19.10.2023
Четвер. Мінлива хмарність. Температура: 11оС.  Вітер  західний помірний.
В ніч на п'ятницю. Хмарно. Температура: 5оС.   Вітер  східний   помірний.
П'ятниця. Хмарно, сніг з дощем. Температура:  3оС.  Вітер  північно-східний  помірно сильний.
В ніч на суботу.  Хмарно, сніг з дощем.  Температура:  0оС. Вітер північно-східний  помірно сильний.
Субота. Хмарно, сніг з дощем. Температура:  1оС. Вітер східний   сильний.
В ніч на неділю. Хмарно, сніг з дощем. Температура:  1оС.  Вітер   східний сильний. 
Неділя. Хмарно, сніг з дощем.     Температура: 5оС.  Вітер  східний   помірно сильний.
В ніч на понеділок. Мінлива хмарність. Температура:  8оС.  Вітер південний слабкий.
Понеділок. Мінлива хмарність, часом  дощ.  Температура:  15оС.  Вітер  південний    помірно сильний.
В ніч на вівторок. Хмарно, дощ.  Температура: 100С.Вітер  північно-східний слабкий.
Вівторок. Хмарно, дощ.  Температура: 10оС.  Вітер   північно-східний  слабкий.
В ніч на середу. Хмарно, дощ. Температура: 7оС.  Вітер  північно-західний помірно сильний.
Середа. Мінлива хмарність.  Температура:  11оС.  Вітер  західний  помірний.
диніЧетвер. Мінлива хмарність. Температура: 11оС.  Вітер  західний помірний.
В ніч на п'ятницю. Хмарно. Температура: 5оС.   Вітер  східний   помірний.
П'ятниця. Хмарно, сніг з дощем. Температура:  3оС.  Вітер  північно-східний  помірно сильний.
 
Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 253
Читати далі
19.10.2023
Шановні мешканці краю!
Якщо Ви хочете знати, що відбувається на Ковельщині, Волині, Україні і в світі, прагнете отримати цікаву інформацію з усіх сфер життя, що особливо важливо нині, в період воєнного стану, читайте і передплачуйте «Вісті Ковельщини» – газету для Вас і про Вас!
На жаль, офіційно «Укрпошта» ще не почала передплатну кампанію на 2024-й рік, хоча вже друга половина жовтня. Але ми радимо Вам не чекати старту цієї кампанії, хоча про неї повідомимо обов’язково, а скористатися можливістю передплатити «міськрайонку» безпосередньо в редакції газети «Вісті Ковельщини», що розташована у Ковелі по вулиці Міцкевича, 3 (навпроти ресторану «Класік»).
Вартість такої передплати значно дешевша, аніж на пошті. Що потрібно для цього?
1.Невідкладно завітати до редакції (доки сприятлива осіння погода).
2. Оформити передплату на будь-який період з будь-якого місяця.
3. Щочетверга ОСОБИСТО забирати газету в редакції. Якщо Ви об’єднаєтеся у групу  не менше 10-ти чоловік  (за місцем проживання, роботи, навчання), «Вісті Ковельщини» доставлять Вам за вказаною адресою.
Окрім передплати, редакція готова надати Вам такі послуги (за окрему плату):
n Виготовлення копій документів (ксерокс).
n Допомоги у підготовці й розміщенні реклами, оголошення, повідомлення на шпальтах газети, на інтернет-сайті видання, на сторінці в мережі фейсбук. Вартість таких публікацій – одна з найнижчих в регіоні.
n Літературно опрацювати чи написати тексти вітань, співчуттів, розповідей про ваших рідних, друзів, знайомих у прозовій чи віршованій формі.
n Розмістити репортажі, кореспонденції, ілюстровані фотосвітлинами, про життя тих чи інших підприємств, установ, організацій, ветеранів війни і праці, людей, якими ви пишаєтеся і яких любите.
Пам’ятайте: ТзОВ «Редакція газети «Вісті Ковельщини» – незалежне, самостійне, демократичне приватне підприємство, яке у своїй діяльності користується винятково вимогами діючого законодавства України, керується інтересами громадян, а не владних структур.
В редакції Вас зрозуміють, підтримають, допоможуть будь-якій людині, що сюди звернеться.
Адміністрація ТзОВ «Редакція 
газети «Вісті Ковельщини».    
редакціяШановні мешканці краю!
Якщо Ви хочете знати, що відбувається на Ковельщині, Волині, Україні і в світі, прагнете отримати цікаву інформацію з усіх сфер життя, що особливо важливо нині, в період воєнного стану, читайте і передплачуйте «Вісті Ковельщини» – газету для Вас і про Вас!
 
Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 244
Читати далі
19.10.2023
Все ближче найхолодніша пора року – зима. Схоже на те, що вона буде і найскладнішою за останній час. Рашистське нашестя на Україну триває, ситуація в економіці поліпшується повільно, рівень життя людей знижується. Докучають й інші негаразди. Одна з найболючіших проблем – енергетична. Наскільки успішними тут будуть справи, настільки ми будемо забезпечені теплом, електроенергією, паливом.
З цього приводу Президент України Володимир Зеленський цими днями заявив:
«Ми маємо бути свідомі, що   російських ударів із наближенням зими стане більше – по об’єктах генерації, по мережі. До цього треба бути готовими. Ми максимально посилимо ППО – так, як це реально в наявних умовах. Навіть більш ніж реально: ми домовляємося з партнерами про такі кроки в захисті, які раніше не застосовувались. Але, крім цього, багато буде залежати від готовності місцевої влади, зокрема в містах, від підготовчої роботи енергетичних компаній та операторів зв’язку. Кожен повинен виконати свою частину захисної роботи, щоб російський терор цієї зими не зупинив Україну. Так само, як на полі бою, в усіх сферах ми маємо бути максимально стійкими та міцними».
У таких складних життєвих реаліях, в яких ми всі нині перебуваємо, важливо дотримуватися принципів  колективізму, взаємовиручки і взаємодопомоги. Адже поки ми разом, то ми – сила: і на фронті, і в тилу. «Хоч би що відбувалося, українці дбають один про одного, і держава залишається функціональною. Україну не здолати, бо не здолати наших людей, – у цьому ж зверненні зазначив Володимир Зеленський. І продовжив: 
«І будь ласка, підтримуйте й дякуйте всім, хто працює заради людей, хто захищає життя. Наші рятувальники, лікарі, медичні сестрички й медичні брати, наші волонтери, поліцейські, працівники комунальних служб, енергетики – ті, без кого не було б нормального життя. Усі, усі важливі. Усі заслуговують на вдячність».
Мудрі і правильні слова. Від того, наскільки забезпечимо свою згуртованість і єдність, допомогу ЗСУ, тероборонівцям, залежить, чи успішно, з найменшими втратами переживемо зиму 2023-2024 років, другу воєнну зиму в нашій новій історії. 
«Україна вміє бути сильною. І ми вистоїмо, маємо вистояти й перемогти. Так і буде!» – впевнений Президент. Будьмо впевненими й ми.
війнаВсе ближче найхолодніша пора року – зима. Схоже на те, що вона буде і найскладнішою за останній час. Рашистське нашестя на Україну триває, ситуація в економіці поліпшується повільно, рівень життя людей знижується. Докучають й інші негаразди. Одна з найболючіших проблем – енергетична. Наскільки успішними тут будуть справи, настільки ми будемо забезпечені теплом, електроенергією, паливом.
 
Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 241
Читати далі
19.10.2023
Осінь. Пора радості та смутку, пора спокою і тривог, найбагатша, найщедріша пора. Тихі, мрійливі, зажурені стоять ці осінні дні. Земля переливається всіма відтінками золота, а над нею – синє, чисте, бездонне небо. Щедра осінь пригощає нас своїми дарами, дивує   розмаїттям осінніх квітів. А ще восени  ми відзначаємо багато свят.
Початок жовтня поєднує в собі відразу три величні свята – це День захисників і захисниць  України, День Українського козацтва та свято Покрови Пресвятої Богородиці.
Нещодавно  в читальній залі Ковельського промислово-економічного фахового коледжу    відбулась година спілкування «Тепло долонь і серця – захисникам України», яку підготували студенти 156 «Д» та 335 «Д» груп під керівництвом Людмили Мелещук та Наталії Шимчук. Захід пройшов у дружній та теплій атмосфері: декламували  вірші, співали   патріотичні пісні. Хвилиною мовчання вшанували сучасних захисників України та героїв різних епох нашої історії, згадали загиблих вояків і подякували всім людям, які присвятили життя захисту Української держави.
“Ми віримо, що небо нашої України-матері стане мирним, адже його оберігають славні воїни, їм довіряють найдорожче, найсвітліше – оберігати мир!” – так кажуть студенти і викладачі Ковельського промислово-економічного фахового коледжу ЛНТУ.
Вл. інф. 
Фото з архіву коледжу. 
(Продовження розповіді про добрі справи викладацького і студентського колективів Відокремленого структурного підрозділу “Ковельський  промислово-економічний фаховий  коледж  ЛНТУ”, відзначення 45-річного ювілею навчального закладу читайте на 5-й сторінці сьогоднішнього номера газети).
фото на першу сторОсінь. Пора радості та смутку, пора спокою і тривог, найбагатша, найщедріша пора. Тихі, мрійливі, зажурені стоять ці осінні дні. Земля переливається всіма відтінками золота, а над нею – синє, чисте, бездонне небо. Щедра осінь пригощає нас своїми дарами, дивує   розмаїттям осінніх квітів. А ще восени  ми відзначаємо багато свят.
 
Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 261
Читати далі
19.10.2023
Шановний Миколо Григоровичу!
Зачепило, як кажуть, «за живе» звернення до влади Національної спілки журналістів України, яке Ви надрукували у «Вістях Ковельщини» 12 жовтня ц. р. Прочитав, і не можу зрозуміти: чому така неповага до друкованої преси київської влади (хоч і на місцях, напевно, не краще)?
Адже значна частина українців не уявляє свого життя без газет, журналів, книг, особливо сьогодні, коли триває російсько-українська війна. Невже їх нищать свідомо? Чи справді все так серйозно і складно?
Петро ВАСИЛЬЧЕНКО, 
ветеран праці.
l
– На жаль, пане Петре, все не тільки серйозно, а навіть трагічно. Провівши так зване роздержавлення засобів масової інформації декілька років тому, і уряд, і Верховна Рада, і тодішня адміністрація Президента кинули їх напризволяще в каламутний вир ринкової стихії, хоча перед тим  урочисто обіцяли і допомогу, і великі преференції та пільги.
Деякий час реформовані  редакції трималися «на плаву», в тому числі і у Ковелі. Однак з початком віроломного нападу путінської росії на Україну ситуація різко змінилася на гірше: населення зубожіло, ринок реклами «впав», тарифи (комунальні, поштові, поліграфічні) рвонули догори. Але і в цих умовах ми працювали, бо розуміли: війна, всім важко. Почали економити у великому і малому, починаючи із скорочення обсягу газети і закінчуючи триденним робочим тижнем. Заробіток працівників впав до мінімуму.
Виявляється, це був ще не фінал. Тарифи на доставку преси і оформлення передплати з ініціативи «Укрпошти» та її очільника Ігоря Смілянського підвищать в три рази, починаючи з 1 січня 2024 року. 
Що це означає? А те, що редакції більшості газет і журналів приречені, образно кажучи, на загибель. Бо такі-сякі прибутки від передплати, реклами та оголошень, інших послуг населенню ніколи не перекриють «драконівських» збитків, яких завдасть «Укрпошта». Не думаю, що пан Смілянський робить це власноруч. Більше, ніж переконаний, що дозвіл на знищення преси в умовах воєнного протистояння з московією отримано з відома «верхів». 
Для того, щоб врятувати українську пресу, багато не потрібно: просто треба було передбачити у Державному бюджеті на 2024 рік відповідну статтю витрат, так, як це, наприклад, роблять в цивілізованих країнах світу. От хоча б Європи. Там, за інформацією Центру демократії та верховенство права, існує навіть не один, а два види державної підтримки преси – прямий і непрямий.
Непрямий вид державної підтримки – це податкові  пільги, виведення з-під оподаткування тощо. Таке має місце у більшості країн Європи. У Бельгії, Данії, Норвегії та Великій Британії податок на передплату видання не сплачують взагалі, як і в Україні, тоді, як в Австрії, Німеччині, Ірландії він зменшений наполовину. Також у Данії, Франції, Італії та Великій Британії частина газет користуються зменшеним тарифом на доставку поштою.
Пряма державна підтримка полягає у фінансуванні з Державного бюджету незалежних ЗМІ за певними критеріями: кількість передплатників, обсяг власного контенту, наклад, позиція на ринку, ризики банкрутства і т. п., або пільги з цих двох  факторів одночасно. Підтримка ця зазвичай цільового призначення: на друк, модернізацію технічного обладнання тощо.
А в Україні що? Як написали нещодавно  «Сільські вісті», всі форми підтримки» преси уособлює собою «Укрпошта» та її незмінний генеральний директор Ігор Смілянський. Він в українському «домі» – господар.  Але ні в США, ні в Японії, ні деінде капіталісти не примножують багатства за рахунок незаможних верств населення. В Україні можна.
Ви запитаєте: «Що ж далі?» Чесно кажучи, не знаю. Безперечно, рук догори не підіймаємо і будемо стояти в обороні українського Слова до кінця. Що з того вийде – побачимо, хоча до цих пір «Укрпошта» офіційно передплатну кампанію на 2024 рік не розпочала…

