Дмитро Корнелюк: “Пишу про те, чим живу”
Переді мною – книга в світлоблакитній обкладинці, на якій зображена православна святиня і будівля Верховної Ради, що символізує єдність держави і Церкви у розбудові країни. Назва книги значуща і актуальна: "Рускім міром" нас "бомблять" і Москва, і Київ. "Нікакой разніци". Автор - відомий релігієзнавець і краєзнавець, ветеран педагогічної праці Дмитро Пилипович Корнелюк.
Образно кажучи, ця праця – то голос вожака, який закликає "отару" згуртуватися і йти шляхом єдиної Православної церкви під прапором національного духу до своєї української кошари, де свої і Віра, і Правда, і Мова.
l
Мені до душі животворча теза, що людина народжується, щоб змінювати світ. Ось уже десятки років (скільки пам'ятаю) Дмитро Корнелюк ревно і наполегливо намагається змінювати сутність нашого життя на основі християнської моралі, любові і добра.
"Головне наше завдання – українізувати суспільство через звернення до національних традицій та християнських цінностей нашого народу. Бо інакше ми не матимемо не тільки повної незалежної від Москви Церкви, а власної самостійної держави", – наголошує автор книги.
Більше того, зважаючи на хаос в українському політикумі, роз'єднаність в Христовій вірі, легковажність українців в питаннях виборчої демократії, книга Д. Корнелюка може бути корисною просвітницькою настановою для багатьох виборців. Автор кожним реченням, кожним абзацом нагадує: "Прочитай, поміркуй і спрямуй свою свідомість в бік рідного українства".
l
На титульній сторінці Дмитро Пилипович презентує читачу філософську тезу: "Злу зернину можна посіяти таємно, але не можна приховати врожаю". І розкриває її суть на прикладі історичних фактів. "Понад 300 років минуло відтоді, коли з'явилась ідея "руского міра". "Ідеологія "руского міра" – це продовження ідеології Золотої Орди. Москва, по суті, досі зберігає цей спадок Батия. Злоба та агресія розпирають Росію- Московію й сьогодні".
Автор вміло відкриває очі читача на той "урожай", що виріс із посіяного зла колись. Із того насіння витворилася, як монстр, братовбивча імперія, що готова русифікувати увесь світ – мечем і кров'ю. І поневолення частин Грузії, Придністров'я та України – це тільки невеликий штрих до великої масштабної загарбницької політики Московії.
Щоб акцентувати увагу читача на тій небезпеці, яку несе Україні "Рускій мір", автор на першій сторінці наводить слова п'ятого Президента України Петра Порошенка:
"Чим більше світ годує російського крокодила, тим сильніше він хоче їсти. Але це стосується не тільки зовнішньої, а й внутрішньої політики. Маємо пам'ятати: чим менше "руского міра" в Україні, тим більше шансів в українців вижити".
l
Чинником успішної незалежності є мова, – вважає Дмитро Корнелюк.
І справді, імперський завойовник усвідомлював і усвідомлює, що русифікація українців неможлива без поневолення і знищення українського Слова. І це йому вдається.
Очільник виборчого процесу команди "Зе" Дмитро Разумков, нині голова Верховної Ради України, на запитання, чому він розмовляє мовою окупанта, безапеляційно заявив: коли переможемо, то буду розмовляти українською. У цій риториці віддзеркалюється позиція багатьох політиків, оте гниле "какая разніца".
Дмитро Пилипович цей вектор імперської мовної політики вміло розчленяє на зовнішній і внутрішній аспекти.
Зовнішня форма – це пряма заборона української мови.
Внутрішня – винахід совєтських ідеологів, який передбачає втручання в сам організм мови на всіх її рівнях: науковому, лексичному, фразеологічному, тобто створення чужерідної російської моделі.
"Українське Слово – це слово воїнів, героїв, шляхетних лицарів", – декларує свою позицію автор і продовжує: "Питання державності, мови якраз і допомагає… об'єднати і згуртувати тих, хто на ділі готовий "душу і тіло покласти за нашу свободу".
l
Головною темою всієї книги "Рускім міром"… є красномовні слова:
"Пишу про те, чим живу". І автор із надр своєї душі виплескує протест: "Не брудніть, не обпльовуйте історію, рідну мову. Не гнівіть Господа!".
