За інформацією Державної служби зайнятості, на сьогодні в Україні є значна кількість вакансій, заробітна плата на які перевищує 15 тисяч гривень. Про це заявив з телеканалів Віце-Прем’єр-міністр України Павло Розенко. Причому уточнив, що такий показник не лише у Києві, але й у регіонах.
Але якщо так, то чому мільйони українців їдуть за кордон в пошуках хоча б якоїсь роботи і достойної зарплати? В одній лише Польщі працюють близько двох мільйонів наших співвітчизників. Польська влада офіційно заявляє, що найближчим часом розраховують ще на декілька тисяч українців щорічно.
Водночас у Нацбанку наводять шокуючі цифри: виявляється, українські заробітчани з інших країн перераховують додому в чотири рази більше валюти, ніж вкладають в Україну іноземні інвестори. За минулий рік ця цифра перевищила 9 мільярдів доларів. І це не дивно, адже згідно зі статистикою кожен шостий українець працює за кордоном. На заробітки в середньому виїжджає до 6 мільйонів громадян нашої держави, а це 16 відсотків населення.
До речі, за результатами опитування, проведеного Соціологічною групою «Рейтинг» серед мешканців Львова, Івано-Франківська і Луцька, 77 відсотків опитаних заробітчан, які працювали впродовж останніх п’яти років у Польщі, заявляють, що переважно виконували фізичну роботу. Ще 16% працювали у сфері послуг, 3% — мали роботу, пов’язану з інтелектуальною працею. І лише 1% працювали на керівних посадах.
Але медом там не намазано, бо кожен злотий дістається важкою працею. Більше того, навіть відробивши на пана, не завжди отримаєш належну оплату за свою роботу.
Мій знайомий, 47-річний ковельчанин, свого часу «розкрутився» на торгівлі. Й начебто вдавалося усе йому на підприємницькій ниві: і сам непогано заробляв, ще й іншим землякам давав роботу. Але через безкінечні економічні кризи бізнес довелося закрити. Роботи не стало, безгрошів’я прийшло у раніше всім забезпечену родину. Довелося поїздити по світах. Останнім часом працює у Польщі, як каже, «то на будові, то на полі».
— Звичайно ж, нелегко, та до тяжкої праці звик. Зовсім інше насторожує – втрапити «у пригоду», коли, наприклад, «кидають» на гроші. Бувало в мене і таке, — зізнається чоловік. – Аби знати, що, розпочавши вдома власну справу, знову не залишишся «за бортом», забувся б про ті закордони…
Щастя в Польщі спробувала ще одна моя знайома. Вона, бухгалтер за освітою, більше десяти років працює в організації, де в результаті «прогресивних» дій нашої влади з нового року працівників перевели на неповний робочий тиждень. Жінка не заробляє навіть й трьох тисяч, а іншої роботи, хоча б на «мінімалку», попри запевнення шановного пана Розенка, в нас шукати, що голку в сіні.
Вже другий місяць там гарує на кондитерській фабриці. «Подумаєш, щось там фасувати», — гадала, збираючись туди. Насправді ж, виявилося зовсім інакше: робота дуже важка. Перші дні рук не відчувала. Але втягнулася, працює…
І таких історій не перерозповісти. Але хіба їх слухають оті, хто зараз на українському «олімпі»? Закордон для них – це ділові поїздки, модні курорти, «шопінг», освіта для їхніх дітей. А заробітки по світах – то «прерогатива» для нас, звичайних смертних.
l
Райдужні картини на фоні похмурої реальності «малює» й Держстатистика, за даними якої середня заробітна плата українців складає 11 тисяч гривень у столиці і сім – у регіонах. Середня зарплата в Україні стабільно зростає, а відчуття, що за роботу платять справедливо, як не було, так і немає. Якась чудасія: зарплата в нас росте, а рівень життя падає. Сам Девід Коперфілд нашим політикам може позаздрити…
Здавалося б, впевненіше в цьому плані мають почуватися працівники бюджетної сфери. А насправді?
Юлія – вчитель у міській школі. Сімнадцять років працює на освітянській ниві. В цілому не скаржиться на свою нинішню зарплату.
— Звичайно, я люблю свою роботу, своїх учнів. Але, попри це, важливим стимулом для хорошої роботи є зарплата, щоб кожна працююча людина йшла туди із задоволенням, — впевнена вона. — Останнім часом вчителям платню підвищили. Я, наприклад, отримую майже на півтори тисячі більше, ніж у минулому році. Але є один «мінус» — для мене це підвищення майже не відчутне. Бо раніше мала житлову субсидію, а тепер на оплату комунальних послуг доводиться віддавати кошти, які додали до зарплати.
Світлана працює на півставки медсестрою в сільському ФАПі, куди на роботу доїжджає з сусіднього села.