газетиНевже все так складно?

Шановний Миколо Григоровичу!
Зачепило, як кажуть, «за живе» звернення до влади Національної спілки журналістів України, яке Ви надрукували у «Вістях Ковельщини» 12 жовтня ц. р. Прочитав, і не можу зрозуміти: чому така неповага до друкованої преси київської влади (хоч і на місцях, напевно, не краще)?
Адже значна частина українців не уявляє свого життя без газет, журналів, книг, особливо сьогодні, коли триває російсько-українська війна. Невже їх нищать свідомо? Чи справді все так серйозно і складно?
Петро ВАСИЛЬЧЕНКО,  ветеран праці.
 
Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 195
Читати далі
19.10.2023
У партитурі нашого життя,
Яку ніколи двічі не зіграти,
Є дні, яким судилось забуття,
А є прекрасні неповторні дати.
18 жовтня свій прекрасний ювілейний день народження відзначила заслужений журналіст України, талановита, улюблена читачами письменниця і просто хороша, добра,  чуйна людина Олена Іванівна ЧАБАН. Вона – наша землячка, народилась на Ковельщині, хоча майже все життя працювала в Старовижівській районній газеті «Сільські новини». 
Хотілося б  розповісти про цю чудову жінку та за посередництвом нашої газети привітати з таким  чудовим 80-річним ювілеєм. Щоправда, зробити це непросто, бо за плечима Олени Іванівни – великий, насичений літературним життям журналістський шлях. І якби все описати, то не вистачило б газети. 
Ця людина знакова, особлива, популярна,  скромна,  яка   знає собі ціну. І не дивно, бо за останні роки вийшло її 35 літературних творів, сотні віршів, невигаданих історій, розповідей. Це – найважливіша справа  життя. 
До речі, її книг завжди чекають, вмить розбирають, вони на полицях не залежуються. Я ніяк не змогла підрахувати їх тираж, бо кожне видання не раз бачило світ. Книги Олени Іванівни є чи не в кожній хаті. Їх люблять, їх шанують.
Колись одна шанувальниця літературного доробку Олени Іванівни сказала, що ці книги не можна просто читати, їх час від часу треба перечитувати.
Досвід, мудрість, знання збагачують з року в рік літературні доробки. Олена Іванівна об’єктивна, не міняє стилю, теми, поглядів, не зраджує себе  і  читачів.
Знаю, що Олена Чабан глибоко віруюча людина. Завжди жила  і живе згідно із заповідями Господніми. Постійно старалась людям робити добро, і нині мудрі поради, співчуття, допомога – головне її в житті. 
«Поспішай ділити горе ближнього твого», — це кредо,  правило життя жінки.
 І у складному вирі сьогоднішніх буднів ювілярка зуміла зберегти той яскравий вогник неспокою, добра, розуму у своїй душі, який освітлює всіх, хто поруч. Читаючи книги Олени Іванівни, ми захоплюємось її постійним творчим неспокоєм, життєвою енергією, чіткою громадянською позицією.
Доля розпорядилась так, що наші шляхи перетнулись. Завжди дивуюсь її невтомності таланту, доброзичливості, доброті. Пройдена велика частина життєвого шляху,  а в душі ювілярки – молодече завзяття, бажання постійно творити. 
До речі, до славного ювілею виходить нова книга. І не страшить Олену  Іванівну нинішня криза, бо книги її, який би тираж не мали, швидко «розходяться». Бо ніщо так не підтримує людину, як довіра, ніщо так не окрилює, як віра в твої сили, розум, талант. І ніщо так не зігріває, як сердечне тепло великої і щедрої людської душі.
У ці барвисті осінні дні, коли осінь чарує  своїми золотими  барвами, Ви, Олено Іванівно,   відзначаєте  осінній ювілей. Ні, 80 — це не просто дата. Це досвід  прожитих, наповнених життєвими  турботами, насичених творчими доробками, років. Ви чаруєте нас своїми книгами, котрі написані  зрозуміло, доступно – вони, як наше життя. Вас люблять і поважають шанувальники  Слова.   Знаю, вже здоров’я Вас іноді підводить,  хвороби докучають, але Ви – сильна, вмієте радіти життю, втілювати в реальність свої творчі задуми, сіяти в наші серця зерна добра, любові, милосердя.
Спасибі Вам за талант творити, за подаровані духовні скарби! Ви відбулися як яскрава особистість, образно кажучи, є промінчиком світла у нашому не завжди світлому бутті.
Міцного здоров’я Вам, спокою, миру, нових творчих задумів! Хай Ваша сила повертається сторицею, і не міліє Вашого добра криниця!
Бажаю Вам і діяти, й
  творити,
Хай Ваш талант і щирість,
 доброта
Допомагають до ста літ дожити.
Валентина СІЧКАР,
голова Ковельської районної ветеранської організації.
l
Ковельські журналісти приєднуються до вітань колезі, багаторічному заступнику редактора  старовижівської «районки»,   талановитій  письменниці й поетесі, щирій, добрій Людині, яка все своє життя віддає людям, служінню Богу та Україні.
Бажаємо Вам, шановна Олено Іванівно, активного довголіття, духовних і фізичних сил, нових творчих злетів! Хай збуваються всі Ваші мрії і задуми, а Господь посилає многії   і благії  літа життя! 
Чабан_О_У партитурі нашого життя,
Яку ніколи двічі не зіграти,
Є дні, яким судилось забуття,
А є прекрасні неповторні дати.
18 жовтня свій прекрасний ювілейний день народження відзначила заслужений журналіст України, талановита, улюблена читачами письменниця і просто хороша, добра,  чуйна людина Олена Іванівна ЧАБАН. Вона – наша землячка, народилась на Ковельщині, хоча майже все життя працювала в Старовижівській районній газеті «Сільські новини». 
 
Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 280
Читати далі
19.10.2023
Серед учнів деяких 4-х класів проведуть Державну підсумкову атестацію, яка, щоправда, вона не вплине на оцінки дітей. Адже – буде експериментом. 4-класники єдині, хто складатиме ДПА цього навчального року. Для 9 та 11 класів такі атестації не проводитимуть. Центр громадського моніторингу та контролю з'ясував усі подробиці.
Добровільна атестація 
Приблизно 2 тисячі 4-класників складатимуть Державну підсумкову атестацію у 2024 році. Про це повідомила директорка Українського центру оцінювання якості освіти Тетяна Вакуленко під час пресконференції у "Медіацентр Україна - Укрінформ". За її словами, атестація буде експериментальною і відбудеться лише у тих закладах, які добровільно зголосяться на її проведення. 
"Що ми запропонуємо учням шкіл, які братимуть участь в експерименті?  Ми запропонуємо їм розроблені нами, тобто Українським центром оцінювання якості освіти, матеріали. Ми запропонуємо завдання і також окремі рекомендації для вчителів, які проходитимуть цю ДПА з української мовно-літературної галузі і з математики. І далі зберемо інформацію про те, наскільки комфортно було вчителям проводити це тестування, чи виникали проблеми з роботою із тестовими завданнями", – пояснила Тетяна Вакуленко.
За словами міністра освіти та науки Оксена Лісового, експеримент потрібен виключно для поліпшення процесу атестації та не враховуватиметься у оцінюванні успішності конкретної дитини. "Важливо, що це жодним чином не впливатиме на подальше навчання учнівства. Атестація потрібна для моніторингу якості освіти та у разі потреби – коригування освітньої політики", – пояснив Оксен Лісовий на своїй сторінці у соцмережі.
Зробити процес стандартизованим
Раніше ДПА для здобувачів початкової базової освіти проводили за інструментами, які розробляли самі школи. Тепер у Центрі оцінювання хочуть стандартизувати формат. Для цього й має знадобитися інформація, яку планують зібрати  під час експериментального оцінювання. "Ця інформація дозволить нам зробити крок до запровадження стандартизованої ДПА для здобувачів початкової освіти. Одразу зауважу, що про жодний формат ЗНО для учнів початкової школи не йдеться. В жодному разі не йдеться про те, що у нас будуть інструктори в закладах освіти, якийсь нагляд. Ми говоримо про те, щоб надати закладам освіти однакові інструменти і однаковий спосіб аналізувати інформацію за отриманими результатами", – каже Вакуленко. 
Що таке ДПА?
Державна підсумкова атестація має проводитися у 4, 9 та 11 класах наприкінці навчального року з предметів, перелік яких щороку визначає і затверджує Міністерство освіти і науки України. Обов'язковою є атестація з української мови. ДПА в Україні не відбувалася з 2020 року: спершу її скасували через епідемію коронавірусу, а потім через повномасштабне вторгнення Росії. 
Оксана КОВАЛЬ.
ШколаСеред учнів деяких 4-х класів проведуть Державну підсумкову атестацію, яка, щоправда, вона не вплине на оцінки дітей. Адже – буде експериментом. 4-класники єдині, хто складатиме ДПА цього навчального року. Для 9 та 11 класів такі атестації не проводитимуть. Центр громадського моніторингу та контролю з'ясував усі подробиці.
 