Дмитро Корнелюк вправно в'яже ланцюг із всіх аспектів українства. Однією із таких ланок є погляд на історичну місію Петра Порошенка, п'ятого Президента України, який перший серед очільників верховної влади кинув виклик Кремлю і словами відомого російського поета Михайла Лєрмонтова на весь світ заявив: "Прощай, немытая Россия, страна рабов, страна господ".
l
Перечитуючи книгу Дмитра Корнелюка, навіть не вдаючись до глибокої аналітики, вкотре переконуюсь: якби не була русифікована мова, зросійщена Церква, сфальсифікована історія, то не було б анексованого Криму, не пекли б незагоєні рани Донбасу і не було б внутрішнього хаосу на Сході, Заході, Півдні і в Центрі країни.
Автор не втомлюється відкривати невтішну панораму історії в розділі: "Як Москва ламала крила Українській Церкві". І не просто констатує болючі події і факти, а застерігає від того, щоб не потрапити на гачок антиукраїнських прихвоснів з так званої "п'ятої колони" "руского міра" в Україні.
У розділі "Правди не сховати", автор на реальних фактах і подіях розкриває антиукраїнську діяльність так званої Української Православної Церкви (Московського патріархату).
"Цитаделлю політправослав'я в Україні заслужено вважається Києво-Печерська Лавра. Свідченням того, кому моляться священики УПЦ (МП), є молитва Павла (Лебедя) 22 січня 2014 року. Владика Павло під час служби Божої порівняв Віктора Януковича з Ісусом Христом, а також запевнив у своїй підтримці", – нагадує Дмитро Корнелюк.
Справді, оте знамените "риба гниє з голови" вправно переноситься в голови священиків нижчого рангу, які дурять своїх вірних твердженням про те, що ПЦУ "не благодатна". Інший приклад вражає своїм цинізмом, коли священик одного із храмів Київщини назвав Героя-кіборга "братовбивцею".
"Все це – арсенал зброї Кремля в гібридній війні проти України", – резюмує автор.
l
Дмитро Корнелюк один із розділів присвячує важливій історичній події – здобуттю Томосу та проголошенню Митрополії ПЦУ. “В цій непростій протиросійській і такій важливій для України місії беззаперечна заслуга Петра Порошенка, Президента України 2014-2019 років”, – наголошує він.
Розділ "Томос відбувся. Відбудеться і Україна" широкоформатно висвітлює ті недалекі від нас у часі події. Автор розкриває передумови отримання Томосу, реакцію Москви, яка оголосила справжню війну і проти України, і проти Вселенського Патріарха Варфоломія. Та волю народу не зламати. Де Правда, там Перемога.
"Українська Церква здобула незалежність. Томос став не тільки торжеством православ'я, а й актом відновлення глибокої історичної справедливості для Київської митрополії.
Томос для нас – фактично ще один Акт проголошення Незалежності України. Ми розірвали останні пута, які прив'язували нас до Москви", – констатує цю перемогу віри і духовності Дмитро Пилипович. І тут же наводить слова Предстоятеля ПЦУ Митрополита Епіфанія: "Сьогодні немає канонічних і неканонічних церков. Сьогодні всі ми поєднані єдиною чашею Тіла і Крові Господніх. Тепер немає жодних перепон і причин, аби бути з Києвом, а не бути з Москвою. Двері відкриті навстіж для всіх, хто захоче приєднатися до ПЦУ. Тож виявляймо нашу любов до Господа у молитві і в добрих ділах своїх".
l
Значна частина книги присвячена життєпису видатних церковних діячів України, починаючи з ХІ століття.
По-особливому, досить велично, звучать імена Філарета – незламного борця, духовного лідера УПЦ, Героя України; Предстоятеля, Митрополита Київського і всієї України ПЦУ Епіфанія Думенка; Митрополита Симеона Шостацького; Митрополита Олександра Драбинка; Митрополита Михаїла Зінкевича у розділі "Їх волею і патріотизмом розбудовується ПЦУ". Їх автор називає духовними Велетнями України. І це правда. Адже – це не лише сини Божі. Вони – сини України, патріоти.
