Повідомлення в номер / Слово про рідну газету

“Отак нехай сяє світло Ваше

перед людьми, щоб вони

 бачили

Ваші добрі діла 

і прославляли Отця 

Вашого Небесного". 

(Мтв. 5-14).

Слова, взяті із Святого письма і поставлені як епіграф до цього нарису, не випадкові. Хочете чи ні, а журналіст – це апостол, визначений Богом.  Його обов'язок – нести людям високі моральні істини, промінчик надії у сірість захмареного, буденного життя. Це, звичайно, не стосується  тих ЗМІ, які служать люциферу в особі олігархів і вносять  бруд та брехню у  свідомість людини.

Маю право стверджувати, що друковане видання нашого краю "Вісті Ковельщини" і його журналісти впродовж десятків років виступають носіями правдивості, толерантності та доброзичливості. Саме їх праця є вікном у світ для багатьох  ковельчан, особливо хворих, немічних, самотніх.

Ніякий комп'ютер, ніякий сучасний смартфон або плазмовий телеящик не затьмарять світла із цього вікна. Про монстрів телекомунікації  новітнього часу тільки й чуєш: "безвідповідальна інформація", "фейки", "малограмотний виклад авторських матеріалів" і т. д., і т. п. Мимоволі доходиш висновку, що деякі сучасні ЗМІ – це не еволюція і не прогрес, а регрес, нищення людського інтелекту.

Після постійного довготривалого спілкування з такими "друзями", людська свідомість спотворюється, і в кінцевому результаті особистість перетворюється на "зомбі".

Сьогодні ми нарікаємо на зростання залежності від алкоголю, тютюнопаління, наркотиків. Залежність від смартфонів, комп'ютерів поширюється в геометричній прогресії. На корпоративах, нарадах, сімейних вечірках, в автобусі, навіть на возі, якого тягне кінь, ви побачите схилені над дисплеєм голови. Спостерігаємо відсторонення від реального навколишнього світу, краси природи, живої мови птахів та інших довколишніх принад.

Незважаючи на вищесказане, опонентів друкованих ЗМІ і місцевої преси не меншає. Є люди, які вважають: газетна інформація нецікава, неоперативна, у пресі – багато реклами, вітань, поминальних текстів тощо. Як правило, ці особи газет, в тому числі  "Вістей Ковельщини", не читають і не передплачують. Їх мета – в чисту, свіжу воду постійно кидати  жменю бруду.

l

Знаю, що сказане мною – це голос самотнього в пустелі. Мало хто почує. Та я не втомлюсь нагадувати: наша рідна газета – найкраща, одна із найцікавіших в області. 80 років служить  вірою і правдою ковельчанам.

Без усякого перебільшення, це:

– вікно у світ місцевого життя;

– творчий клуб письменників та поетів;

– дискусійний майданчик для політиків;

– інформаційний вісник для місцевої влади;

– духовний і культурний просвітитель;

– свідок і дослідник історії;

– патріот і борець за українську Незалежність;

– співчутливий посередник у радості і печалі;

– сівач зерна національної ідеї та єдності.

А ще газета інформує про спорт, дає поради городникам, пропонує найкращі рецепти кулінарії, розвеселяє гумором та сатирою. Не оминає новин світу.

Зрештою, неупереджено погляньте на "Вісті Ковельщини". Перша сторінка вам  завжди усміхнеться красою, зачарує молодістю і патріотичним духом. Не потрібно нагадувати, що цей "еліксир" для душі готує професійна журналістська команда. Якось один із письменників на зустрічі в райбібліотеці кинув репліку, звертаючись до журналістів: "Вам легко виживати – ви ж багаті!".

Так ось, журналісти "Вістей" на своєму прикладі показують, що гроші в кінцевому результаті  – ніщо. Посудіть самі: зарплата працівника редакції не набагато вища від теперішньої мінімальної. Отримає творчий працівник ті копійки і займається математикою: як розрахувати всі видатки (на їжу, одяг, комунальні виплати) і не збанкрутувати.

А про оздоровлення, відпочинок в Єгипті  чи Туреччині та елітне харчування для покращення  інтелекту годі й думати.

Отож погодьтеся, шановні друзі, що це, хай і невеликий, але подвиг – нести світло знань в домівку передплатника. Це і є найвище багатство!