 
Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 202
Читати далі
19.10.2023
Кортеліська  трагедія 23 вересня 1942 року вражає своїми масштабами та жорстокістю.  Лише у цей день було розстріляно біля двох тисяч жителів села. Але страти в Кортелісах німецькі окупанти проводили і раніше, і після цієї розправи. Ще влітку 1942 року в Кортелісах були розстріляні місцеві євреї та кілька партизанських сімей. Пізніше гітлерівці також знищили навколишні  лісові хутори разом із їх жителями. 
Усе це дало підстави Кортеліській сільській раді написати в довідці, що за роки німецької окупації на території сільської ради було вбито 2875 чоловік. Але, зрозуміло, ця цифра є приблизною. 
Багато питань викликає та звіряча жорстокість, з якою німецькі нацисти вбили ні в чому невинних людей. Найбільш просте пояснення причин трагедії, яке стало популярним ще в радянські часи, полягало  в тому, що більшість кортелісців стали партизанами і в селі декілька разів були напади на німецькі війська. Але насправді все  значно прозаїчніше. 
У селі дійсно,  було створено підпільну озброєну групу, до якої увійшло кілька місцевих жителів та значно більша кількість оточенців – солдатів і командирів червоної армії. Характерно, що більшість цих оточенців та втікачів з німецького полону жили в селі цілком легально. Секретар сільської управи – Іван Сахарчук склав їх списки і передав коменданту поліції та в Ратнівську районну управу. 
Староста села – Андріян Полівода видавав їм довідки, що вони проживають у селі та займаються корисною роботою. Борис Михайловський,  старшина і учасник оборони Брестської фортеці, який був керівником підпільної організації, навіть виконував столярні роботи в поліцейській дільниці. Весною 1942 року ці підпільники створюють партизанський загін імені Ворошилова.  
l
Активні партизанські дії в районі Кортеліс тривали досить короткий період – з травня по липень 1942 року.  За це час  загін під командуванням Михайловського двічі роззброював місцевих поліцейських, але нікого з них не вбив. Було здійснено декілька нападів на німецькі гарнізони в Дивині, Ратне, Мокранах, де захопили значну кількість трофеїв. Під час нальоту на Ратне 15 червня було вбито двох німців, спалено районну управу, комендатуру, молокозавод, з банку забрали велику кількість німецьких та радянських грошей. Оскільки тепер сільські поліцейські дільниці перетворились на легку здобич для партизанів, їх із Кортеліс, Самарів та Річиці перевели в Ратне. Ще одним ефективним методом боротьби стали засідки на дорозі Брест-Ковель. 
Як стверджує у своїх спогадах комісар загону Андрій Ліхван, наприкінці червня біля Мокран у таку засідку потрапив кортеж райхскомісара України Еріха Коха. Він їхав із Бреста на Рівне. Внаслідок партизанського вогню два автомобілі було підбито і гітлерівців у них знищено. Але третій встиг розвернутися і втекти. Саме в ньому перебував Кох, який отримав поранення, але вижив. Ймовірно, що саме це і стало основною причиною знищення Кортеліс та кількох прилеглих білоруських сіл через три місяці. 
l
Хоча партизанський загін імені Ворошилова розпочав свою діяльність дуже успішно і  майже без втрат, серед командирів почалися суперечки, що робити далі. 
Михайловський вважав, що потрібно розгортати боротьбу в тилу у ворога і перетворити загін у партизанську дивізію. Лікар Микола Воронович, який був обраний заступником командира, але мав вище військове звання, наполягав на тому, що треба йти на з'єднання з червоною армією. Серед партизанів були прихильники як одного, так і другого. На початку липня до загону приєдналося 5 військовополонених на чолі зі старшим лейтенантом Мешитбаєм Хасеновим, які втекли із табору в Ковелі. За їх даними там перебувало майже 14 тисяч військовополонених. 
Умови в таборі були жахливі. Полонених морили голодом і розстрілювали за найменші провини. Михайловський приймає рішення напасти на Ковель, звільнити військовополонених та в'язнів, захопити аеродром, гестапо та військові склади. Але частина партизанів на чолі з Вороновичем відмовилася іти в похід і залишилася в кортеліському лісі нібито для того, щоб відволікати увагу ворога. 
Пізніше Воронович визнав, що таке розпорошення сил було великою помилкою. Група Михайловського дійшла лісовими дорогами майже до Буциня і там отримала інформацію від дівчат-розвідниць, що ворог  у Ковелі знає про наміри партизанів і готується до оборони.
Михайловський змушений був відмовитися від своїх планів і вирішив влаштувати засідку на дорозі біля Замшанівського лісництва. Ліс там ріс біля самої дороги, і місце було дуже зручним для нападу. Партизанам вдалося захопити три вантажні автомобілі з продуктами та горілкою і вбити кількох німців. Серед них був офіцер-господарник Луцького гарнізону. 
У цей час гітлерівці напали на групу Вороновича, яка знаходилася у лісовому таборі на острові серед болота. Під час бою партизани вбили двох німців та ще кількох поранили. Вже під час відступу вони також помилково розстріляли 5 своїх товаришів, які поверталися з розвідки і були одягнуті в німецьку форму. Основні сили загону на чолі з Миколою Вороновичем  вирушили в білоруські ліси і назад вже не повернулися.
l
Михайловський був цим дуже засмучений, але ще на кілька днів затримався у районі Кортеліс. У середині липня 1942 року в нашу місцевість прибув із шацьких лісів партизанський загін під командуванням Степана Шковороди і приєднався до Михайловського. Об'єднаний загін тепер налічував 137 чоловік, мав на озброєнні один станковий і 13 ручних кулеметів, 28 автоматів та іншу зброю. 