Не оминув автор увагою такої важливої теми, як свідчення вірних та священнослужителів незалежної Православної Церкви України після отримання Томосу.
У розділі "Наша Церква – українська, вільна: прийди і помолись". Досить цікавими і патріотичними є роздуми Антоніни Гладун, вчительки Радошинської школи, яка доклала чимало зусиль, щоб у с. Радошині відродилась Українська Церква. Зокрема, у статті "Ми розірвали духовні пута" вона пише:
"Ми розірвали духовні
пута
Із москалями раз і
назавжди,
Тепер вже маєм
вкраїнську Церкву
Рідну, свобідну навіки!".
Невимовну радість вірних с. Мерва Горохівського району змальовує Алла Ващук, прихожанка церкви Різдва Богородиці: "Йде перша Божа служба українською мовою. Люди розчулилися до сліз. Всі обнімаються, цілуються. І всі хором виголошують: "Наша Церква – Українська, вільна: прийди і помолись".
l
В анотації до нової праці Дмитра Корнелюка зазначається:
"В книзі немає надуманих фактів, а лише правда, достовірна, щира і свята, яка базується тільки на документах і свідченнях очевидців, без будь-яких художніх присмаків, політичної заангажованості".
Ставлю свій підпис під кожним словом оцінки книги. І разом із тим висловлюю і свою суб'єктивну думку: "Книга цікава, легко читається, філософськи мудра, насичена крилатостями і літературно виважена".
А до того срібного поважного чола Дмитра Корнелюка – дружній шарж:
Майнуть роки. Настане
інший світ.
В нім буде день і ніч, зло і
добро.
Десь промайне животворящий промінь
світла,
І мовить хтось: "Це світло – невгамовний наш Дмитро!".
Анатолій СЕМЕНЮК.
НА СВІТЛИНАХ: обкладинка книги і титульна сторінка.
Переді мною – книга в світлоблакитній обкладинці, на якій зображена православна святиня і будівля Верховної Ради, що символізує єдність держави і Церкви у розбудові країни. Назва книги значуща і актуальна: "Рускім міром" нас "бомблять" і Москва, і Київ. "Нікакой разніци". Автор - відомий релігієзнавець і краєзнавець, ветеран педагогічної праці Дмитро Пилипович Корнелюк.
Образно кажучи, ця праця – то голос вожака, який закликає "отару" згуртуватися і йти шляхом єдиної Православної церкви під прапором національного духу до своєї української кошари, де свої і Віра, і Правда, і Мова.
ххх
Мені до душі животворча теза, що людина народжується, щоб змінювати світ. Ось уже десятки років (скільки пам'ятаю) Дмитро Корнелюк ревно і наполегливо намагається змінювати сутність нашого життя на основі християнської моралі, любові і добра.
"Головне наше завдання – українізувати суспільство через звернення до національних традицій та християнських цінностей нашого народу. Бо інакше ми не матимемо не тільки повної незалежної від Москви Церкви, а власної самостійної держави", – наголошує автор книги.
Більше того, зважаючи на хаос в українському політикумі, роз'єднаність в Христовій вірі, легковажність українців в питаннях виборчої демократії, книга Д. Корнелюка може бути корисною просвітницькою настановою для багатьох виборців. Автор кожним реченням, кожним абзацом нагадує: "Прочитай, поміркуй і спрямуй свою свідомість в бік рідного українства".
ххх
На титульній сторінці Дмитро Пилипович презентує читачу філософську тезу: "Злу зернину можна посіяти таємно, але не можна приховати врожаю". І розкриває її суть на прикладі історичних фактів. "Понад 300 років минуло відтоді, коли з'явилась ідея "руского міра". "Ідеологія "руского міра" – це продовження ідеології Золотої Орди. Москва, по суті, досі зберігає цей спадок Батия. Злоба та агресія розпирають Росію- Московію й сьогодні".