Один із очільників нової влади бовкнув: нам журналісти не потрібні.

Господи, дай йому швидшого прозріння. Бо ж не знає, що говорить. Дякувати Богу, не всі такої думки. В переддень ювілейної дати маємо подякувати місцевій районній та міській владі за розуміння і підтримку. Нехай вона не  є вельми великою, зате морально вагомою.

l

Скажу, що сівачі журналістської ниви варті найвищих слів пошани. Головний сівач  творчого поля – Заслужений журналіст України Микола Вельма. День і ніч живе газетою, вивіряє кожну сторінку, вичитує кожен рядок, вишукує цікаву інформацію і сам безперервно пише публіцистичні статті. Титанічна робота! Без перебільшення, це приклад для наслідування у будь-якій іншій (і не тільки творчій) діяльності. А скільки з-під крила редактора вилетіло у світ поетів, письменників, журналістів. Гордиться Ковельщина,  Волинь своїми синами!

Його заступниця Світлана Ляшук –  це надійний тил. Коли важко на "передовій", коли в редакції залишається два-три журналісти, вона, не шкодуючи ні сил, ні часу, віддає себе всю роботі і  "гасить" пожежу. Пані Світлана працює досконало, творчо, з душею. А у вільну хвилину дарує людям сонячну усмішку. До того ж, вона – голова журналістського осередку Ковельщини, а це відповідальна громадська посада.

А як оминути стрімку, струнку, як  тополина, креативну красуню Галину Цюру? Пройде – вітром лагідним війне. Погляне – і теплом зігріє. Скаже слово – і радістю зачарує. Тішиться  редактор – славна, розумна,  працьовита помічниця.

Впевнено й професійно почувається біля сучасної комп'ютерної техніки Ольга Стеблевець. Від неї багато в чому залежить "обличчя" газети. Та й сама приваблива, чарує своєю ніжністю, поглядом з  іскринками в очах і ліричним влучним словом для друзів. Зрештою, вона впевнена, що життя – не просто рух поміж людьми, а найперше – спілкування з друзями, яких у неї багато і які її поважають та сердечно люблять.

Про Вікторію Зінчук редактор Микола Вельма часто каже: "Це – талант!". І справедливо. Вона в постійному пошуку цікавої для читачів інформації. Її репортажі  професійно досконалі і образно довершені. А ще в тих матеріалах присутня душа. А це надзвичайно важливо. Сьогодні її щастя пригортає – пані Вікторія стала матір'ю. Журналістська родина поповнилася ніжним, малим янголятком. "А-у-у" – лунає тепер в оселі, і серце завмирає у надії та любові. Хай щастить!

Серед творчої когорти, мов квітка весняна, гарна і квітуча Оксана Мороз. Пропливе граціозно, поважно і зачарує красою своєю. Промовить слово – і мудрість відчуєш. Прочитаєш нарис – збагатиш серце гарним ліричним й розумним викладом і думкою. Любить вона про людей писати, особливо сільських, постійно перебуває в пошуку цікавих тем.

Редакція – це як квітучий луг із різнобарв'ям квітів. Всі гарні, у кожної своя краса і духовний зміст. Світлана Троцюк має дар акторки. Вона популярна ведуча корпоративів, багатолюдних сімейних та родинних свят. У неї гаряче, добре материнське серце. Заболить пальчик у доньки – переживання затьмарюють душу. Защебече ненаглядна доня – і Сонце весняне навколо, промінчик щастя витанцьовує. А ще  пише змістовні репортажі, готує актуальні інтерв'ю.

Наталія Романовська – тендітне, миле, життєдайне Боже створіння. Красуня  з іскринками творчого вогню в очах. О, як вона переживає, щоб  сторінки газети усміхалися привітно, щоб доречно були розміщені світлини!

"З нею легко працювати", – виставляє високу оцінку своїй  помічниці скупий на похвалу редактор. І я долучаюся до цих слів.

А як оминути сонячну Аліну Романюк, оператора комп’ютерного набору. Вправна в роботі, щира в спілкуванні. Любляча мама своєї ненаглядної донечки.