17 липня партизанам довелося витримати важкий бій у чернянському лісі ближче до Кобрина, після якого вони теж вирушили у пінські ліси.  Поблизу Кортеліс залишилася  невелика група  чисельністю до 40 чоловік. Ця група займалася переважно грабежами місцевих селян. 
Першим грізним попередженням для кортелісців стала облава 26 серпня 1942 року. Німці та поліцейські зігнали жителів села на площу біля церкви та розстріляли сім'ю комісара Андрія Ліхвана і  матір партизана  Василя Дордюка, а також двох юнаків із Полтавщини, які втекли з поїзда, що віз їх на роботу в Німеччину. Після цього німецький офіцер через перекладача оголосив, що коли  кортелісці не припинять допомогу партизанам, не будуть виконувати  розпорядження влади та поставки продуктів, то буде розстріляне все село. 
На початку вересня в Кортеліси виїхала група поліцейських із Ратного на чолі з колишнім місцевим комендантом Миколою Зенюком. Вони вимагали від селян везти в Ратне на  поставку м'ясо, молоко, хліб  та інші  продукти. Під час цього рейду партизани вбили двох головних.  За свідченням поліцейського Андрія Кошелюка, після цього із села Кортеліси ніяких поставок більше не поступало і ні один житель на роботу  в Німеччину не поїхав. 
Саме в цей час у нашу місцевість прибуває спеціальний каральний підрозділ – третій поліцейський батальйон 15-го поліцейського полку. Його командир – майор Юрген Голлінг видав таємний наказ. Він починався словами: 
"23 вересня 1942 року батальйон знищує  розташовані в районі на північний схід від Мокран, отруєні бандитською заразою, села: Бірки, Заболоття і Борисівку. Рота "Нюрнберг" знищує Кортеліси".  
l
Всі підготовчі заходи до цієї каральної операції проводились із дотриманням найсуворіших правил секретності. За словами Кошелюка, восени 1942 року він був у складі групи поліцейських із 20 чоловік, яка брала участь в оточенні села. "Ми стали перевіряти будинки і затримувати місцевих жителів. Нашою групою було затримано на одному з хуторів приблизно 15 чоловік, у більшості жінок, і ми всіх їх відконвоювали в центр села, де цих людей у нас забрали поліцейські з Кобринського шуцбатальону і там же німці відводили їх групами по 5 чоловік і розстрілювали на якомусь городі… 
У затриманні радянських громадян вказаного села, брали участь поліцейські ратнівської поліції, ковельської поліції, Кобринський і Мацеївський (Луківський) шуцбатальйони, а розстрілювали людей німці… Повинен сказати, що в момент, коли ми затримували місцевих жителів, ми ще не знали, що вони будуть розстріляні". Лише кілька десятків людей заховалися у своїх будинках або хлівах, а деяких просто не було вдома. На хуторах Підгодинець та Запоків'я поліцейські попередили частину селян, щоб вони не йшли на сход і таким чином їх урятували.
Зібраних на площі біля церкви людей карателі оточили щільним кільцем і наказали вийти з натовпу сім'ям поліцейських, старости. Їм начепили на руки білі пов'язки та відправили в окрему хату, а пізніше вивезли в Ратне. Решту з площі позаганяли в приміщення церкви і школи. Тим часом поліцейські вже копали навколо чотири довгих ями-рови. Карателі розстрілювали спочатку чоловіків групами по кілька осіб, а вже потім жінок і дітей. Щоб заглушити їх крики і плач німці завели двигуни своїх автомобілів. Розстріл проводився одночасно в кількох місцях.   
Після того, як всі чотири ями були заповнені тілами, решту приречених почали виводити далі до двох ям, де раніше добувалася глина і які на половину були заповнені водою. Там людей також розстрілювали, а старих та немовлят живими кидали у закривавлену воду. Нині на тому місці стоїть пам'ятник жертвам Кортеліської трагедії. 
Разом із кортелісцями 23 вересня було вбито також жителів кількох ближніх хуторів – Запоків'я, Ягідково, Дамкове та Білиця. Понад дві сотні жителів   хуторів Годинь, Сухіни та Вепра, які входили до складу Кортеліської сільської ради та парафії, у цей же день було розстріляно в сусідньому селі Бірки. Це село входить до Малоритського району Білорусі.  Після знищення Кортеліс карателі почали грабувати майно та палити будівлі. Останньою 27 вересня згоріла церква.
l
Гітлерівці розраховували такою кривавою розправою залякати жителів нашого краю та ослабити підпільний рух. Але вийшло все точно навпаки. Рух опору та ненависть до окупантів ще більше посилюються. Навіть поліцейські тепер намагалися покинути німецьку службу. Вже весною 1943 року більшість із них перейшли в УПА. За свідченням німецьких журналістів, офіцери роти "Нюрнберг" були вбиті ще під час війни, а 60 рядових поліцейських, які були живі на початку 1970-х років, намагалися засудити в Німеччині. 
Але під час слідства вони категорично заперечували свою участь у цьому жахливому злочині. Говорили, що були “у відпустці”, “в госпіталі”, або в якомусь іншому місці. Після тривалої тяганини "гуманний" німецький суд визнав їх вину недоведеною і таким чином вони уникли відповідальності. 
А про загибель кількох тисяч ні в чому невинних людей нам сьогодні нагадує лише Меморіальний комплекс та пам'ятник жертвам Кортеліської трагедії.
Микола Михалевич, завідувач Кортеліського історичного музею.
Пам'ятникКортеліська  трагедія 23 вересня 1942 року вражає своїми масштабами та жорстокістю.  Лише у цей день було розстріляно біля двох тисяч жителів села. Але страти в Кортелісах німецькі окупанти проводили і раніше, і після цієї розправи. Ще влітку 1942 року в Кортелісах були розстріляні місцеві євреї та кілька партизанських сімей. Пізніше гітлерівці також знищили навколишні  лісові хутори разом із їх жителями. 
Усе це дало підстави Кортеліській сільській раді написати в довідці, що за роки німецької окупації на території сільської ради було вбито 2875 чоловік. Але, зрозуміло, ця цифра є приблизною. 
 
Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 299
Читати далі
19.10.2023

коледжУ кінці вересня у Відокремленому структурному підрозділі «Ковельський промислово-економічний фаховий коледж Луцького національного технічного університету» відбулася урочиста зустріч з нагоди 45-річчя з дня заснування коледжу та Дня працівників освіти

Дорогий читачу!  Намагатимуся твою душу  наповнити краплинами золотавої осені, педагогічною симфонією, історичними фактами (тільки трохи) й  наостанок —  світлинами із знайомими обличчями, бо у нас, в коледжі, напевно ж, навчалися твої діти, родичі чи знайомі. 
Історія нашого закладу освіти бере свій початок   1978 року.  Це був Ковельський машинобудівний технікум з вечірньою формою навчання. 25 липня 1984 року технікум реорганізовано і відкрито денну форму навчання. У 1985 році були збудовані нові навчальні корпуси,  і у цьому ж таки році студенти приступили до навчання уже за денною формою. Очолював технікум у ті роки Євген Олександрович  Кішман – людина вольова, справедлива і рішуча. Світла пам’ять  педагогу!
Другим директором нашого закладу освіти став Степан Федорович Бабарика, кандидат технічних наук. Степан Федорович володіє унікальною пам’яттю: знає імена усіх керівників різних часів, може пригадати всі події, прослідкувати зв’язок поколінь і фактів. Своїми уміннями, знаннями і навичками ділиться й до сьогодні у якості завідувача навчально-виробничою практикою.
У травні 2012 року директором коледжу обрана Тетяна Василівна Селівончик, кандидат технічних наук, доцент, Відмінник освіти, Заслужений працівник освіти України.  Наша директорка — генераторка ідей, харизматична і ерудована. Попри виклики і перешкоди,   упевнено  веде свій колектив вперед.
З історією  поки усе — переходимо власне до свята. Війна внесла свої жорстокі корективи у наше життя, навіть слово «свято» видалося нам недоречним. Тому назвали ми урочисту зустріч імпрезою. Вийшло виважено, спокійно, у злагодженій дії з гостями, дарунками, квітами; з сумом, печаллю і тремтінням сльози… З журбою радість обнялася… 
Наші випускники воюють у лавах Збройних сил України, прикро, але й серед  Героїв є загиблі   за Волю, Свободу і Незалежність України.
Як шкода, що вони не
  БОги,
Не вічні їх земні дороги,
І відліта душа-лелека
Увись… незвідано,
 далеко.
Як жаль. Та цього не
  змінити,
Їх вже нема, а нам ще жити
Й тремтіти спогадом
  щемливим,
Які ж вони були красиві.
Що ж, думається мені, що атмосферу ти вловив, мій читачу: за плечима —  45 років роботи, у залі – люди, чиї життя переплелися в історії коледжу, в руках – квіти і відзнаки, а на серці – туга, печаль і скорбота… Та ми твердо віримо у нашу Перемогу, міцно тримаємо свій освітянський стрій, плекаємо когорту вмотивованих сміливих патріотів-українців! Бо ми – команда фахівців, які до безтями люблять свою роботу. 
l
До нас у цей особливий день завітали гості,  і мені приємно сказати про цих людей, які представляють інтереси міста, району та й держави в цілому.
Ігор Леонтійович  Чайка, наш міський голова, відомий у громаді захисник молоді, людина з великим чуйним серцем, справедливий і вимогливий. Ми знаємо, що знайти час для візиту в коледж було складно, але ми впевнені, що шанобливе ставлення до педагогічної праці, любов до нашого закладу зробили диво. Ігор Леонтійович вручив Подяки кращим працівникам нашого закладу. Тішимося, як діти, бо для нас, освітян, увага – основне!
Ольга Миколаївна Черен, начальник Ковельської районної військової адміністрації, завжди з нами, — у годину печалі і в радісну мить. Вона    вирішує складні питання з жіночою мудрістю і добротою, смілива й справедлива,   завжди на стороні світла й добра. Очільниця району у вітальному слові зауважила, що коледжани активно волонтерять, а майстерня працює для фронту. І хоч вихвалятися зробленим  не будемо, однак було надзвичайно приємно! Грамоти й подарунки отримали достойні фахівці, педагоги з великої літери. 
На сцену для вручення нагород   піднявся і В’ячеслав Петрович Шворак, наш випускник, голова Ковельської районної ради, меценат, людина, яка з повагою ставиться до педагогічної праці, знає їй ціну. В’ячеслав Петрович звернувся до кожного педагога, висловив цінні поради й настанови, з болем у серці згадав про тих, кого уже немає з нами. Слова  лунали щиро, дружньо, щемливо навіть… В’ячеслав Петрович ставиться до нашої освітянської справи, як до важливої й нелегкої місії, тому завжди допомагає багато,   постійно.
Один у полі – не воїн, тільки у тісній співпраці вирішуються складні питання виховання молоді. Нам це вдається завдяки постійній фаховій допомозі Вельми Жанни Валентинівни, начальника служби у справах дітей виконавчого комітету Ковельської міської ради. Сучасний наставник, добра й співчутлива, освічена й компетентна, Жанна Валентинівна завжди з нами.
l
За кожним успіхом стоїть колосальна, наполеглива праця поколінь педагогів, якими пройдені численні виклики та випробування, подолані труднощі та перепони. І на кожному з цих етапів з нами пліч-о-пліч крокує, наш соратник, порадник і друг  Микола Михайлович Заікін. Діти й онуки Миколи Михайловича здобувають чи здобували освіту, уже традиційно, у нашій Альма- матер, утверджуючи ідею «навчаємося у коледжі династіями».
Нам пощастило мати в друзях Володимира Івановича  Бойка. Його вагоме  слово  завжди правдиве й справедливе. Шануємо і поважаємо Володимира Івановича за прихильність до нашої коледженської  команди, за відчуття захищеності поруч із ним, за розуміння нашої нелегкої освітянської праці. 
Не можу (з міркувань втаємничення)  назвати усього, але, повір, мій читачу, на слово, допомога від наших друзів-меценатів – колосальна! Як і від очільника  РЖКП-1  Віктора Степановича  Солов’янчука. Радіємо, що не самотні у  боротьбі з комунальними «викликами».
Не менш приємним моментом для нас, родини освітянської, були  слова директорки Тетяни Василівни. Тому радо, оплесками  зустріли нашу Берегиню на сцені. Тетяна Василівна привітала кожного ветерана праці (звучить так собі), тому краще сказати — працівника освіти, який більше не працює у коледжі, але життя присвятив служінню науці! Разом з Ігорем Миколайовичем  Ілюшиком, заступником директора з навчальної роботи (до речі, ровесником коледжу!), вручили нагороди й квіти.  Зворушливий  був  момент! 
Такі гарні люди виходили на поміст: ошатні, схвильовані, подовгу залишалися на сцені, фотографувалися. Було помітно, що віншування подобається усім. Усміхаємося тепер рідко, даруємо радість спілкування  похапцем, тому   приємно було дивитися на привітні зачудовані обличчя колег.
Хочеться зупинитися  ще на одному моменті, чи, швидше, на одній постаті, яка   позитивно впливає на життя коледжу. Мова йде про Ірину Михайлівну Вахович,  ректорку Луцького національного технічного університету, доктора економічних наук, професора. Ірина Михайлівна своїм прикладом, життєвою енергією, ентузіазмом, особливим ставленням до нашого колективу підкорила серця коледжан. І хоч на зустрічі ректорка присутня не була (через об’єктивні обставини), проте нагороди від її імені Тетяна Василівна передала і вручила особисто.
l
Імпреза тривала в атмосфері, близькій до родинної, у затишній, урочисто  прибраній залі, у супроводі патріотичних мелодій. Прийшли привітати рідний коледж випускниці Анна Філонюк і Катерина Куліковська, запрошені виконавці Роман Морозов, Вероніка Солтисяк і Кіра Сергієнко. 
…Мелодія пісні на творчій події, голос викладача на цікавому занятті, гуркіт коліс на екскурсії, шум майстерні, високий тембр дзвінка, стукіт виделок у їдальні, шелест сторінок книги у бібліотеці, клацання клавішів мобільного телефону – це ексклюзивна симфонія коледжу! І виконують її ось уже 45 років без фальші, у гармонії, з твердими переконаннями і намірами найкращі люди – працівники коледжу.
Наш захід, наша святкова імпреза, наша зустріч добігала кінця і ми, розпорядниці та ведучі свята Тетяна Вегера, завідувачка відділення, і я, Олена Шульган, заступник директора з виховної роботи (як же себе не згадати), закінчували словами, суть яких наведу дослівно і додам ще одну краплю до  45-річної історії успіху і процвітання коледжу:
«Знання та культура – це те, що відрізняє нас від ворога, знання та культура – стовпи, на яких тримається сьогодні фронт, знання та культура – те, на чому будуватиметься майбутнє, наше майбутнє, українське майбутнє», – такими словами військові привітали українців з початком нового навчального року.
І ми, освітяни, виконуємо свою місію із вірою в Україну, з вірою у Збройні сили України, тримаємо міцно свій педагогічний стрій! З ювілеєм, рідний наш, неперевершений і непереможний,  багатогранний, зірковий, з відкритим серцем, улюбленець долі, красунчик, наш – КОЛЕДЖ! Ми знаємо напевно, що далі точно буде… 
Отож,  гордо уперед! За новими досягненнями й перемогами, заради нових успіхів, заради міцної незалежної і непереможної України!
Слава Україні! Героям Слава!” 
Олена ШУЛЬГАН, заступник директора з виховної роботи 
ВСП «КПЕФК ЛНТУ».
P. S. Сподіваюся, що хтось із вас дочитав мою розповідь до кінця, що я не передала куті меду, що ви любите наш коледж  так,  як любимо його ми, коледжани. А далі обов’язково буде…
О. Ш.

