Повідомлення в номер / Незалежність в небезпеці

Шановний 

мій   співрозмовнику!

Відкрию потаємне – не  суди суворо! У мою сиву голову дедалі частіше приходить нав’язлива  думка: "Хоч би померти в незалежній Україні!".

Скільки днів Бог послав кожному з нас,  – ніхто не знає.  А ось  Україну наближають до нової фатальної миті, її, нещасну, ганьблять, принижують, "кусають"…

Хитається стовп державності. Він і так не дуже стійкий,  а його хочуть взагалі повалити на землю, поставити українців на коліна перед двоголовим орлом. Часом бачу видіння: Україна – наче широка водойма, у якій прижилися і хижі крокодили, і товстошкірі бегемоти, і зубасті піраньї. Як у цих водах вижити моїм землякам?

Невже буремні 90-ті, які руйнували тоталітарну систему, виявились марними? Хіба вже за щоденними побутовими клопотами не відчуває душа пекельних ран Майдану? В українських споконвічних легендах – сльози матерів, дружин та наречених, які падали на землю при звістці про загибель героя, завжди проростали квітучою калиною, яка є вічним символом невмирущості народу.

Хочу вірити в очищення та відродження. А навколо – циклон осуду, звинувачень і брехливої критики. Лунає від тих, хто в українську будову і цвяха не забив. Іноді дивуюсь, як це чинний Президент витримує той тиск від  опонентів, претендентів у президенти і їх підбріхувачів?

Якби ж то стосувалось це тільки глави держави! На кону – бути чи не бути Україні! 

Кремль і його агенти не сплять, а наші "рідні" псевдопатріоти  ох як стараються прислужитись і переконати світ, що українці не спроможні державою управляти, що тільки з Москвою мусимо йти.

Ось біля кіоска з хлібом українка-ковельчанка заявляє: "Ходила в "руську" (!) церкву й буду ходити. Там більше благодаті…".

Прости їй, Господи! Наверни до рідної Христової Церкви. Не відає, що говорить. А хіба вона одна така?

"За п’ять останніх років жити стало гірше", – переконує колег молодик. 

Разом із тим за ці роки він квартиру придбав, автівку купив і статок власний матеріальний збільшив.

"В Україні хаос. Люди не задоволені політикою чинної влади", – переконують мене телеведучі, політологи та аналітики.

Не погоджуюсь і мимоволі задумуюсь: а в чому неправильні дії Верховної Ради, Уряду, Гаранта Конституції?

За відносно короткий період ми закріпили курс на Європу, завдяки "безвізу" у Польщу чи Німеччину їдемо, як додому. 

Вперше за сотні літ невизначеності  здобули канонічне право на українську (рідну!) Православну Церкву, створили боєздатну армію, утверджуємо рідну мову та пісню. Зрештою, відчуваємо реальну демократію і маємо свободу слова.

Це все те, про що мріяли Тарас Шевченко, Олена Пчілка та інші патріоти українства.

Дух боротьби за незалежність… Чи можна його порівняти із духом 90-их років ХХ століття? На жаль, нове покоління тієї боротьби не відчуло. А дехто забув, за що боролись. 

Є ще й  ті, хто хотів би повернути колесо історії назад.

Саме звідти лунає (і не від найбідніших): "Тарифи на комуналку непомірні, ціна на газ драконівська, зарплата  не європейська, пенсія мізерна, інфляція зашкалює, корупція не зникає"  і т. д., і т. п. Що відповісти? Це теж правда!

Сьогодні модні рейтинги. І я собі, мій читачу, беру завдання скласти діаграму рейтингів, в якій  в кольорах у простому крузі  будуть виділені патріотичні чинники (вищесказані), "філософія живота", точніше – животіння, та духовність й віра в Бога. Впевнений, що сірий колір матеріального накопичення зайняв би 70 відсотків круга. 

А ці тенденції при наявності "окопної" війни на Сході ведуть не просто до прірви, а до втрати державності і колонізації Путіним всієї країни.

В Кремлі не сплять. Ми ж прогавили час, понадіялись на справедливість міжнародних інституцій, втратили сонцедайний Крим.  Лише неймовірними зусиллями відвернули створення "Новоросії". А Донбас день і ніч пече пекельним вогнем на тілі України і в душах наших. 

