Пандемія. Коронавірус. Засідання суду.
– Встати! Суд іде!
– «Ковід-19» створено в Ухані! – засвідчує Трамп, президент США.
– Коронавірус – це витвір американців! – заперечує Путін.
– Люди інфікувалися від кажанів! – виправдовується китайський чиновник.
Дорогий мій співрозмовнику, що перебуваєш в самоізоляції! Цей уявний суд немає нічого спільного з реальністю, але я запрошую тебе до спільних роздумів над проблемою справедливості і правосуддя.
х х х
Кожна свідома людська істота переконана, що у стосунках між добром і злом має бути присутня справедливість. Тобто добро повинно Богом і людьми бути винагороджене і захищене, а зло – покаране. На жаль, Феміда, богиня справедливості та правосуддя, завжди постає перед нами із заплющеними очима. Чому? Тому, що у нас, земних та довірливих, часто-густо потяг до покарання в рази перевищує скоєний протизаконний вчинок. Недовіра до правосуддя викликана отим класичним: «А судді хто?».
Тож чи можливий справедливий вирок у справі щодо коронавірусу в нашому уявному Верховному суді? Залишимо це питання без відповіді, помандруємо далі.
Сьогодні рейтинг чинного президента Володимира Зеленського дещо знизився. Великою мірою через те, що не виконує обіцянки: «Будемо саджати!». Дійсно, прийшла вже друга весна, а кого із корупціонерів посадили? В душі простого українця виникає дисбаланс, який нічим не заповнений, і який викликає занепокоєння. Цей дисбаланс яскраво прослідковується на кримінальних справах нижчого рівня.
Нещодавно в Харкові екстремали влаштували шалені автоперегони. Одна із автівок врізалась в людський натовп на автозупинці. Водій, що хильнув зайвого, зник. Є жертви і травмовані. Винуватець, черствий до людської біди, навіть не поспівчував потерпілим, не вибачився, не говорячи про відшкодування матеріальних та моральних збитків.
Вслухайся, читачу, в слова матері одного із потерпілих, котрий, як кажуть, повернувся з того світу:
«Ми були незадоволені вироком суду – молодик винний в автотрощі отримав всього 5 років позбавлення волі, а ще більш обурені, коли дізналися, що винуватця автотрощі звільнили з в’язниці через рік. Заспокоїлись (!) лишень тоді, коли нам повідомили, що той хлопець невиліковно хворий, і жити на цьому світі йому залишилося лічені місяці. Є таки на світі Божа кара!».
Ми не можемо коментувати слова мами, коли болить серце і говорять емоції.
Немало людей взагалі не вірять в правосуддя та й міру покарання встановлюють сам, забуваючи мудрість: «Якщо Бог твого опонента не судить, то за яким правом виносиш вирок ти?».
Інший випадок стався у 1947 році. Відомо, яке то було життя в ті часи у селах Ковельщини: напівголод, холод, колективізація, репресії. Виживали, як могли і щодня – під гільйотиною страху. Іван (ім’я змінене) не чекав милості від влади,а тихенько приховував збіжжя, ще й дровець на зиму заготував. В морозні дні ті дрова витрачав економно. Якось зауважив, що дров ніби поменшало. Зробив на ніч позначку.
Вранці побачив, що знову в його дровітні хтось порався. Що робити? В міліцію не заявиш, бо зерно почнуть шукати — то ще більша небезпека. Сторожувати в темну ніч на морозі теж не хотілося.
Слід зазначити, що споконвіку наш люд винахідливий. Ідея блискавично влетіла в голову. Отож, взяв Іван товсті дровини, просвердлив у них отвори і повставляв туди бойові патрони, яких після війни знайти було легко. Потер від задоволення руки, заніс оберемок назад до дровітні і з нетерпінням став чекати.
Через деякий час, як зайшло Сонце і темінь чорним покривалом село накрила, в хаті сусідки Ганьки розпочався дивний фейєрверк. З пічки-грубки щось стріляло, бахкало, вогненне летіло через вікна, що та ледве з хати вибігла.
Позбігалися сусіди, а підійти не можна – стріляє!.. Пічка тріснула навпіл та розвалилася. Слава Богу, хата не згоріла.
Іван ходив задоволений, щасливий та усміхнений. Покарання злодійки звершилося. Холод, який дошкуляв Ганьці, його не обходив. Ось так у новоявленого сільського графа Монте-Крісто помста і кара засліпили очі. Фінал цієї історії традиційний для українців: односельці відремонтували піч, хату та ще й дров підвезли, щоб не замерзла.
В світлі радості тітки Ганьки від дарованих дров і тепла у моїй свідомості нові роздуми птахами літають.
«Без справедливого правосуддя ми країни не побудуємо і економіку не відродимо», – пророкують політики.
«Потрібні реформи», — постійно наголошують новоявлені футурологи. Як правило, рекомендують ті, що не розуміють ні “бельмеса” в судовій системі і юридичної освіти не мають.
Схоже, що для них хаос і безперервна революція — це каламутна водойма, де золота рибка легко ловиться.
А суть реформи та справедливості проста і древня, як цей світ. Суддя (як і лікар) має пропустити злочин і кару через свою душу. Зважити на витоки злочинності і мотиви вчинків. На жаль, як не переставляй доданки, а Феміда вимушена пов’язку накладати не тільки на очі, але й на рот. Бо ж ті, що крадуть мільйони, непідступні і можуть (не дай, Боже) звинуватити правосуддя.
В клубку цих протиріч вимальовується гарний приклад із діяльності Петра Косача, голови мирових посередників. Ось суть справи. Якийсь селянин із Любитова вкрав в сусіда три мішки збіжжя. Зваживши всі «за» і «проти, Петро Антонович присудив кару: «Сплатити 2 рублі штрафу (гроші вагомі на той час) на користь місцевої школи». Та коли Лариса (Леся Українка), його донька, із односельчанами попросили пом’якшити вирок, зважаючи на бідність і багатодітність сім’ї «злочинця», П. Косач відмінив попереднє рішення, зважаючи ще й на те, що той покаявся і поклявся більше не красти. П. Косач розумів, що несправедливий державний устрій породжує бідність, і щоб вижити, дехто зважувався на дрібні негативні вчинки, а потім щиро каявся.
Справедливість і милосердя – фактично синоніми. Нагадаємо ще один випадок самосуду та покарання. Наш видатний земляк Андроник Лазарчук, уховчанин, художник і педагог, в останні роки життя мешкав у Борзні, що на Чернігівщині, і не з розмов знав, що таке голод і холод. Якось донька Олена і дружина Таїсія сказали Андронику, що сусідка Євдошка краде дрова, яких і так обмаль.
«Покличте її» — попросив він. Та, перелякана, прийшла на «суд». «Євдошко, я знаю, що ти крала дрова, бо тобі холодно, та не вертай, а візьми ще кілька оберемків». Порівняймо заподіяну шкоду, значимість порушення Закону і милосердя. Хто б і що не казав, а на п’єдестал я ставлю акт доброчинності та милосердя, а не сухий Закон, підсилений державним черствим серцем чиновників.
Та що з того? Пишу і чую: «За неносіння маски оштрафовано 114 порушників карантину. За політичні рішення потрібно посадити Петра Порошенка, а засудженого в Грузії Міхеїла Саакашвілі призначити на державну посаду”.
Дивний світ: сидіть вдома!
Анатолій СЕМЕНЮК.
Залишити коментар