Дорогий читачу!  Намагатимуся твою душу  наповнити краплинами золотавої осені, педагогічною симфонією, історичними фактами (тільки трохи) й  наостанок —  світлинами із знайомими обличчями, бо у нас, в коледжі, напевно ж, навчалися твої діти, родичі чи знайомі. 

Історія нашого закладу освіти бере свій початок   1978 року.  Це був Ковельський машинобудівний технікум з вечірньою формою навчання. 25 липня 1984 року технікум реорганізовано і відкрито денну форму навчання. У 1985 році були збудовані нові навчальні корпуси,  і у цьому ж таки році студенти приступили до навчання уже за денною формою. Очолював технікум у ті роки Євген Олександрович  Кішман – людина вольова, справедлива і рішуча. Світла пам’ять  педагогу!

 

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 252
Читати далі
19.10.2023

Що робити в жовтні?
В середині осені на городників чекає багато робіт, зокрема, збирання врожаю та підготовка до майбутньої зими. Звичайно, все залежить від регіону та погодних умов.
Сад 
В жовтні потрібно починати готувати сад до зими, а тому дуже важливо:
Забезпечити вологозарядне поливання – щоб чагарники та дерева добре перезимували, особливо за сухого літа та осені й потім подарували хороший врожай, потрібно в кінці жовтня провести вологозарядне поливання. Тобто під рослину виливають велику кількість води. Так ви “промочите” всю  кореневу систему, що допоможе запобігти її висушуванню в промерзлій землі.
Побілити дерева - насамперед, важливо зрозуміти, для чого саме ви робите цю процедуру. Якщо   використовуєте вапно, то білити дерева восени немає сенсу. Краще це зробити наприкінці зими – на початку весни. А ось  якщо ви користуєтесь сучасними садовими фарбами, то можна починати вже зараз. Існує ще один доволі простий та перевірений спосіб вберегти дерево від морозу – купити садовий бинт (або розрізати біле агроволокно) та обмотати ним стовбур зі скелетними гілками. Так ви зможете захистити дерево від палючого весняного сонця і гризунів.
Провести мульчування пристовбурних кіл  –  якщо рослина утворила неглибоку кореневу систему, вона буде підмерзати. Щоб уникнути цього, підходить мульчування (шар повинен бути не менше 5-8 см). Для мульчі можна використовувати різні матеріали: скошені сухі бур’яни, солому, кору, перепрілу стружку, жовте листя, колючу хвою чи торф.
Укрити рослини на зиму – деяким рослинам потрібне додаткове укриття на зиму (троянди, гортензії, рододендрони). Звісно, в жовтні їх повністю вкривати ще зарано, але потрібно підготуватися до цього процесу. Придбайте агроволокно потрібного розміру та щільності. Навколо теплолюбних рослин потрібно встановити дуги чи каркаси,  на які потім ви натягнете агроволокно. Замість агроволокна також можна використовувати хвойні гілки.
Обрізати – обрізання ягідних кущів та плодових дерев також починають в жовтні. Проводять ці роботи лише за плюсової температури. Обріжте всі поламані та хворі гілки.
Пересадити і посадити дерева – це найкращий час для висаджування та пересаджування  дерев. Тому заздалегідь приготуйте підходяще місце. За місяць до висаджування в підготовлену яму додайте родючу суміш з мінеральними добривами.
Розмножити – саме в жовтні можна спробувати розмножити свої рослини. Для цього потрібно нарізати живці плодових та декоративних кущів і багаторічних рослин, посадити їх в контейнери, накрити прозорим ковпаком, а потім виставити на сонячне підвіконня.
Підстригти живоплоти  – в жовтні останній час, коли можна підстригти живопліт з листяних і хвойних культур. Тоді вони будуть виглядати ошатно навіть взимку. Ліани та кучеряві чагарники варто зафіксувати на опорах.
Зібрати насіння – якщо ви плануєте розмножити якісь рослини, варто зараз зібрати насіння.
Город
Є деякі роботи і у городі в жовтні. Зокрема, важливо запам’ятати два етапи:
Посіяти городину – звичайно, сіяти можна не все і робити це в жовтні можна лише в північних регіонах (щоб не проросли передчасно). Висівають лише холодостійкі культури – салат, редиску, моркву, кріп, пастернак, шпинат, буряк. Можна посіяти і деякі теплолюбні - цукіні, гарбуз, кабачок.
Підготувати ґрунт – дуже важливо вже починати готувати ґрунт до майбутнього сезону. Варто внести всі необхідні органічні і мінеральні добрива, щоб до весни вони вже засвоїлися.
Квітник
У квітнику в жовтні також вистачає роботи, адже потрібно:
Видалити зів’ялі суцвіття - жоржини, седуми, айстри, хризантеми щосили квітнуть в жовтні. Тому потрібно не забувати видаляти зів’ялі суцвіття, тому що насіння буде зупиняти їх цвітіння. Після закінчення цвітіння  квіти потрібно поділити і пересадити. Зазвичай, це роблять раз на 2-3 роки.
Посіяти квіти - в середині осені можна багато сіяти, наприклад, морозостійкі квіти (маки, календулу, запашний горошок, волошки, космею). Висівають прямо у відкритий ґрунт. Тоді наступного року вони раніше будуть квітнути. Гіацинти і тюльпани висаджують за 2-4 тижні до заморозків.
Підготувала 
Наталія РОМАНОВСЬКА.

яблукаЩо робити в жовтні?

В середині осені на городників чекає багато робіт, зокрема, збирання врожаю та підготовка до майбутньої зими. Звичайно, все залежить від регіону та погодних умов.
Сад 
В жовтні потрібно починати готувати сад до зими, а тому дуже важливо:
Забезпечити вологозарядне поливання – щоб чагарники та дерева добре перезимували, особливо за сухого літа та осені й потім подарували хороший врожай, потрібно в кінці жовтня провести вологозарядне поливання.  
Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 155
Читати далі
12