Світло і тіні Майдану
Майдан… Цей спалах народного революційного піднесення не виник стихійно. Там, в епіцентрі протестного руху, кожен свідомий українець, отой «маленький» гвинтик великої машини під назвою Україна, голосно заявив, що він вбачає пріоритетом свого життя встановлення справедливості, демократії, гідності та Закону на основі європейських цінностей в просторі людського співіснування.
Промайнуло сім років. Багато води витекло із ріки української Свободи і Незалежності. Сьогодні від декого почуєш про розчарування, про біль втрат кращих синів-героїв нашого роду, про невдале управління державою і т. д., і т. п.
Та, попри все, сіяє над нами Зоря надії, віри і любові, зоря незгасима, яка віщує гідне буття українця.
Майдан: Рим-Київ
В той час, як у Києві за наказом влади, поліція кийками «приборкувала» студентів, що вийшли на протестну акцію, я з групою паломників перебував у Римі. Там теж вирував своєрідний Майдан. Понад сім тисяч істинних українців, які за вимушених обставин волею долі мусили оселитися в Канаді, США, Аргентині, Бразилії, Австралії та багатьох інших країнах світу, зібралися в головному християнському храмі святого Петра, щоб засвідчити свою єдність у вірі, висловити підтримку Великій Україні та вклонитися мощам святого Йосафата Кунцевича, уродженця Володимира-Волинського і борця за з’єднану Церкву.
Звичайно, це був не той пекучий, холодний і колючий київський Майдан. Тут, у Ватиканському Соборі, українство цвіло різнобарв’ям вишиванок, радістю зустрічей. Присутні насолоджувалися величною Божественною Літургією на чолі із святішим Отцем Франциском.
Цей «Майдан» у Витикані руйнував міфи про меншовартість українців, про неможливість єднання, бо нібито там, де одна булава, там три гетьмани, а також підкинуту ворогами тезу, що коли в українця горе, то нехай згорить хата у сусіда. На жаль, таку дурню почуєш в побуті і сьогодні.
Саме там, у Божій Молитві, відчувалася єдина українська родина, в якій, скажімо, канадо-українець готовий прийти на допомогу українцю із берегів Турії й Дніпра. Основна маса українців, що опинилася далеко від рідної батьківської землі, довела на практиці високу вправність у господарюванні, засвідчила високий інтелект в науках, письменництві і навіть в управлінні державою (Канада).
Чому ж там наші земляки, як-то кажуть, «на рівні», а тут ні?
Відповідь проста: вони знайшли себе та реалізували в умовах демократії, толерантності гідності і справедливого Закону – словом, всього того, що ставив перед собою Майдан.
Скривавлений Майдан відійшов в історію, залишивши після себе пекучу Пам’ять і Героїв Небесної сотні.
Руйнування міфів
Що змінилося у нашому повсякденному житті після Майдану Гідності? Щоб відповісти на це запитання, потрібно піднятися на висоту орлиного лету і поглянути на українську дійсність: З тієї висоти можна було почути запитання «на засипку»: «Якщо російська армія переступить кордон України, ви готові стріляти в росіянина, «брата» нашого старшою?». Як правило, відповіді не було. Ніхто і в думці не мав, що «брат» доброчинного Авеля Каїн принесе на нашу землю хаос, війну, більше того – анексію Криму.
Майдан зняв пелену з очей довірливих українців і показав, хто є хто.
Саме Майдан руйнував закостенілі стереотипи про те, що українство не здатне себе захищати. За покликом «Україна в небезпеці!» повстали на смертельну битву з ворогом кращі сини і доньки Батьківщини.
Добровольчі батальйони зупинили ганебний план російського агресора і не допустили створення на території країни Новоросії. А Іловайськ, Дебальцево, Волноваха, Савур-Могила, Донецький аеропорт, Луганськ та інші гарячі (я б сказав, пекельні) бойові зіткнення, продемонстрували саможертовний героїзм наших воїнів.