Автор вміло відкриває очі читача на той "урожай", що виріс із посіяного зла колись. Із того насіння витворилася, як монстр, братовбивча імперія, що готова русифікувати увесь світ – мечем і кров'ю. І поневолення частин Грузії, Придністров'я та України – це тільки невеликий штрих до великої масштабної загарбницької політики Московії.
Щоб акцентувати увагу читача на тій небезпеці, яку несе Україні "Рускій мір", автор на першій сторінці наводить слова п'ятого Президента України Петра Порошенка:
"Чим більше світ годує російського крокодила, тим сильніше він хоче їсти. Але це стосується не тільки зовнішньої, а й внутрішньої політики. Маємо пам'ятати: чим менше "руского міра" в Україні, тим більше шансів в українців вижити".
ххх
Чинником успішної незалежності є мова, – вважає Дмитро Корнелюк.
І справді, імперський завойовник усвідомлював і усвідомлює, що русифікація українців неможлива без поневолення і знищення українського Слова. І це йому вдається.
Очільник виборчого процесу команди "Зе" Дмитро Разумков, нині голова Верховної Ради України, на запитання, чому він розмовляє мовою окупанта, безапеляційно заявив: коли переможемо, то буду розмовляти українською. У цій риториці віддзеркалюється позиція багатьох політиків, оте гниле "какая разніца".
Дмитро Пилипович цей вектор імперської мовної політики вміло розчленяє на зовнішній і внутрішній аспекти.
Зовнішня форма – це пряма заборона української мови.
Внутрішня – винахід совєтських ідеологів, який передбачає втручання в сам організм мови на всіх її рівнях: науковому, лексичному, фразеологічному, тобто створення чужерідної російської моделі.
"Українське Слово – це слово воїнів, героїв, шляхетних лицарів", – декларує свою позицію автор і продовжує: "Питання державності, мови якраз і допомагає… об'єднати і згуртувати тих, хто на ділі готовий "душу і тіло покласти за нашу свободу".
ххх
Головною темою всієї книги "Рускім міром"… є красномовні слова:
"Пишу про те, чим живу". І автор із надр своєї душі виплескує протест: "Не брудніть, не обпльовуйте історію, рідну мову. Не гнівіть Господа!".
Дмитро Корнелюк вправно в'яже ланцюг із всіх аспектів українства. Однією із таких ланок є погляд на історичну місію Петра Порошенка, п'ятого Президента України, який перший серед очільників верховної влади кинув виклик Кремлю і словами відомого російського поета Михайла Лєрмонтова на весь світ заявив: "Прощай, немытая Россия, страна рабов, страна господ".
ххх
Перечитуючи книгу Дмитра Корнелюка, навіть не вдаючись до глибокої аналітики, вкотре переконуюсь: якби не була русифікована мова, зросійщена Церква, сфальсифікована історія, то не було б анексованого Криму, не пекли б незагоєні рани Донбасу і не було б внутрішнього хаосу на Сході, Заході, Півдні і в Центрі країни.
Автор не втомлюється відкривати невтішну панораму історії в розділі: "Як Москва ламала крила Українській Церкві". І не просто констатує болючі події і факти, а застерігає від того, щоб не потрапити на гачок антиукраїнських прихвоснів з так званої "п'ятої колони" "руского міра" в Україні.
У розділі "Правди не сховати", автор на реальних фактах і подіях розкриває антиукраїнську діяльність так званої Української Православної Церкви (Московського патріархату).
"Цитаделлю політправослав'я в Україні заслужено вважається Києво-Печерська Лавра. Свідченням того, кому моляться священики УПЦ (МП), є молитва Павла (Лебедя) 22 січня 2014 року. Владика Павло під час служби Божої порівняв Віктора Януковича з Ісусом Христом, а також запевнив у своїй підтримці", – нагадує Дмитро Корнелюк.
Справді, оте знамените "риба гниє з голови" вправно переноситься в голови священиків нижчого рангу, які дурять своїх вірних твердженням про те, що ПЦУ "не благодатна". Інший приклад вражає своїм цинізмом, коли священик одного із храмів Київщини назвав Героя-кіборга "братовбивцею".
