Повідомлення в номер / Літопис визвольної боротьби Сергія Уса

Сергій  Ус мешкає в селі Стобихва, що на Камінь-Каширщині. Село далеке від «цивілізації», але благодатне для творчості.

Хто знає, що діється в надрах людського єства? В якусь мить настає прозріння, і ти бачиш сенс життя в іншому вимірі. Тоді всі сили, розум, невгамовний дух  – генеруються у новий вмотивований сенс діяльності.

Так сталося, що Сергій Ус захопився краєзнавством. «Протоптав доріжку» до таємних архівів  СБУ і вирішив їх оприлюднювати для широкого загалу.

Кого не зацікавить тема  боротьби українців за волю і незалежність на основі реальних документів?

28 серпня ц. р. автор  завітав у читальний зал центральної районної бібліотеки з презентацією книги «Хроніка Волинського Полісся» (на знімках).

Приходить час, і пам’ять знову й знову випробовує нас на терезах долі – воля чи смерть? До нас, сучасних, ХХІ століттям просвітлених, мов із темної печери  виходять привиди минулого. Вони проникають в наші душі. Асоціації різні: в одних жевріє виправдання, в інших бурхає енергія звинувачень у злочинах проти  людини і нації.

Краєзнавця-дослідника  представила  присутнім ведуча Ольга Бичковська. Це не заспів зустрічі, а реквієм по братовбивству і жахіттях повоєнної пори. Застерігаю – читати для дітей до 16 років не бажано.

Послухаймо:

– Не вчимось на уроках історії, тому все повертається на круги своя – знову маємо війну на Сході. Забуваємо, що над нами двоголовий російський орел кружляє, який не прощає байдужості. Він не відпускає.

В ті далекі часи були герої та антигерої. Ось   сповідь колишнього чекіста, який разом з іншими, під виглядом бандерівців, вбивав мирних селян і дітей тільки заради дискредитації  вояків УПА та членів руху ОУН:

«Наша група позбавила життя не один десяток людей, яких ми вбивали ніби за симпатії до совіцької влади. І ось нині, на схилі літ, стоячи над могилою, хочу висповідатись, розповісти правду, хто насправді проводив ті криваві акції. Мені привиджуються ті нещасні, які просили у нас пощади, але пощади не було…

Часто у снах я чую крик чотирирічного хлопчика: «Не бий мого тата!!!». Він вирвався із рук нашого старшини, притім укусив його за палець. Тоді старшина вхопив хлопчика за ніжки і з усього маху вдарив  об стіну головою. Мозок із розбитої голівки дитини бризнув по хаті  і на нас, на наші руки, на обличчя. Я за той час розстріляв двох сестричок 10-ти та 12-ти років. Вони зацепеніли від жаху, і навіть не розуміли, що відбувається. Батько, мати на колінах благали нас пощадити хоч би дітей, і теж не розуміли, за що їм така кара. Вони думали, що ми бандерівці. Голос того хлопчика, зойки нещасних сестричок переслідують мене вдень і вночі…

Старенький священик зблідлими вустами (на сповіді) прошептав: «Сину, великі твої гріхи, але оскільки ти каєшся і тебе змушували твої командири, я можу дати тобі розгрішення, але тільки тоді, коли ти напишеш у ті села, де ви проливали кров невинну, лист-покаяння…».

Повну розповідь про ці жахіття можна прочитати у часописі «Прикарпаття» від 30 квітня 2005 року. Так рано чи пізно правда виходить на люди.

Сьогодні в залі присутня людина, яка була свідком тих далеких подій  – це Іван Шевко. Дякуємо Вам. Відчувайте нашу любов».

Звичайно, присутніх не менше цікавило, що розповість дослідник Сергій Ус.

Вдивляюсь в обличчя автора книги і бачу перед собою справжнього вояка УПА. Потужна статура, цілеспрямований погляд, впевнені рухи, розважлива мова. До цього не вистачає хіба що уніформи та стрілецької зброї.