"Незалежність в небезпеці!" – все частіше лунає з вуст розумних людей. 

Зате кремлівську пропаганду чути на весь світ, у кужному куточку держави.  Вона переконує, що в Україні – терор і репресії, розгул "бандерівщини" і "нацизму".  "Старшому" брату потрібен у нашій країні хаос, нестабільність, зубожіння та незадоволення суспільства. І в багатьох випадках це вдається. 

Повторимось: наші доморощені манкурти, фарисеї, запроданці в унісон волають, що у нас  все "не так", що  довкола  "руїна", "безвихідь" і що промосковський претендент на вищу владу виведе народ на путь праведний.

Жахаюсь (і це не моє відкриття) від ознак соціально-психологічного синдрому незадоволення, при якому середньо забезпечена частина населення вимагає непомірних дивідендів від держави, не вклавши в цю державу ні праці, ні таланту. 

Причина проста: невідповідність статків і можливостей пересічного українця  і тих, хто прийшов до влади, в кого мільйонні, навіть  мільярдні статки.

Це не тільки дратує, але й готує основу до нових кривавих революцій. 

…Вирує передвиборна кампанія. Кандидатів – 43, а обраний буде один! Часу є вдосталь, щоб, знявши полуду з очей, побачити, хто є хто.

У моєму селі жив дев’яностолітній Тадейчик. Він мудро казав: "Як подивлюся на нашого вождє в простій шапці, то відчуваю, що й життє таке буде" (йдеться про світлину Ульянова-Леніна, де він виступає в простій шапці).

Не треба бути великим пророком, щоб передбачити, яке "життє" чекає на нас при тому чи іншому очільнику влади.  Хіба важко було передбачити, куди приведе народ двічі судимий Янукович? Не буде незалежної України – не буде європейського достатку, благ і свободи. Не маємо права втратити надію і віру. В кінці тунелю – яскраве світло! Єдиним маршем маємо йти до тих життєдайних променів і перемагати, незважаючи  на негаразди і перепони!

Анатолій СЕМЕНЮК. 

Шановний  мій   співрозмовнику!

Відкрию потаємне – не  суди суворо! У мою сиву голову дедалі частіше приходить нав’язлива  думка: "Хоч би померти в незалежній Україні!".

Скільки днів Бог послав кожному з нас,  – ніхто не знає.  А ось  Україну наближають до нової фатальної миті, її, нещасну, ганьблять, принижують, "кусають"…

Хитається стовп державності. Він і так не дуже стійкий,  а його хочуть взагалі повалити на землю, поставити українців на коліна перед двоголовим орлом. Часом бачу видіння: Україна – наче широка водойма, у якій прижилися і хижі крокодили, і товстошкірі бегемоти, і зубасті піраньї. Як у цих водах вижити моїм землякам?

Невже буремні 90-ті, які руйнували тоталітарну систему, виявились марними? Хіба вже за щоденними побутовими клопотами не відчуває душа пекельних ран Майдану? В українських споконвічних легендах – сльози матерів, дружин та наречених, які падали на землю при звістці про загибель героя, завжди проростали квітучою калиною, яка є вічним символом невмирущості народу.

Хочу вірити в очищення та відродження. А навколо – циклон осуду, звинувачень і брехливої критики. Лунає від тих, хто в українську будову і цвяха не забив. Іноді дивуюсь, як це чинний Президент витримує той тиск від  опонентів, претендентів у президенти і їх підбріхувачів?

Якби ж то стосувалось це тільки глави держави! На кону – бути чи не бути Україні! 

Кремль і його агенти не сплять, а наші "рідні" псевдопатріоти  ох як стараються прислужитись і переконати світ, що українці не спроможні державою управляти, що тільки з Москвою мусимо йти.

Ось біля кіоска з хлібом українка-ковельчанка заявляє: "Ходила в "руську" (!) церкву й буду ходити. Там більше благодаті…".

Прости їй, Господи! Наверни до рідної Христової Церкви. Не відає, що говорить. А хіба вона одна така?

"За п’ять останніх років жити стало гірше", – переконує колег молодик. 