— Не надто розженешся, якщо зарплата й до двох тисяч не дотягує. Працюю не так давно, то сподіваюся на те, що в майбутньому отримуватиму більше. Живу з батьками, власної сім’ї поки не маю. Тому якось справляюся, у вільний від роботи час шукаю собі додатковий заробіток: роблю уколи на дому, ставлю крапельниці, — каже дівчина.
Зарплата фельдшера-акушера, без якого на селі ніяк, теж бажає бути кращою, ніж є на даний час, бо одержують приблизно стільки ж, як молодший персонал.
— Як ви гадаєте, три триста – це достойна зарплата для лікаря? Пацієнт тобі довіряє своє здоров’я і життя, ти за це відповідаєш і не маєш права на помилку. Якщо в Україні так мало цінують професію медика, то, значить, й людське життя у нас нічого не варте, — вважає фельдшерка ФАПу одного з населених пунктів Ковельського району.
Водночас, Уряд вбачає можливості суттєвого підвищення зарплат для медпрацівників вже в цьому році, але, поки нічого не змінилося, працюють, добре, що хоч не за «спасибі», як, зрештою і вчителі, комунальники, дрібні чиновники.
Але є в Україні й інші держслужбовці, зарплати яких, без сумніву, можуть витримати й світову конкуренцію. Серед «найдорожчих» чиновників першість утримує голова «Нафтогазу» Андрій Коболєв, котрий заробляє більш ніж півтора мільйони гривень. Президент «Енергоатому» Юрій Недашковський трудиться за 300 тисяч гривень. Приблизно така ж зарплата в керівників цілої низки держпідприємств, до числа яких потрапив і гендиректор «Укрпошти» Ігор Смілянський. Небо і земля, порівнюючи з рядовими поштарями.
Листоноша Ольга, працюючи в одному з місцевих відділень зв’язку, обслуговує два населених пункти. Розвозить пошту тричі на тиждень. Каже, взимку буває непросто, а так — звикла вже за стільки років. «От якби отримувати ті «мінімальні» три сімсот, то гріх було б жалітися», — жартує жінка.
l
Різниця між зарплатами величезна, і кваліфіковані спеціалісти, котрі не вміють примножувати свій дохід «зі сторони», щоб вижити, змушені трудитись на декількох роботах або ж їхати на чужину – туди, де «на малині» вчителю заплатять значно більше, ніж вдома у школі, а інженер на складах та фермах за фізичну силу й витривалість заробить краще, аніж у нас за нові рішення надскладних технологічних проблем.
Вікторія ЗІНЧУК.
Чи краще на чужині?
За інформацією Державної служби зайнятості, на сьогодні в Україні є значна кількість вакансій, заробітна плата на які перевищує 15 тисяч гривень. Про це заявив з телеканалів Віце-Прем’єр-міністр України Павло Розенко. Причому уточнив, що такий показник не лише у Києві, але й у регіонах.
Але якщо так, то чому мільйони українців їдуть за кордон в пошуках хоча б якоїсь роботи і достойної зарплати? В одній лише Польщі працюють близько двох мільйонів наших співвітчизників. Польська влада офіційно заявляє, що найближчим часом розраховують ще на декілька тисяч українців щорічно.
Водночас у Нацбанку наводять шокуючі цифри: виявляється, українські заробітчани з інших країн перераховують додому в чотири рази більше валюти, ніж вкладають в Україну іноземні інвестори. За минулий рік ця цифра перевищила 9 мільярдів доларів. І це не дивно, адже згідно зі статистикою кожен шостий українець працює за кордоном. На заробітки в середньому виїжджає до 6 мільйонів громадян нашої держави, а це 16 відсотків населення.
До речі, за результатами опитування, проведеного Соціологічною групою «Рейтинг» серед мешканців Львова, Івано-Франківська і Луцька, 77 відсотків опитаних заробітчан, які працювали впродовж останніх п’яти років у Польщі, заявляють, що переважно виконували фізичну роботу. Ще 16% працювали у сфері послуг, 3% — мали роботу, пов’язану з інтелектуальною працею. І лише 1% працювали на керівних посадах.
Але медом там не намазано, бо кожен злотий дістається важкою працею. Більше того, навіть відробивши на пана, не завжди отримаєш належну оплату за свою роботу.
Мій знайомий, 47-річний ковельчанин, свого часу «розкрутився» на торгівлі. Й начебто вдавалося усе йому на підприємницькій ниві: і сам непогано заробляв, ще й іншим землякам давав роботу. Але через безкінечні економічні кризи бізнес довелося закрити. Роботи не стало, безгрошів’я прийшло у раніше всім забезпечену родину. Довелося поїздити по світах. Останнім часом працює у Польщі, як каже, «то на будові, то на полі».