Більше того, саме Майдан започаткував масове волонтерство, яке пізніше відроджувало нашу зруйновану армію. Захисні сітки, продукти, одяг, прилади нічного бачення і духовна підтримка молитвою й літературним словом — це тільки нагадування про нескорений, величний дух, який перемагає. Майдан по-новому і назавжди закріпив наш європейський вибір і курс в НАТО. Він впевнено навернув нас до української мови, а у виборі другої мови – беззаперечно перемагає англійська, а не російська, і цим багато чого сказано.
Духовність. Століттями українці мріяли про канонічну церкву. Постмайданний рух привів нас на вівтар канонічної Православної церкви України, утвердженої Томосом.
Не можна оминути знаменитий «безвіз», який дозволив українцям покращувати своє благополуччя, працюючи за кордоном і навчаючись жити по-європейському.
А наскільки змінив Майдан кожного з нас? Результати сьомої хвилі світового дослідження цінностей зафіксували, що українці стали щасливішими, толерантнішими, патріотичнішими, проте менш релігійними та агресивними. Як стверджує Марта Чумало, психологиня центру «Жіночі перспективи», частка щасливих людей в Україні за 9 років зросла з 68 % до 78, 3%. І це, незважаючи на Covid-19.
Звичайно, можна заперечувати ці цифри, бо той, хто через пандемію втратив роботу, менш щасливий, ніж той, що виграв сто тисяч в лотерею.
Загалом питання щастя – поняття філософське, тому, маючи свою суб’єктивну думку, і не сперечаюсь.
Очевидно одне – Майдан нас змінив на краще. Він наблизив кожного до створення міцної, стійкої, сучасної нації, яка стане запорукою майбутньої «нової» (за Шевченком), могутньої держави Україна.
Скрипка олігархії
Після бурі океан стає тихим, спокійним і підступно привітним. Людина швидко забуває про небезпеку і розхолоджується. А там, під товщею води, хижі акули чатують на жертву.
Майдан на якийсь час загнав хижих акул олігархії в підпілля. І коли буря стихла, пройшовши післямайданівську люстрацію, клан олігархів швидко «активізувався», повів підступну боротьбу за захоплення влади на всіх рівнях. План передбачав не тільки підкорення олімпів управління країною, але й створення системи, де правоохоронні органи, судова система і Закон будуть працювати на збагачення скоробагатьків.
Яскравим свідченням цього стали вибори Президента у 2019 році і місцеві вибори, що нещодавно відбулися в Україні.
Скрипка олігархії грає сумну мелодію і нівелює досягнення Майдану. Ця боротьба поляризує суспільство, змінює політичні вектори і затягує українське суспільство в трясовину старої репресивної посткомуністичної системи.
Сьогодні ми бачимо, скільки зусиль докладає опозиція («Європейська Солідарність», «Голос», «Батьківщина»), щоб зберегти європейський вибір народу.
На цей рух нахабно, й підступно тисне «руський мір» і пропутінська ОП «За життя» на чолі з паном Медведчуком.
Небезпека таїться в тому, що пропрезидентська політична сила «Слуга народу» топчеться на місці, без визначення напряму руху. Вона ніби «за» Європу і разом із тим вичікує, а що скаже Москва? Відчувається, що все активніше діють агенти впливу Кремля.
На жаль, сповільнився процес навернення вірних в лоно рідної Православної Церкви України.
Незагойною раною на тілі держави є корупція, злочинність у вищих ешелонах влади, нехтування Законом. Маємо розуміти, що щасливий рай існує тільки в снах. Майдан, як вічно діючий вулкан, має викидати палаючу магму на тих, хто тягне Україну до прірви. Недаремно Майдану так бояться сучасні диктатори В. Путін та О. Лукашенко, хоча історія людської цивілізації засвідчує, що імперії зла рано чи пізно руйнуються і зникають із карти світу.
Це чекає відсталу і загниваючу Росію. За твердженнями політичних аналітиків США, цей розвал може статися в найближчі десятиліття. Хоче цього Путін чи ні, але Майдан прискорив незворотний іторичний процес.
l
Кажуть, що любов має пройти крізь біль. Зайчик з відомого мультику, щоб підтвердити свою любов до їжачка, міцно притискався до гострих колючок. Кров капала, боліло тіло, а він терпів, бо ж міцно любив. Так і ми маємо пригортатися, до колючок української дійсності і демонструвати, попри все, свою любов.
