Повідомлення в номер / “Відпочинемо на тому світі

Десь років п'ять або шість тому чула вислів чи то когось з політиків, чи то політичних експертів про те, що, мовляв, Україна схожа на потяг без гальм: нам дали поштовх, ми кудись їдемо, але куди – не знаємо. А тепер з чим порівняти? З літаком, що падає? Не хочеться якось, але такі, на жаль, наші реалії: Україна стоїть на порозі крайнього зубожіння. Занепад, бідність, еміграція, низька народжуваність, висока захворюваність і смертність… 

А жалюгідний стан наших нинішніх пенсіонерів, матеріальне становище яких сьогодні визначається не стажем роботи, не заробітком протягом усього життя, а можливістю працювати після виходу на пенсію і наявністю дітей, які можуть хоч якось фінансово підтримати. 

У розвинутих країнах час виходу на пенсію називають "вільним часом", "золотою порою", коли людина, нарешті, може дозволити собі пожити для себе, подорожувати світом, відвідати екзотичні курорти… Життя ж на пенсії для більшості літніх українців із "заслуженого відпочинку" перетворилося на безкінечну боротьбу за виживання. Сьогодні мізерних коштів, які їм виділяє держава, вистачає лише на оплату комунальних платежів та найбільш необхідні продукти.

Український уряд "щедро" заявляє, що незабаром пенсія підвищиться, і літні люди поліпшать свій рівень життя. Але наразі українські пенсіонери – найбідніші в Європі: мінімальна пенсія становить 1435 гривень, і до кінця року вона збільшиться аж на 62 гривні. Проте вже ближче до кінця 2019 року мінімальні пенсійні виплати досягнуть 1624 гривень. Та навіть після цього українські пенсії з європейськими не   зрівняти, адже  все-одно залишаться одними із найнижчих – 50 доларів. Для порівняння: мінімальна пенсія в Польщі сягає 260 доларів. 

В Україні зараз більше 11 мільйонів пенсіонерів, а людей, які працюють і сплачують внески до Пенсійного Фонду, не набагато більше. До того ж, до негативного фактору додається ще й те, що існує досить велика трудова міграція. У підсумку ми маємо чи не найгірші демографічну й фінансову ситуації. Адже якщо дохід людини менший п'яти доларів на день, то, за розрахунками ООН, така людина вважається бідною, тобто, аби більш-менш нормально жити, отримувати потрібно  хоча би п’ять тисяч гривень на місяць. А це означає, що більшість наших пенсіонерів (та й, на жаль, не тільки) виживають  хто на долар, а хто – на два в день. 

ххх

У ковельчанки Марії Миколаївни все за планом. На ринок за покупками йде, сплативши "комуналку" і після візиту в аптеку. Тоді залишок від пенсії "розбиває" на місяць. А він зараз настільки мізерний, що ледве вистачає на основне – хліб, цукор, олію, сякі-такі макарони та овочі. 

– В аптеці щомісяця лише на очні краплі від глаукоми доводиться залишити десь 200-300 гривень. А ще ж і хвору печінку хоч якось підтримувати мушу. Та й із серцем маю проблеми, гіпертонік, а ліки   далеко не всі безкоштовні, – говорить жінка і, ніби між іншим, додає: – До їжі не перебірлива. Але харчуватися краще для здоров'я не завадило б. Хоч мій пісненький борщик онучата хвалять.

– Тридцять років працювала на швейній фабриці, а моя пенсія не дотягує й до 1700 гривень. Чоловік працював на "Ковельсільмаші", має 38 років стажу і пенсію більшу – 2400 гривень. Але цього, як кіт наплакав, при нинішніх тарифах та цінах. Важко довелося б, якби донька не допомагала.

Тож, щоб якось виживати, деякі пенсіонери влаштовуються прибиральниками, торгують на базарі, їдуть на заробітки за кордон, а то й пляшки збирають.

– День у день відпрацювала тридцять п'ять років на м'ясокомбінаті, а заробила не повних 1800 гривень пенсії. Тепер, коли вже за вісімдесят, бачите, до чого докотилася, – пляшки з-під пива збираю. Тож на буханку хліба, дякувати Богу, поки є, – говорить ще одна бабуся, спершись на кийочок.  

Олена Григорівна знайшла інший спосіб підробітку. У свої 70 рятується лісом. Ягоди, трави, гриби…

– Важко фізично, але поки мені це до снаги. Я ліс люблю – там забуваю про проблеми й негаразди, відпочиваю душею. Звичайно ж, краще б з онуками няньчитись. Але чоловік – сердечник. Щомісяця залишаю в аптеці більш, як півтисячі гривень. 

Пані Марія – сільська мешканка. Все життя працювала дояркою, а тепер, на “заслуженому відпочинку”. Але їй зовсім не до відпочинку, бо, щоб жити на мізерну пенсію і не голодувати, потрібно працювати.

– Раніше ще якось вдавалося навіть на "чорний" день копійку відкласти, а тепер не можна   наступної пенсії дочекатися. Підеш у магазин зі ста гривнями – нічого в сумці немає, а з сотні   ані копієчки, – каже жінка. 

Аби якось звести кінці з кінцями, пенсіонерка утримує невеличке господарство: має кури та гуси, порося, обробляє город. Без них, впевнена, не прожила б. 

Якщо в селі м'ясо собі можна виростити, мати яйця й молоко, то у містах ці продукти для пенсіонерів – делікатес.

– Моя пенсія складає майже 1800 гривень. Більша частина йде на квартиру і на ліки, – розповідає 76-річна Галина Олексіївна. – То що з того нещасного залишку виходить? Раз чи два в місяць курятина, літр-два молока, уцінені яблука чи апельсини і дещо з овочів – капуста, морква, картопля.

83-річна Валентина Адамівна тяжко зітхає, почувши запитання про пенсію.

– Отримую 1600 з копійками. На те, що залишається від "комуналки", й живу. От зима прийшла, взутися треба, а купити взуття немає за що. Білизна штопана-перештопана – соромлюся сама себе, – бідкається старенька. – Так і напишіть:  погано нам. Маю сина і доньку, дорослих вже онуків, але їм не скаржуся, бо  самі ледве зводять кінці з кінцями…

ххх

Недавно, чекаючи на зупинці "маршрутку", почула розмову двох бабусь. Вони скаржилися одна одній на своє жебрацьке існування: низькі пенсії, високі тарифи, дорогі ліки та продукти… Перш, ніж зайти в автобус, встигла почути їхнє безнадійне: "Відпочинемо на тому світі", й стало так гірко на душі, так прикро за те, що в "шоколадній" Україні  ой, як стареньким несолодко живеться.