Про секретаря редакції Тамару Шевчук можна розказувати багато. Все своє трудове життя присвятила газеті. В трудовій книжці на сторінці про місце роботи один запис – редакція. А це значить – вірність! Ідуть дописувачі із малорозбірливими рукописами, писані почерком із древнього,  неукраїнського письма. А вона розгадує ці  писемні ребуси. Як? Хіба що знає  Бог. А ще толерантна, ввічлива і терпелива. Бувають емоційно неспокійні відвідувачі – вона заспокоїть. По суті, пані Тамара незамінимий неофіційний  "заступник" редактора із загальних питань. Многих Вам літ у "Вістях"!

Мирослав Данилюк –фотомайстер. Якщо тексти, нариси та інформація – це зміст газети, то світлини – її святковий одяг. Маестро має неабиякий смак. Завдяки йому газета "одягнена" в сучасну модну форму. У нього є дуже  гарна позитивна, чоловіча риса характеру – готовність прийти на допомогу іншим. Його хобі – історія, краєзнавство, велосипеди.

Стрій шанованих працівників редакції прихорошує і збагачує Валентина Мацюк. Її з любов'ю називають "міністром  фінансів". І справедливо, адже вона не тільки головний бухгалтер, але й економіст та фінансовий менеджер. У своїй діяльності дотримується безкомпромісного правила: найперше – сплатити всі податки, далі – зарплату, а потому ділити кошти на внутрішні потреби. Що не кажіть, справедлива і мудра політика. А ще пані Валентина – добра мама, любляча  бабуся і славна берегиня родини. Разом з тим, може звеселити влучним словом і дати розумну пораду.

"Берегиня чистоти", – кажуть про прибиральницю Людмилу Семенович. І невипадково:  в кабінетах порядок, в коридорах і смітинки не знайдеш, а вазони квітом привітним вас зустрічають. Вона – рання пташка, тому завжди творчим працівникам від неї приготоване вітальне слово і доброзичлива усмішка. По секрету скажу: жінка народна цілителька, багато хто до неї прислухається. "Пийте Іван-чай і будете завжди молоді", – повчає пані Люся. І це правда, бо й сама виглядає юно і привабливо.

l

Прямує час у невідому даль,

І ми за ним спішим до

 небокраю.

Буває на дорозі радість 

і печаль,

А пам'ять у минуле

 повертає.

Скільки всього знає історія газети!  Були і  компартійні "наїзди",  і  нападки від опонентів, і виживання на лезі ножа, і злети тиражу у дев'яностих роках ХХ століття. Але завжди газета та журналісти залишалися у єдності з народом. Найвищим досягненням, на мою суб'єктивну думку, був період, коли в  бурхливі революційні часи газета стала провідником ідей Незалежності на теренах Ковельщини.

А як не згадати корифеїв журналістики, володарів "золотого" пера? Вони залишили вагомий слід на сторінках газети. Ці сліди – від впевненості, твердої творчої ходи. Їх дух і сьогодні з нами. Ось ці зірки, що сяяли над краєм: Гнат Ольхович, Степан Скоклюк, Володимира Ковальчук, Степан Байдюк, Ніна Нагайчук.

З теплотою і любов'ю згадує редакційна родина своїх ветеранів. Ще недавно на крилах "Вістей" вони летіли до зірок. Чотири номери на тиждень? Не біда! Репортажі з далеких сіл, розповіді про видатних людей, критика нерадивих і лінивих – все було. 

Вдивляюся в світлину: які ж бо вони славні, гарні і рідні. Заглянь в чарівне дзеркало часу і побачиш, які  були молоді, з творчим запалом і поважною мудрістю. Всміхніться святу, наші дорогі Людмило Скоклюк, Людмило Стасюк, Алло Малиновська, Світлано Мельянчук, Ігоре Павлюк.

l

Спішить немилосердний час за дивним законом  – ми до осені прямуємо, а наша газета навпаки – до юності крокує. І чим крутіші та вищі пороги в руслі ріки життя, тим нагальніше потрібна в кожній домівці, на підприємстві, в школі – словом, скрізь, де є небайдужі ковельчани, рідна місцева газета.

Моя дорога тітонька пані Галина (а їй за 80) якось сказала: "Я люблю газету. Без неї я, немов у темних окулярах. Передплачую, скільки живу. Я впевнена: газета буде жити, допоки живу я".

