – додав при розмові із нами місцевий житель Володимир Кальчук.
l
В концерті, присвяченому  Дню села, взяли участь учасники  хору працівників будинків культури та аматорів сцени Велицької сільської ради.   Ліричні віршовані рядки ведучі виголошували про село, його жителів.  Пісенними дарунками на святі віншували  багатодітних матерів,  молодих батьків,  «золотих» ювілярів, родини трударів, іменинників, старожилів, матерів, сини яких служать в зоні АТО  та інших. 
Слово мав помічник народного депутата України Степана Івахіва (благодійний фонд «Патріоти Волині») Сергій Юдін, який привітав усіх із Днем села, а також зачитав вітальну телеграму від Степана Петровича.
Від Фонду переможці у визначених раніше номінаціях отримали подарунки.  Це – «Вчитель з великої літери», «Молодята», «Золота» пара», «Найкращий роботодавець». Іменинники теж не пішли додому з порожніми руками,  пам’ятні сувеніри передали на ФАПи.
Із найкращими побажаннями з нагоди свята звернувся  сільський голова Віктор Ковальчук, який зичив місцевим жителям здоров’я, добра та злагоди в домівках, а селу – процвітання. 
За доброю традицією, яку започаткував очільник тутешньої громади,  вишитими сорочками відзначили найменшеньких мешканців Сільця. 
Долучились до низки щирих побажань настоятель місцевого храму отець Петро та голова Ковельської районної ветеранської організації Валентина Січкар.
Після цього урочиста частина свята завершилась. Та попереду було ще багато веселощів й розваг, серед яких – святкова дискотека. «Родзинкою» на святкуванні Дня села став авторський концерт барда, поета і композитора Леоніда Бедруня з Велицька.
Завершити коротеньку розповідь про село  хочеться такими поетичними рядками:
Працюйте і співайте, 
Плекайте нову зміну, 
Свого не забувайте, 
Шануйте Україну!
Одним словом,  любіть свій рідний край та Вітчизну так, як це роблять сільцівці, де не цураються свого роду і де щасливо уживаються сучасність із минувшиною.  
Оксана МОРОЗ.
НА ЗНІМКАХ: під час відзначення Дня села в Сільці.
Фото з архіву будинку культури.

P_20170606_160932Моє село, життя мого краплинка!

Тут стелиться легко дорога 
до мами, 
Стежина дитинства веде 
в спориші.
Пісенний мій краю, любов моя
 вічна –
Тут пам’ять козацька і слава
 батьків…
Оксана МОРОЗ.
 
 
 
 
 
 
 
Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 1415
Читати далі
12