Небайдужим українцям мимоволі  крає смутком серце в день 1 серпня, коли 1913-го відлетіла душа нашої видатної землячки Лариси Косач (Лесі Українки) у засвіти. Але такий закон буття: за тим у першу неділю місяця відродиться дух Лесі, злетить тріумфом «Лісової пісні».

Це таки диво! 4 серпня ц. р. урочище «Нечимне» виповнилося вишиванками, піднесеним настроєм і радістю.

Запитую знайомих: «Як настрій?».

–Чудовий! Свято повернулося до людей!  – відповідають мені.

Ця ейфорія не випадкова. Торік свято «Лісової пісні» у звичному форматі, яке було започатковане у 2001 році з ініціативи волинського поета Василя Гея, а потому успішно, як естафета, перейняте Ніною Горик, було перенесено на вересень.

Неспокоєм вирувала Ковельщина. Багато про подію писали, говорили. Пояснення були короткі – мовляв, так потрібно.

Виявилося, що не зовсім потрібно. Не побачили «реформатори» за тими новаціями головного: земляків (і не тільки) Лесі Українки, заради яких і замислювалося оте дійство.

Згадалася бувальщина. У потязі їдуть син і батько. «Тату, а що це?» – запитує малий. – «Корова». – «А це що їде, гуде?». – «Автомашина».

Молода пара не витримує цієї розмови й зауважує: «Добродію, вашому синові часом не потрібен лікар?». На що той відповів: «А ми їдемо від лікаря. Син був сліпий, і бачить цей світ вперше».

Майнула грішна думка (наперед прошу вибачити): а, може, таки потрібне прозріння, щоб побачити всіх із висоти Лесі й зрозуміти, що поетеса однаково рівнодотична і до видатних реформаторів, і до письменників, і до юних, і до мешканців найменшого села? 

Але це так, до слова. Біля Лесиного дуба цікавих багато. А той кучеряво шелестить листям – радіє, що не забули. На головному «майдані» все готове, і звучать народні, козацькі і  патріотичні пісні. Зворушливо!  Тут інший, дивний світ.

Скептик мені зауважує: «Формат треба міняти».

Знову кажу: «Прозрій! Глянь, скільки змін. Сьогодні урочисте дійство носить значущу назву – етнофестиваль «На гостину до Лесі!»  Хіба це не нове?».

Організатором свята обласного рівня виступила Колодяжненська об’єднана територіальна громада, яку очолює Віталій Кашик. Так, так: не районна державна адміністрація, а ОТГ, яка,  об’єднавшись, будує новий дім. Приємно і знаково, що той дім із вікнами, через які проникають промені духовності, культури та українства.

Почуймо Віталія Кашика: «Громада набрала  духовного, культурного, патріотичного напрямку. Кожне із сіл внесло краплю животворного еліксиру. В серцях людей карбується єдність людини, природи і країни».

І ще один важливий позитив: на свято прибули представники влади. Це – Олександр Киричук, виконуючий обов’язки голови обласної  держадміністрації; Юрій Поліщук, наш земляк, перший заступник голови обласної ради; Андрій Броїло, голова Ковельської районної ради; Роман Кульцман, перший заступник голови РДА та інші.

Узагальнюючи сказане ними,  зазначимо, що у вітальних словах йшлося про важливість заходу, про значимість Лесі Українки в сьогоденні і розбудові  країни, про її славу, яка підносить наш край на світовий рівень. А ще – про силу і волю до руху вперед, які пульсують животворно від Лесі Українки та Олени Пчілки.

Гарний  заспів етнофестивалю пролунав із вуст  зовсім юної (такої, як була колись мала Леся в Скулині) Анастасії Шпак із с. Доротища.

А за тим пішло і поїхало… Виступали гурти: «Намисто» (Народний дім «Просвіта», м. Ковель), «Брикса» (Цуманська ОТГ); «Джерело» (с. Скулин); «Нуйнівські співухи» (с. Нуйно  Камінь-Каширського району); «Народна криниця» (Турійський районний будинок культури); «Веретенце» (с. Уховецьк); «Родина» (с. Білин); «Діброва» (Забродівська ОТГ); «Калинонька» (Луцька ОТГ); «Горлиця» (с. Доротище).

Якби зібрав всі виступи в одне місце, вийшла б велика скарбниця народних пісень, звичаїв, які прилетіли до нас із сивої минувшини.