Що ж, моя мудра тітонько, живіть до ста та більше років  і разом з Вами – наша рідна газета! 

Анатолій СЕМЕНЮК,

заступник  голови Ковельської організації

Національної спілки журналістів України.

Вашого Небесного". 

(Мтв. 5-14).

Слова, взяті із Святого письма і поставлені як епіграф до цього нарису, не випадкові. Хочете чи ні, а журналіст – це апостол, визначений Богом.  Його обов'язок – нести людям високі моральні істини, промінчик надії у сірість захмареного, буденного життя. Це, звичайно, не стосується  тих ЗМІ, які служать люциферу в особі олігархів і вносять  бруд та брехню у  свідомість людини.

Маю право стверджувати, що друковане видання нашого краю "Вісті Ковельщини" і його журналісти впродовж десятків років виступають носіями правдивості, толерантності та доброзичливості. Саме їх праця є вікном у світ для багатьох  ковельчан, особливо хворих, немічних, самотніх.

Ніякий комп'ютер, ніякий сучасний смартфон або плазмовий телеящик не затьмарять світла із цього вікна. Про монстрів телекомунікації  новітнього часу тільки й чуєш: "безвідповідальна інформація", "фейки", "малограмотний виклад авторських матеріалів" і т. д., і т. п. Мимоволі доходиш висновку, що деякі сучасні ЗМІ – це не еволюція і не прогрес, а регрес, нищення людського інтелекту.

Після постійного довготривалого спілкування з такими "друзями", людська свідомість спотворюється, і в кінцевому результаті особистість перетворюється на "зомбі".

Сьогодні ми нарікаємо на зростання залежності від алкоголю, тютюнопаління, наркотиків. Залежність від смартфонів, комп'ютерів поширюється в геометричній прогресії. На корпоративах, нарадах, сімейних вечірках, в автобусі, навіть на возі, якого тягне кінь, ви побачите схилені над дисплеєм голови. Спостерігаємо відсторонення від реального навколишнього світу, краси природи, живої мови птахів та інших довколишніх принад.

Незважаючи на вищесказане, опонентів друкованих ЗМІ і місцевої преси не меншає. Є люди, які вважають: газетна інформація нецікава, неоперативна, у пресі – багато реклами, вітань, поминальних текстів тощо. Як правило, ці особи газет, в тому числі  "Вістей Ковельщини", не читають і не передплачують. Їх мета – в чисту, свіжу воду постійно кидати  жменю бруду.

ххх

Знаю, що сказане мною – це голос самотнього в пустелі. Мало хто почує. Та я не втомлюсь нагадувати: наша рідна газета – найкраща, одна із найцікавіших в області. 80 років служить  вірою і правдою ковельчанам.

Без усякого перебільшення, це:

– вікно у світ місцевого життя;

– творчий клуб письменників та поетів;

– дискусійний майданчик для політиків;

– інформаційний вісник для місцевої влади;

– духовний і культурний просвітитель;

– свідок і дослідник історії;

– патріот і борець за українську Незалежність;

– співчутливий посередник у радості і печалі;

– сівач зерна національної ідеї та єдності.

А ще газета інформує про спорт, дає поради городникам, пропонує найкращі рецепти кулінарії, розвеселяє гумором та сатирою. Не оминає новин світу.

Зрештою, неупереджено погляньте на "Вісті Ковельщини". Перша сторінка вам  завжди усміхнеться красою, зачарує молодістю і патріотичним духом. Не потрібно нагадувати, що цей "еліксир" для душі готує професійна журналістська команда. Якось один із письменників на зустрічі в райбібліотеці кинув репліку, звертаючись до журналістів: "Вам легко виживати – ви ж багаті!".

Так ось, журналісти "Вістей" на своєму прикладі показують, що гроші в кінцевому результаті  – ніщо. Посудіть самі: зарплата працівника редакції не набагато вища від теперішньої мінімальної. Отримає творчий працівник ті копійки і займається математикою: як розрахувати всі видатки (на їжу, одяг, комунальні виплати) і не збанкрутувати.

А про оздоровлення, відпочинок в Єгипті  чи Туреччині та елітне харчування для покращення  інтелекту годі й думати.