"Все це – арсенал зброї Кремля в гібридній війні проти України", – резюмує автор.
ххх
Дмитро Корнелюк один із розділів присвячує важливій історичній події – здобуттю Томосу та проголошенню Митрополії ПЦУ. “В цій непростій протиросійській і такій важливій для України місії беззаперечна заслуга Петра Порошенка, Президента України 2014-2019 років”, – наголошує він.
Розділ "Томос відбувся. Відбудеться і Україна" широкоформатно висвітлює ті недалекі від нас у часі події. Автор розкриває передумови отримання Томосу, реакцію Москви, яка оголосила справжню війну і проти України, і проти Вселенського Патріарха Варфоломія. Та волю народу не зламати. Де Правда, там Перемога.
"Українська Церква здобула незалежність. Томос став не тільки торжеством православ'я, а й актом відновлення глибокої історичної справедливості для Київської митрополії.
Томос для нас – фактично ще один Акт проголошення Незалежності України. Ми розірвали останні пута, які прив'язували нас до Москви", – констатує цю перемогу віри і духовності Дмитро Пилипович. І тут же наводить слова Предстоятеля ПЦУ Митрополита Епіфанія: "Сьогодні немає канонічних і неканонічних церков. Сьогодні всі ми поєднані єдиною чашею Тіла і Крові Господніх. Тепер немає жодних перепон і причин, аби бути з Києвом, а не бути з Москвою. Двері відкриті навстіж для всіх, хто захоче приєднатися до ПЦУ. Тож виявляймо нашу любов до Господа у молитві і в добрих ділах своїх".
ххх
Значна частина книги присвячена життєпису видатних церковних діячів України, починаючи з ХІ століття.
По-особливому, досить велично, звучать імена Філарета – незламного борця, духовного лідера УПЦ, Героя України; Предстоятеля, Митрополита Київського і всієї України ПЦУ Епіфанія Думенка; Митрополита Симеона Шостацького; Митрополита Олександра Драбинка; Митрополита Михаїла Зінкевича у розділі "Їх волею і патріотизмом розбудовується ПЦУ". Їх автор називає духовними Велетнями України. І це правда. Адже – це не лише сини Божі. Вони – сини України, патріоти.
Не оминув автор увагою такої важливої теми, як свідчення вірних та священнослужителів незалежної Православної Церкви України після отримання Томосу.
У розділі "Наша Церква – українська, вільна: прийди і помолись". Досить цікавими і патріотичними є роздуми Антоніни Гладун, вчительки Радошинської школи, яка доклала чимало зусиль, щоб у с. Радошині відродилась Українська Церква. Зокрема, у статті "Ми розірвали духовні пута" вона пише:
"Ми розірвали духовні пута
Із москалями раз і назавжди,
Тепер вже маєм вкраїнську Церкву
Рідну, свобідну навіки!".
Невимовну радість вірних с. Мерва Горохівського району змальовує Алла Ващук, прихожанка церкви Різдва Богородиці: "Йде перша Божа служба українською мовою. Люди розчулилися до сліз. Всі обнімаються, цілуються. І всі хором виголошують: "Наша Церква – Українська, вільна: прийди і помолись".
ххх
В анотації до нової праці Дмитра Корнелюка зазначається:
"В книзі немає надуманих фактів, а лише правда, достовірна, щира і свята, яка базується тільки на документах і свідченнях очевидців, без будь-яких художніх присмаків, політичної заангажованості".
Ставлю свій підпис під кожним словом оцінки книги. І разом із тим висловлюю і свою суб'єктивну думку: "Книга цікава, легко читається, філософськи мудра, насичена крилатостями і літературно виважена".
А до того срібного поважного чола Дмитра Корнелюка – дружній шарж:
Майнуть роки. Настане інший світ.
В нім буде день і ніч, зло і добро.
Десь промайне животворящий промінь світла,
І мовить хтось: "Це світло – невгамовний наш Дмитро!".
Анатолій СЕМЕНЮК.
НА СВІТЛИНАХ: обкладинка книги і титульна сторінка.
Дмитро Корнелюк: “Пишу про те, чим живу”
Залишити коментар