Він розказує, що його дослідження стосується північних районів Волині – тобто Камінь-Каширського, Ратнівського, Маневицького, Любешівського. На  ковельчан чекає другий том, де вже зібрано багато матеріалів, які проливають світло на діяльність ОУН, УПА і так само НКВС.

Документи, які публікуються в книзі, –це зведення про операції з ліквідації бойових загонів УПА та їх командирів. Тут  доповідні записки і рапорти про арешти, розстріли, допити і зради. Вони не редаговані – все мовою оригіналу. Автор наголошує.

– Взагалі, історія – суб’єктивна наука. Ця книга  розкриває точку зору каральних органів. На сьогодні про УПА написано багато, тому є можливість для аналізу та порівняння.

Берія повторював: «Кожен злочин має прізвище, ім’я та по батькові. Сьогодні ми бачимо на основі реальних документа, які злочини робила злочинна система. Тих злочинів відкривається все більше і більше. НКВС для знищення вояків УПА використовувала спеціальні   препарати. Їх добавляли в їжу. Там, де доза була перевищена, вояки помирали, інші ставали неспроможні до логічного мислення і потрапляли в пазурі карателів.

В архівах немало свідчень про виселення українців до Сибіру за найменші провини. Мої дослідження мають охопити події 1845–1956 років. Єдина проблема – це кошти. Пенсії у 2 тисячі гривень вистачає хіба що на поїздки до Києва. Надіюсь на свідомих українців, які розуміють, що ці книги і дослідження потрібні.

Були запитання і відповіді. Присутні викупляли книгу ( з автографом) і карту Волині   з позначенням місць розташування бойових загонів УПА та групи НКВС.

Зустріч була цікавою та змістовною.

І справді, як сказано вище, дай нам, Боже, сили, щоб такі криваві події не повторилися, і Україна в мирі та єдності розквітала. У цьому контексті – подячне слово слід сказати  центральній районній бібліотеці (директор Галина Божик) і милій, чарівній Ользі Бичковській, які весь час невтомно – на вістрі становлення Незалежності. Це свята місія.

Анатолій СЕМЕНЮК.

Сергій  Ус мешкає в селі Стобихва, що на Камінь-Каширщині. Село далеке від «цивілізації», але благодатне для творчості.

Хто знає, що діється в надрах людського єства? В якусь мить настає прозріння, і ти бачиш сенс життя в іншому вимірі. Тоді всі сили, розум, невгамовний дух  – генеруються у новий вмотивований сенс діяльності.

Так сталося, що Сергій Ус захопився краєзнавством. «Протоптав доріжку» до таємних архівів  СБУ і вирішив їх оприлюднювати для широкого загалу.

Кого не зацікавить тема  боротьби українців за волю і незалежність на основі реальних документів?

28 серпня ц. р. автор  завітав у читальний зал центральної районної бібліотеки з презентацією книги «Хроніка Волинського Полісся» (на знімках).

Приходить час, і пам’ять знову й знову випробовує нас на терезах долі – воля чи смерть? До нас, сучасних, ХХІ століттям просвітлених, мов із темної печери  виходять привиди минулого. Вони проникають в наші душі. Асоціації різні: в одних жевріє виправдання, в інших бурхає енергія звинувачень у злочинах проти  людини і нації.

Краєзнавця-дослідника  представила  присутнім ведуча Ольга Бичковська. Це не заспів зустрічі, а реквієм по братовбивству і жахіттях повоєнної пори. Застерігаю – читати для дітей до 16 років не бажано.

Послухаймо:

– Не вчимось на уроках історії, тому все повертається на круги своя – знову маємо війну на Сході. Забуваємо, що над нами двоголовий російський орел кружляє, який не прощає байдужості. Він не відпускає.

