На межі поразки чи перемоги?
Шановний читачу, друже і не друже, опоненте чи прихильнику моїх думок! Запрошую тебе до непростої розмови.
Сідаючи за цей нарис, згадав таку собі повчальну оповідку.
Жорстокий господар спіймав в степу орла. Приніс додому, посадив у курник і прив'язав міцною мотузкою за лапку.
Довго боровся полонений із неволею. Не приймав їжу, рвав мотузку, до крові обідрав пір'я на крилах, та марно. Врешті-решт, покорився долі. Став клювати курячу їжу, задовольнявся сидінням у пташиному товаристві. Відповідно і свою свідомість "переформатував" на примітивне споживацьке існування.
Не зчувся, як прийшла весна. За зиму міцний шнурок зотлів і обірвався. Та орел не скористався дарованою свободою. Не полетів у безмежні небесні простори – залишився в курнику.
Думаю собі: скільки українців-"орлів" стали схожими на нашого полоненого. Майже тридцять літ пройшло з тих пір, як мотузка залежності від Росії обірвалася, а частина громадян України мріє жити у путінському "курнику". У них немає прагнення до свободи і вільного лету. Як кліщ, впився в кров рабський ген.
Згадайте результати цьогорічних президентських виборів. Не маю на увазі перемогу В. Зеленського – він здобув її завдяки вміло проведеній передвиборній кампанії. Перші його заяви вселяють надію на те, що європейський курс наша держава збереже. Але чим пояснити значний відсоток голосів, відданих за проросійські сили? Ці кандидати відкрито, нахабно й цинічно проголошували прокремлівський курс. Більше того, коли хвиля виборчих перегонів досягла піку, Юрій Бойко із відомим прихильником Кремля, кумом Путіна Віктором Медведчуком полетіли до Москви.
Колись гоголівський коваль Вакула, осідлавши чорта, летів до цариці в Петербург за туфелькою для своєї нареченої Оксани. Змилостивилась імператриця і подарувала українцеві золоту обувку із своєї ноги.
"Наші" (хоч які вони наші?) чартерним рейсом (читай: "чортовим" за Гоголем) долетіли до самого прем'єр-міністра Росії В. Медведєва – торгували Україною. Які "ставки" на торгах?
За Україну – 25 відсотків знижки на газ і мир на Донбасі. Умови миру прості: вони продиктовані не Україною, а царем Путіним. Це автономія так званих "ДНР" та "ЛНР". Вільна зона торгівлі та економічних стосунків із проросійським Митним союзом.
На переконання пана Медведчука, в Україні має бути єдиний православний духовний простір, і тільки з приналежністю до Московського патріархату.
Вслухаючись у майже щоденну риторику кума Путіна на телеканалі "112" та деяких інших, починаєш мимоволі схилятися до думки, що такий "братній" договір врятує українців від бідності, а знижені тарифи на газ забезпечать піднесення промисловості, єдина російська Церква об'єднає всіх вірних. Так і уявляєш собі гасло: "Православні всіх церков, єднайтесь навколо Московського патріархату і царя Путіна!".
Старше покоління пам'ятає плакат-агітку, на якому "щасливі" західняки із квітами зустрічали червоноармійців. Це був вересень 1939 року. Невдовзі вони відчули ту "радість" на собі – так зване визволення було омите кров'ю патріотів, оперезане колючим дротом концтаборів. Тисячі й тисячі українців стали враз "ворогами народу". Цвіт нації осипався, немов пелюстки, з квітучого українського дерева. І сьогодні ці життєдайні пелюстки опадають на землю від куль проросійських найманців та російської зброї на Сході країни.
На жаль, є українці, які без докорів сумління весну нашої Незалежності бездумно і легковажно вимінюють на "весну руського міра".
Не думаю, що боротьба за російське управління Україною закінчилася інавгурацією нового Президента. Навпаки: загостриться на виборах народних депутатів України, які незабаром мають відбутися. Завдання партій "За життя", "Опозиційного блоку" та їх прибічників – створення проросійської коаліції в парламенті і зміна вектора руху держави на Москву.
З погляду на загальний перебіг подій на виборчих перегонах, їх результати, це їм може вдатися. Одна з причин цього – майже цілодобове зомбування електорату проросійськи налаштованими політиками. Після виборів вони поводяться дедалі нахабніше. Через це, на мою думку, Україна – на межі поразки. Війна на Сході, за висловом відомого Дмитра Корчинського, найменш кривава в історії України.
Ми завдяки патріотизму та героїзму наших співвітчизників тут, на Ковельщині, не відчуваємо запаху пороху і не чуємо вибухів мін та снарядів. Але є інша підступна війна. Постійне зомбування – це найвища загроза нашому існуванню. Відомий журналіст Віталій Портников висловив таку думку: "Якщо б теперішні олігархи Фірташ, Коломойський, Ахметов, Пінчук та інші об'єднали свої телеканали в один вектор політики, то могли б легко спрямувати нас і в стан авторитаризму (диктатури), і так само стадом свідомо загнати під путінське крило на умовах Новоросійської губернії і згадуваного "руського міра".
Не хочу бути лихим пророком, але боюся, що попереду нас може чекати нова хвиля хаосу та неспокою, а, значить, нового падіння економіки й благополуччя, а разом з тим – нового рівня корупції та бандитизму. Гарантія миру, стабільності і спокою не в Європі і не в Москві. Вона – у нас самих, в українській душі.
Є гарна реклама: "Купуй українське!". Запозичу для нашої теми: "Обирай українське – Президента, Уряд і депутатів".
І найголовніше – полюби Україну всім серцем. Може, з Любові щось і народиться?
Анатолій СЕМЕНЮК.