Зворушив глядачів спів дуету у складі Людмили Борисюк та Івана Філона із с. Білина. Мудре слово про Лесю Українку (наукового рівня) промовила Світлана Богдан, професор Східноєвропейського національного університету (м. Луцьк). Гарно клалися в душу поезії від о. Івана Оринчака, настоятеля Свято-Миколаївського храму с. Колодяжного, Ніни Шугніло, поетеси із с. Грив’яток, Ніни Горик, поетеси з Луцька (за словами Андрія Мигулі, «нашої Ніни»), Олени Місюри, читця поезій з Доротища. Мав слово і автор цих рядків.

Дійство справило чудове враження. Як сказала Ніна Горик, «Етнофестиваль– 2019 – це мікрокосмос мистецтва, один за два інших в минулому».

Підтвердженням  цьому –  гарячі оплески і гучне «Браво!» від багаточисельної (невипадкової) публіки.

Щоб описати все, потрібен великоформатний ліричний репортаж, на який, як завжди, у газеті місця бракує.

Ще одна новація – кожен  учасник сценічних виступів отримав Диплом учасника етнофестивалю від Колодяжненської ОТГ та її керівництва. Не забули організатори і про харчування. Шеф-кухарі пригощали смачною кашею. Таку хіба подають президентам на полюванні...

Маємо подякувати Тетяні Матяшук, начальнику відділу культури Ковельської РДА, яка доклала  немало сил та енергії, щоб свято вдалося.  Гарно виглядала сцена і майдан, заквітчані вижитими рушниками. В цьому – велика заслуга Галини Божик, Заслуженого працівника культури України.

Як завжди, на висоті були ведучі Андрій Мигуля та Лілія Осіпчук.

На закінчення Віталій Кашик щиросердечно подякував всім за участь і допомогу в організації фестивалю «На гостину до Лесі».

Символічно, що фінальну пісню «Україна, край наш рідний» слухали стоячи. Це значить, що українство, Леся в душі навічно.

Анатолій СЕМЕНЮК.

Р. S.  Не можу оминути хмарку смутку – озеро  Нечимне заросло повністю травою, очеретом та іншим зіллям. Немає ні човна, ні плеса хоча б з «копієчку». Заклики до відновлення озера, обіцянки попередніх керманичів Волині залишилися на папері. 

Боюся, що за сучасними політичними баталіями про цю біду далеко не місцевого значення ніхто вже й не почує…

                                      А. С.

На ФОТОСВІТЛИНАХ: під час етнофестивалю «На гостину до Лесі» в урочищі «Нечимне».

Фото 

Сергія ДАНИЛЮКА.

Небайдужим українцям мимоволі  крає смутком серце в день 1 серпня, коли 1913-го відлетіла душа нашої видатної землячки Лариси Косач (Лесі Українки) у засвіти. Але такий закон буття: за тим у першу неділю місяця відродиться дух Лесі, злетить тріумфом «Лісової пісні».

Це таки диво! 4 серпня ц. р. урочище «Нечимне» виповнилося вишиванками, піднесеним настроєм і радістю.

Запитую знайомих: «Як настрій?».

–Чудовий! Свято повернулося до людей!  – відповідають мені.

Ця ейфорія не випадкова. Торік свято «Лісової пісні» у звичному форматі, яке було започатковане у 2001 році з ініціативи волинського поета Василя Гея, а потому успішно, як естафета, перейняте Ніною Горик, було перенесено на вересень.

Неспокоєм вирувала Ковельщина. Багато про подію писали, говорили. Пояснення були короткі – мовляв, так потрібно.

Виявилося, що не зовсім потрібно. Не побачили «реформатори» за тими новаціями головного: земляків (і не тільки) Лесі Українки, заради яких і замислювалося оте дійство.

Згадалася бувальщина. У потязі їдуть син і батько. «Тату, а що це?» – запитує малий. – «Корова». – «А це що їде, гуде?». – «Автомашина».

Молода пара не витримує цієї розмови й зауважує: «Добродію, вашому синові часом не потрібен лікар?». На що той відповів: «А ми їдемовід лікаря. Син був сліпий, і бачить цей світ вперше».

Майнула грішна думка (наперед прошу вибачити): а, може, таки потрібне прозріння, щоб побачити всіх із висоти Лесі й зрозуміти, що поетеса однаково рівнодотична і до видатних реформаторів, і до письменників, і до юних, і до мешканців найменшого села? 

Але це так, до слова. Біля Лесиного дуба цікавих багато. А той кучеряво шелестить листям – радіє, що не забули. На головному «майдані» все готове, і звучать народні, козацькі і  патріотичні пісні. Зворушливо!  Тут інший, дивний світ.

Скептик мені зауважує: «Формат треба міняти».

Знову кажу: «Прозрій! Глянь, скільки змін. Сьогодні урочисте дійство носить значущу назву – етнофестиваль «На гостину до Лесі!»  Хіба це не нове?».