В ті далекі часи були герої та антигерої. Ось   сповідь колишнього чекіста, який разом з іншими, під виглядом бандерівців, вбивав мирних селян і дітей тільки заради дискредитації  вояків УПА та членів руху ОУН:

«Наша група позбавила життя не один десяток людей, яких ми вбивали ніби за симпатії до совіцької влади. І ось нині, на схилі літ, стоячи над могилою, хочу висповідатись, розповісти правду, хто насправді проводив ті криваві акції. Мені привиджуються ті нещасні, які просили у нас пощади, але пощади не було…

Часто у снах я чую крик чотирирічного хлопчика: «Не бий мого тата!!!». Він вирвався із рук нашого старшини, притім укусив його за палець. Тоді старшина вхопив хлопчика за ніжки і з усього маху вдарив  об стіну головою. Мозок із розбитої голівки дитини бризнув по хаті  і на нас, на наші руки, на обличчя. Я за той час розстріляв двох сестричок 10-ти та 12-ти років. Вони зацепеніли від жаху, і навіть не розуміли, що відбувається. Батько, мати на колінах благали нас пощадити хоч би дітей, і теж не розуміли, за що їм така кара. Вони думали, що ми бандерівці. Голос того хлопчика, зойки нещасних сестричок переслідують мене вдень і вночі…

Старенький священик зблідлими вустами (на сповіді) прошептав: «Сину, великі твої гріхи, але оскільки ти каєшся і тебе змушували твої командири, я можу дати тобі розгрішення, але тільки тоді, коли ти напишеш у ті села, де ви проливали кров невинну, лист-покаяння…».

Повну розповідь про ці жахіття можна прочитати у часописі «Прикарпаття» від 30 квітня 2005 року. Так рано чи пізно правда виходить на люди.

Сьогодні в залі присутня людина, яка була свідком тих далеких подій  – це Іван Шевко. Дякуємо Вам. Відчувайте нашу любов».

Звичайно, присутніх не менше цікавило, що розповість дослідник Сергій Ус.

Вдивляюсь в обличчя автора книги і бачу перед собою справжнього вояка УПА. Потужна статура, цілеспрямований погляд, впевнені рухи, розважлива мова. До цього не вистачає хіба що уніформи та стрілецької зброї.

Він розказує, що його дослідження стосується північних районів Волині – тобто Камінь-Каширського, Ратнівського, Маневицького, Любешівського. На  ковельчан чекає другий том, де вже зібрано багато матеріалів, які проливають світло на діяльність ОУН, УПА і так само НКВС.

Документи, які публікуються в книзі, –це зведення про операції з ліквідації бойових загонів УПА та їх командирів. Тут  доповідні записки і рапорти про арешти, розстріли, допити і зради. Вони не редаговані – все мовою оригіналу. Автор наголошує.

– Взагалі, історія – суб’єктивна наука. Ця книга  розкриває точку зору каральних органів. На сьогодні про УПА написано багато, тому є можливість для аналізу та порівняння.

Берія повторював: «Кожен злочин має прізвище, ім’я та по батькові. Сьогодні ми бачимо на основі реальних документа, які злочини робила злочинна система. Тих злочинів відкривається все більше і більше. НКВС для знищення вояків УПА використовувала спеціальні   препарати. Їх добавляли в їжу. Там, де доза була перевищена, вояки помирали, інші ставали неспроможні до логічного мислення і потрапляли в пазурі карателів.

В архівах немало свідчень про виселення українців до Сибіру за найменші провини. Мої дослідження мають охопити події 1845–1956 років. Єдина проблема – це кошти. Пенсії у 2 тисячі гривень вистачає хіба що на поїздки до Києва. Надіюсь на свідомих українців, які розуміють, що ці книги і дослідження потрібні.

Були запитання і відповіді. Присутні викупляли книгу ( з автографом) і карту Волині   з позначенням місць розташування бойових загонів УПА та групи НКВС.

Зустріч була цікавою та змістовною.

І справді, як сказано вище, дай нам, Боже, сили, щоб такі криваві події не повторилися, і Україна в мирі та єдності розквітала. У цьому контексті – подячне слово слід сказати  центральній районній бібліотеці (директор Галина Божик) і милій, чарівній Ользі Бичковській, які весь час невтомно – на вістрі становлення Незалежності. Це свята місія.