— Звичайно ж, нелегко, та до тяжкої праці звик. Зовсім інше насторожує – втрапити «у пригоду», коли, наприклад, «кидають» на гроші. Бувало в мене і таке, — зізнається чоловік. – Аби знати, що, розпочавши вдома власну справу, знову не залишишся «за бортом», забувся б про ті закордони…
Щастя в Польщі спробувала ще одна моя знайома. Вона, бухгалтер за освітою, більше десяти років працює в організації, де в результаті «прогресивних» дій нашої влади з нового року працівників перевели на неповний робочий тиждень. Жінка не заробляє навіть й трьох тисяч, а іншої роботи, хоча б на «мінімалку», попри запевнення шановного пана Розенка, в нас шукати, що голку в сіні.
Вже другий місяць там гарує на кондитерській фабриці. «Подумаєш, щось там фасувати», — гадала, збираючись туди. Насправді ж, виявилося зовсім інакше: робота дуже важка. Перші дні рук не відчувала. Але втягнулася, працює…
І таких історій не перерозповісти. Але хіба їх слухають оті, хто зараз на українському «олімпі»? Закордон для них – це ділові поїздки, модні курорти, «шопінг», освіта для їхніх дітей. А заробітки по світах – то «прерогатива» для нас, звичайних смертних.
хх
Райдужні картини на фоні похмурої реальності «малює» й Держстатистика, за даними якої середня заробітна плата українців складає 11 тисяч гривень у столиці і сім – у регіонах. Середня зарплата в Україні стабільно зростає, а відчуття, що за роботу платять справедливо, як не було, так і немає. Якась чудасія: зарплата в нас росте, а рівень життя падає. Сам Девід Коперфілд нашим політикам може позаздрити…
Здавалося б, впевненіше в цьому плані мають почуватися працівники бюджетної сфери. А насправді?
Юлія – вчитель у міській школі. Сімнадцять років працює на освітянській ниві. В цілому не скаржиться на свою нинішню зарплату.
— Звичайно, я люблю свою роботу, своїх учнів. Але, попри це, важливим стимулом для хорошої роботи є зарплата, щоб кожна працююча людина йшла туди із задоволенням, — впевнена вона. — Останнім часом вчителям платню підвищили. Я, наприклад, отримую майже на півтори тисячі більше, ніж у минулому році. Але є один «мінус» — для мене це підвищення майже не відчутне. Бо раніше мала житлову субсидію, а тепер на оплату комунальних послуг доводиться віддавати кошти, які додали до зарплати.
Світлана працює на півставки медсестрою в сільському ФАПі, куди на роботу доїжджає з сусіднього села.
— Не надто розженешся, якщо зарплата й до двох тисяч не дотягує. Працюю не так давно, то сподіваюся на те, що в майбутньому отримуватиму більше. Живу з батьками, власної сім’ї поки не маю. Тому якось справляюся, у вільний від роботи час шукаю собі додатковий заробіток: роблю уколи на дому, ставлю крапельниці, — каже дівчина.
Зарплата фельдшера-акушера, без якого на селі ніяк, теж бажає бути кращою, ніж є на даний час, бо одержують приблизно стільки ж, як молодший персонал.
— Як ви гадаєте, три триста – це достойна зарплата для лікаря? Пацієнт тобі довіряє своє здоров’я і життя, ти за це відповідаєш і не маєш права на помилку. Якщо в Україні так мало цінують професію медика, то, значить, й людське життя у нас нічого не варте, — вважає фельдшерка ФАПу одного з населених пунктів Ковельського району.
Водночас, Уряд вбачає можливості суттєвого підвищення зарплат для медпрацівників вже в цьому році, але, поки нічого не змінилося, працюють, добре, що хоч не за «спасибі», як, зрештою і вчителі, комунальники, дрібні чиновники.
Але є в Україні й інші держслужбовці, зарплати яких, без сумніву, можуть витримати й світову конкуренцію. Серед «найдорожчих» чиновників першість утримує голова «Нафтогазу» Андрій Коболєв, котрий заробляє більш ніж півтора мільйони гривень. Президент «Енергоатому» Юрій Недашковський трудиться за 300 тисяч гривень. Приблизно така ж зарплата в керівників цілої низки держпідприємств, до числа яких потрапив і гендиректор «Укрпошти» Ігор Смілянський. Небо і земля, порівнюючи з рядовими поштарями.
Листоноша Ольга, працюючи в одному з місцевих відділень зв’язку, обслуговує два населених пункти. Розвозить пошту тричі на тиждень. Каже, взимку буває непросто, а так — звикла вже за стільки років. «От якби отримувати ті «мінімальні» три сімсот, то гріх було б жалітися», — жартує жінка.
ххх
Різниця між зарплатами величезна, і кваліфіковані спеціалісти, котрі не вміють примножувати свій дохід «зі сторони», щоб вижити, змушені трудитись на декількох роботах або ж їхати на чужину – туди, де «на малині» вчителю заплатять значно більше, ніж вдома у школі, а інженер на складах та фермах за фізичну силу й витривалість заробить краще, аніж у нас за нові рішення надскладних технологічних проблем.
Вікторія ЗІНЧУК.
Чи краще на чужині?
Залишити коментар