Отож погодьтеся, шановні друзі, що це, хай і невеликий, але подвиг – нести світло знань в домівку передплатника. Це і є найвище багатство!

Один із очільників нової влади бовкнув: нам журналісти не потрібні.

Господи, дай йому швидшого прозріння. Бо ж не знає, що говорить. Дякувати Богу, не всі такої думки. В переддень ювілейної дати маємо подякувати місцевій районній та міській владі за розуміння і підтримку. Нехай вона не  є вельми великою, зате морально вагомою.

ххх

Скажу, що сівачі журналістської ниви варті найвищих слів пошани. Головний сівач  творчого поля – Заслужений журналіст України Микола Вельма. День і ніч живе газетою, вивіряє кожну сторінку, вичитує кожен рядок, вишукує цікаву інформацію і сам безперервно пише публіцистичні статті. Титанічна робота! Без перебільшення, це приклад для наслідування у будь-якій іншій (і не тільки творчій) діяльності. А скільки з-під крила редактора вилетіло у світ поетів, письменників, журналістів. Гордиться Ковельщина,  Волинь своїми синами!

Його заступниця Світлана Ляшук –  це надійний тил. Коли важко на "передовій", коли в редакції залишається два-три журналісти, вона, не шкодуючи ні сил, ні часу, віддає себе всю роботі і  "гасить" пожежу. Пані Світлана працює досконало, творчо, з душею. А у вільну хвилину дарує людям сонячну усмішку. До того ж, вона – голова журналістського осередку Ковельщини, а це відповідальна громадська посада.

А як оминути стрімку, струнку, як  тополина, креативну красуню Галину Цюру? Пройде – вітром лагідним війне. Погляне – і теплом зігріє. Скаже слово – і радістю зачарує. Тішиться  редактор – славна, розумна,  працьовита помічниця.

Впевнено й професійно почувається біля сучасної комп'ютерної техніки Ольга Стеблевець. Від неї багато в чому залежить "обличчя" газети. Та й сама приваблива, чарує своєю ніжністю, поглядом з  іскринками в очах і ліричним влучним словом для друзів. Зрештою, вона впевнена, що життя – не просто рух поміж людьми, а найперше – спілкування з друзями, яких у неї багато і які її поважають та сердечно люблять.

Про Вікторію Зінчук редактор Микола Вельма часто каже: "Це – талант!". І справедливо. Вона в постійному пошуку цікавої для читачів інформації. Її репортажі  професійно досконалі і образно довершені. А ще в тих матеріалах присутня душа. А це надзвичайно важливо. Сьогодні її щастя пригортає – пані Вікторія стала матір'ю. Журналістська родина поповнилася ніжним, малим янголятком. "А-у-у" – лунає тепер в оселі, і серце завмирає у надії та любові. Хай щастить!

Серед творчої когорти, мов квітка весняна, гарна і квітуча Оксана Мороз. Пропливе граціозно, поважно і зачарує красою своєю. Промовить слово – і мудрість відчуєш. Прочитаєш нарис – збагатиш серце гарним ліричним й розумним викладом і думкою. Любить вона про людей писати, особливо сільських, постійно перебуває в пошуку цікавих тем.

Редакція – це як квітучий луг із різнобарв'ям квітів. Всі гарні, у кожної своя краса і духовний зміст. Світлана Троцюк має дар акторки. Вона популярна ведуча корпоративів, багатолюдних сімейних та родинних свят. У неї гаряче, добре материнське серце. Заболить пальчик у доньки – переживання затьмарюють душу. Защебече ненаглядна доня – і Сонце весняне навколо, промінчик щастя витанцьовує. А ще  пише змістовні репортажі, готує актуальні інтерв'ю.

Наталія Романовська – тендітне, миле, життєдайне Боже створіння. Красуня  з іскринками творчого вогню в очах. О, як вона переживає, щоб  сторінки газети усміхалися привітно, щоб доречно були розміщені світлини!

"З нею легко працювати", – виставляє високу оцінку своїй  помічниці скупий на похвалу редактор. І я долучаюся до цих слів.

А як оминути сонячну Аліну Романюк, оператора комп’ютерного набору. Вправна в роботі, щира в спілкуванні. Любляча мама своєї ненаглядної донечки.