Організатором свята обласного рівня виступила Колодяжненська об’єднана територіальна громада, яку очолює Віталій Кашик. Так, так: не районна державна адміністрація, а ОТГ, яка,  об’єднавшись, будує новий дім. Приємно і знаково, що той дім із вікнами, через які проникають промені духовності, культури та українства.

Почуймо Віталія Кашика: «Громада набрала  духовного, культурного, патріотичного напрямку. Кожне із сіл внесло краплю животворного еліксиру. В серцях людей карбується єдність людини, природи і країни».

І ще один важливий позитив: на свято прибули представники влади. Це – Олександр Киричук, виконуючий обов’язки голови обласної  держадміністрації; Юрій Поліщук, наш земляк, перший заступник голови обласної ради; Андрій Броїло, голова Ковельської районної ради; Роман Кульцман, перший заступник голови РДА та інші.

Узагальнюючи сказане ними,  зазначимо, що у вітальних словах йшлося про важливість заходу, про значимість Лесі Українки в сьогоденні і розбудові  країни, про її славу, яка підносить наш край на світовий рівень. А ще – про силу і волю до руху вперед, які пульсують животворно від Лесі Українки та Олени Пчілки.

Гарний  заспів етнофестивалю пролунав із вуст  зовсім юної (такої, як була колись мала Леся в Скулині) Анастасії Шпак із с. Доротища.

А за тим пішло і поїхало… Виступали гурти: «Намисто» (Народний дім «Просвіта», м. Ковель), «Брикса» (Цуманська ОТГ); «Джерело» (с. Скулин); «Нуйнівські співухи» (с. Нуйно  Камінь-Каширського району); «Народна криниця» (Турійський районний будинок культури); «Веретенце» (с. Уховецьк); «Родина» (с. Білин); «Діброва» (Забродівська ОТГ); «Калинонька» (Луцька ОТГ); «Горлиця» (с. Доротище).

Якби зібрав всі виступи в одне місце, вийшла б велика скарбниця народних пісень, звичаїв, які прилетіли до нас із сивої минувшини.

Зворушив глядачів спів дуету у складі Людмили Борисюк та Івана Філона із с. Білина. Мудре слово про Лесю Українку (наукового рівня) промовила Світлана Богдан, професор Східноєвропейського національного університету (м. Луцьк). Гарно клалися в душу поезії від о. Івана Оринчака, настоятеля Свято-Миколаївського храму с. Колодяжного, Ніни Шугніло, поетеси із с. Грив’яток, Ніни Горик, поетеси з Луцька (за словами Андрія Мигулі, «нашої Ніни»), Олени Місюри, читця поезій з Доротища. Мав слово і автор цих рядків.

Дійство справило чудове враження. Як сказала Ніна Горик, «Етнофестиваль– 2019 – це мікрокосмос мистецтва, один за два інших в минулому».

Підтвердженням  цьому –  гарячі оплески і гучне «Браво!» від багаточисельної (невипадкової) публіки.

Щоб описати все, потрібен великоформатний ліричний репортаж, на який, як завжди, у газеті місця бракує.

Ще одна новація – кожен  учасник сценічних виступів отримав Диплом учасника етнофестивалю від Колодяжненської ОТГ та її керівництва. Не забули організатори і про харчування. Шеф-кухарі пригощали смачною кашею. Таку хіба подають президентам на полюванні...

Маємо подякувати Тетяні Матяшук, начальнику відділу культури Ковельської РДА, яка доклала  немало сил та енергії, щоб свято вдалося.  Гарно виглядала сцена і майдан, заквітчані вижитими рушниками. В цьому – велика заслуга Галини Божик, Заслуженого працівника культури України.

Як завжди, на висоті були ведучі Андрій Мигуля та Лілія Осіпчук.

На закінчення Віталій Кашик щиросердечно подякував всім за участь і допомогу в організації фестивалю «На гостину до Лесі».

Символічно, що фінальну пісню «Україна, край наш рідний» слухали стоячи. Це значить, що українство, Леся в душі навічно.

Р. S.  Не можу оминути хмарку смутку – озеро  Нечимне заросло повністю травою, очеретом та іншим зіллям. Немає ні човна, ні плеса хоча б з «копієчку». Заклики до відновлення озера, обіцянки попередніх керманичів Волині залишилися на папері. 

Боюся, що за сучасними політичними баталіями про цю біду далеко не місцевого значення ніхто вже й не почує…

На ФОТОСВІТЛИНАХ: під час етнофестивалю «На гостину до Лесі» в урочищі «Нечимне».

Фото  Сергія ДАНИЛЮКА.