Разом із тим за ці роки він квартиру придбав, автівку купив і статок власний матеріальний збільшив.

"В Україні хаос. Люди не задоволені політикою чинної влади", – переконують мене телеведучі, політологи та аналітики.

Не погоджуюсь і мимоволі задумуюсь: а в чому неправильні дії Верховної Ради, Уряду, Гаранта Конституції?

За відносно короткий період ми закріпили курс на Європу, завдяки "безвізу" у Польщу чи Німеччину їдемо, як додому. 

Вперше за сотні літ невизначеності  здобули канонічне право на українську (рідну!) Православну Церкву, створили боєздатну армію, утверджуємо рідну мову та пісню. Зрештою, відчуваємо реальну демократію і маємо свободу слова.

Це все те, про що мріяли Тарас Шевченко, Олена Пчілка та інші патріоти українства.

Дух боротьби за незалежність… Чи можна його порівняти із духом 90-их років ХХ століття? На жаль, нове покоління тієї боротьби не відчуло. А дехто забув, за що боролись. 

Є ще й  ті, хто хотів би повернути колесо історії назад.

Саме звідти лунає (і не від найбідніших): "Тарифи на комуналку непомірні, ціна на газ драконівська, зарплата  не європейська, пенсія мізерна, інфляція зашкалює, корупція не зникає"  і т. д., і т. п. Що відповісти? Це теж правда!

Сьогодні модні рейтинги. І я собі, мій читачу, беру завдання скласти діаграму рейтингів, в якій  в кольорах у простому крузі  будуть виділені патріотичні чинники (вищесказані), "філософія живота", точніше – животіння, та духовність й віра в Бога. Впевнений, що сірий колір матеріального накопичення зайняв би 70 відсотків круга. 

А ці тенденції при наявності "окопної" війни на Сході ведуть не просто до прірви, а до втрати державності і колонізації Путіним всієї країни.

В Кремлі не сплять. Ми ж прогавили час, понадіялись на справедливість міжнародних інституцій, втратили сонцедайний Крим.  Лише неймовірними зусиллями відвернули створення "Новоросії". А Донбас день і ніч пече пекельним вогнем на тілі України і в душах наших. 

"Незалежність в небезпеці!" – все частіше лунає з вуст розумних людей. 

Зате кремлівську пропаганду чути на весь світ, у кужному куточку держави.  Вона переконує, що в Україні – терор і репресії, розгул "бандерівщини" і "нацизму".  "Старшому" брату потрібен у нашій країні хаос, нестабільність, зубожіння та незадоволення суспільства. І в багатьох випадках це вдається. 

Повторимось: наші доморощені манкурти, фарисеї, запроданці в унісон волають, що у нас  все "не так", що  довкола  "руїна", "безвихідь" і що промосковський претендент на вищу владу виведе народ на путь праведний.

Жахаюсь (і це не моє відкриття) від ознак соціально-психологічного синдрому незадоволення, при якому середньо забезпечена частина населення вимагає непомірних дивідендів від держави, не вклавши в цю державу ні праці, ні таланту. 

Причина проста: невідповідність статків і можливостей пересічного українця  і тих, хто прийшов до влади, в кого мільйонні, навіть  мільярдні статки.

Це не тільки дратує, але й готує основу до нових кривавих революцій. 

…Вирує передвиборна кампанія. Кандидатів – 43, а обраний буде один! Часу є вдосталь, щоб, знявши полуду з очей, побачити, хто є хто.

У моєму селі жив дев’яностолітній Тадейчик. Він мудро казав: "Як подивлюся на нашого вождє в простій шапці, то відчуваю, що й життє таке буде" (йдеться про світлину Ульянова-Леніна, де він виступає в простій шапці).

Не треба бути великим пророком, щоб передбачити, яке "життє" чекає на нас при тому чи іншому очільнику влади.  Хіба важко було передбачити, куди приведе народ двічі судимий Янукович? Не буде незалежної України – не буде європейського достатку, благ і свободи. Не маємо права втратити надію і віру. В кінці тунелю – яскраве світло! Єдиним маршем маємо йти до тих життєдайних променів і перемагати, незважаючи  на негаразди і перепони!