Шановний читачу, друже і не друже, опоненте чи прихильнику моїх думок! Запрошую тебе до непростої розмови.
Сідаючи за цей нарис, згадав таку собі повчальну оповідку.
Жорстокий господар спіймав в степу орла. Приніс додому, посадив у курник і прив'язав міцною мотузкою за лапку.
Довго боровся полонений із неволею. Не приймав їжу, рвав мотузку, до крові обідрав пір'я на крилах, та марно. Врешті-решт, покорився долі. Став клювати курячу їжу, задовольнявся сидінням у пташиному товаристві. Відповідно і свою свідомість "переформатував" на примітивне споживацьке існування.
Не зчувся, як прийшла весна. За зиму міцний шнурок зотлів і обірвався. Та орел не скористався дарованою свободою. Не полетів у безмежні небесні простори – залишився в курнику.
Думаю собі: скільки українців-"орлів" стали схожими на нашого полоненого. Майже тридцять літ пройшло з тих пір, як мотузка залежності від Росії обірвалася, а частина громадян України мріє жити у путінському "курнику". У них немає прагнення до свободи і вільного лету. Як кліщ, впився в кров рабський ген.
Згадайте результати цьогорічних президентських виборів. Не маю на увазі перемогу В. Зеленського – він здобув її завдяки вміло проведеній передвиборній кампанії. Перші його заяви вселяють надію на те, що європейський курс наша держава збереже. Але чим пояснити значний відсоток голосів, відданих за проросійські сили? Ці кандидати відкрито, нахабно й цинічно проголошували прокремлівський курс. Більше того, коли хвиля виборчих перегонів досягла піку, Юрій Бойко із відомим прихильником Кремля, кумом Путіна Віктором Медведчуком полетіли до Москви.
Колись гоголівський коваль Вакула, осідлавши чорта, летів до цариці в Петербург за туфелькою для своєї нареченої Оксани. Змилостивилась імператриця і подарувала українцеві золоту обувку із своєї ноги.
"Наші" (хоч які вони наші?) чартерним рейсом (читай: "чортовим" за Гоголем) долетіли до самого прем'єр-міністра Росії В. Медведєва – торгували Україною. Які "ставки" на торгах?
За Україну – 25 відсотків знижки на газ і мир на Донбасі. Умови миру прості: вони продиктовані не Україною, а царем Путіним. Це автономія так званих "ДНР" та "ЛНР". Вільна зона торгівлі та економічних стосунків із проросійським Митним союзом.
На переконання пана Медведчука, в Україні має бути єдиний православний духовний простір, і тільки з приналежністю до Московського патріархату.
Вслухаючись у майже щоденну риторику кума Путіна на телеканалі "112" та деяких інших, починаєш мимоволі схилятися до думки, що такий "братній" договір врятує українців від бідності, а знижені тарифи на газ забезпечать піднесення промисловості, єдина російська Церква об'єднає всіх вірних. Так і уявляєш собі гасло: "Православні всіх церков, єднайтесь навколо Московського патріархату і царя Путіна!".
Старше покоління пам'ятає плакат-агітку, на якому "щасливі" західняки із квітами зустрічали червоноармійців. Це був вересень 1939 року. Невдовзі вони відчули ту "радість" на собі – так зване визволення було омите кров'ю патріотів, оперезане колючим дротом концтаборів. Тисячі й тисячі українців стали враз "ворогами народу". Цвіт нації осипався, немов пелюстки, з квітучого українського дерева. І сьогодні ці життєдайні пелюстки опадають на землю від куль проросійських найманців та російської зброї на Сході країни.
На жаль, є українці, які без докорів сумління весну нашої Незалежності бездумно і легковажно вимінюють на "весну руського міра".
Не думаю, що боротьба за російське управління Україною закінчилася інавгурацією нового Президента. Навпаки: загостриться на виборах народних депутатів України, які незабаром мають відбутися. Завдання партій "За життя", "Опозиційного блоку" та їх прибічників – створення проросійської коаліції в парламенті і зміна вектора руху держави на Москву.
З погляду на загальний перебіг подій на виборчих перегонах, їх результати, це їм може вдатися. Одна з причин цього – майже цілодобове зомбування електорату проросійськи налаштованими політиками. Після виборів вони поводяться дедалі нахабніше. Через це, на мою думку, Україна – на межі поразки. Війна на Сході, за висловом відомого Дмитра Корчинського, найменш кривава в історії України.
Ми завдяки патріотизму та героїзму наших співвітчизників тут, на Ковельщині, не відчуваємо запаху пороху і не чуємо вибухів мін та снарядів. Але є інша підступна війна. Постійне зомбування – це найвища загроза нашому існуванню. Відомий журналіст Віталій Портников висловив таку думку: "Якщо б теперішні олігархи Фірташ, Коломойський, Ахметов, Пінчук та інші об'єднали свої телеканали в один вектор політики, то могли б легко спрямувати нас і в стан авторитаризму (диктатури), і так само стадом свідомо загнати під путінське крило на умовах Новоросійської губернії і згадуваного "руського міра".
Не хочу бути лихим пророком, але боюся, що попереду нас може чекати нова хвиля хаосу та неспокою, а, значить, нового падіння економіки й благополуччя, а разом з тим – нового рівня корупції та бандитизму. Гарантія миру, стабільності і спокою не в Європі і не в Москві. Вона – у нас самих, в українській душі.
Є гарна реклама: "Купуй українське!". Запозичу для нашої теми: "Обирай українське – Президента, Уряд і депутатів".
І найголовніше – полюби Україну всім серцем. Може, з Любові щось і народиться?
Анатолій СЕМЕНЮК.
Залишити коментар