Про секретаря редакції Тамару Шевчук можна розказувати багато. Все своє трудове життя присвятила газеті. В трудовій книжці на сторінці про місце роботи один запис – редакція. А це значить – вірність! Ідуть дописувачі із малорозбірливими рукописами, писані почерком із древнього,  неукраїнського письма. А вона розгадує ці  писемні ребуси. Як? Хіба що знає  Бог. А ще толерантна, ввічлива і терпелива. Бувають емоційно неспокійні відвідувачі – вона заспокоїть. По суті, пані Тамара незамінимий неофіційний  "заступник" редактора із загальних питань. Многих Вам літ у "Вістях"!

Мирослав Данилюк –фотомайстер. Якщо тексти, нариси та інформація – це зміст газети, то світлини – її святковий одяг. Маестро має неабиякий смак. Завдяки йому газета "одягнена" в сучасну модну форму. У нього є дуже  гарна позитивна, чоловіча риса характеру – готовність прийти на допомогу іншим. Його хобі – історія, краєзнавство, велосипеди.

Стрій шанованих працівників редакції прихорошує і збагачує Валентина Мацюк. Її з любов'ю називають "міністром  фінансів". І справедливо, адже вона не тільки головний бухгалтер, але й економіст та фінансовий менеджер. У своїй діяльності дотримується безкомпромісного правила: найперше – сплатити всі податки, далі – зарплату, а потому ділити кошти на внутрішні потреби. Що не кажіть, справедлива і мудра політика. А ще пані Валентина – добра мама, любляча  бабуся і славна берегиня родини. Разом з тим, може звеселити влучним словом і дати розумну пораду.

"Берегиня чистоти", – кажуть про прибиральницю Людмилу Семенович. І невипадково:  в кабінетах порядок, в коридорах і смітинки не знайдеш, а вазони квітом привітним вас зустрічають. Вона – рання пташка, тому завжди творчим працівникам від неї приготоване вітальне слово і доброзичлива усмішка. По секрету скажу: жінка народна цілителька, багато хто до неї прислухається. "Пийте Іван-чай і будете завжди молоді", – повчає пані Люся. І це правда, бо й сама виглядає юно і привабливо.

ххх

Скільки всього знає історія газети!  Були і  компартійні "наїзди",  і  нападки від опонентів, і виживання на лезі ножа, і злети тиражу у дев'яностих роках ХХ століття. Але завжди газета та журналісти залишалися у єдності з народом. Найвищим досягненням, на мою суб'єктивну думку, був період, коли в  бурхливі революційні часи газета стала провідником ідей Незалежності на теренах Ковельщини.

А як не згадати корифеїв журналістики, володарів "золотого" пера? Вони залишили вагомий слід на сторінках газети. Ці сліди – від впевненості, твердої творчої ходи. Їх дух і сьогодні з нами. Ось ці зірки, що сяяли над краєм: Гнат Ольхович, Степан Скоклюк, Володимира Ковальчук, Степан Байдюк, Ніна Нагайчук.

З теплотою і любов'ю згадує редакційна родина своїх ветеранів. Ще недавно на крилах "Вістей" вони летіли до зірок. Чотири номери на тиждень? Не біда! Репортажі з далеких сіл, розповіді про видатних людей, критика нерадивих і лінивих – все було. 

Вдивляюся в світлину: які ж бо вони славні, гарні і рідні. Заглянь в чарівне дзеркало часу і побачиш, які  були молоді, з творчим запалом і поважною мудрістю. Всміхніться святу, наші дорогі Людмило Скоклюк, Людмило Стасюк, Алло Малиновська, Світлано Мельянчук, Ігоре Павлюк.

ххх

Спішить немилосердний час за дивним законом  – ми до осені прямуємо, а наша газета навпаки – до юності крокує. І чим крутіші та вищі пороги в руслі ріки життя, тим нагальніше потрібна в кожній домівці, на підприємстві, в школі – словом, скрізь, де є небайдужі ковельчани, рідна місцева газета.

Моя дорога тітонька пані Галина (а їй за 80) якось сказала: "Я люблю газету. Без неї я, немов у темних окулярах. Передплачую, скільки живу. Я впевнена: газета буде жити, допоки живу я".

Що ж, моя мудра тітонько, живіть до ста та більше років  і разом з Вами – наша рідна газета!