Зайчик був щасливий, а ми?..
Анатолій СЕМЕНЮК.
Майдан… Цей спалах народного революційного піднесення не виник стихійно. Там, в епіцентрі протестного руху, кожен свідомий українець, отой «маленький» гвинтик великої машини під назвою Україна, голосно заявив, що він вбачає пріоритетом свого життя встановлення справедливості, демократії, гідності та Закону на основі європейських цінностей в просторі людського співіснування.
Промайнуло сім років. Багато води витекло із ріки української Свободи і Незалежності. Сьогодні від декого почуєш про розчарування, про біль втрат кращих синів-героїв нашого роду, про невдале управління державою і т. д., і т. п.
Та, попри все, сіяє над нами Зоря надії, віри і любові, зоря незгасима, яка віщує гідне буття українця.
Майдан: Рим-Київ
В той час, як у Києві за наказом влади, поліція кийками «приборкувала» студентів, що вийшли на протестну акцію, я з групою паломників перебував у Римі. Там теж вирував своєрідний Майдан. Понад сім тисяч істинних українців, які за вимушених обставин волею долі мусили оселитися в Канаді, США, Аргентині, Бразилії, Австралії та багатьох інших країнах світу, зібралися в головному християнському храмі святого Петра, щоб засвідчити свою єдність у вірі, висловити підтримку Великій Україні та вклонитися мощам святого Йосафата Кунцевича, уродженця Володимира-Волинського і борця за з’єднану Церкву.
Звичайно, це був не той пекучий, холодний і колючий київський Майдан. Тут, у Ватиканському Соборі, українство цвіло різнобарв’ям вишиванок, радістю зустрічей. Присутні насолоджувалися величною Божественною Літургією на чолі із святішим Отцем Франциском.
Цей «Майдан» у Витикані руйнував міфи про меншовартість українців, про неможливість єднання, бо нібито там, де одна булава, там три гетьмани, а також підкинуту ворогами тезу, що коли в українця горе, то нехай згорить хата у сусіда. На жаль, таку дурню почуєш в побуті і сьогодні.
Саме там, у Божій Молитві, відчувалася єдина українська родина, в якій, скажімо, канадо-українець готовий прийти на допомогу українцю із берегів Турії й Дніпра. Основна маса українців, що опинилася далеко від рідної батьківської землі, довела на практиці високу вправність у господарюванні, засвідчила високий інтелект в науках, письменництві і навіть в управлінні державою (Канада).
Чому ж там наші земляки, як-то кажуть, «на рівні», а тут ні?
Відповідь проста: вони знайшли себе та реалізували в умовах демократії, толерантності гідності і справедливого Закону – словом, всього того, що ставив перед собою Майдан.
Скривавлений Майдан відійшов в історію, залишивши після себе пекучу Пам’ять і Героїв Небесної сотні.
Руйнування міфів
Що змінилося у нашому повсякденному житті після Майдану Гідності? Щоб відповісти на це запитання, потрібно піднятися на висоту орлиного лету і поглянути на українську дійсність: З тієї висоти можна було почути запитання «на засипку»: «Якщо російська армія переступить кордон України, ви готові стріляти в росіянина, «брата» нашого старшою?». Як правило, відповіді не було. Ніхто і в думці не мав, що «брат» доброчинного Авеля Каїн принесе на нашу землю хаос, війну, більше того – анексію Криму.
Майдан зняв пелену з очей довірливих українців і показав, хто є хто.
Саме Майдан руйнував закостенілі стереотипи про те, що українство не здатне себе захищати. За покликом «Україна в небезпеці!» повстали на смертельну битву з ворогом кращі сини і доньки Батьківщини.
Добровольчі батальйони зупинили ганебний план російського агресора і не допустили створення на території країни Новоросії. А Іловайськ, Дебальцево, Волноваха, Савур-Могила, Донецький аеропорт, Луганськ та інші гарячі (я б сказав, пекельні) бойові зіткнення, продемонстрували саможертовний героїзм наших воїнів.
Більше того, саме Майдан започаткував масове волонтерство, яке пізніше відроджувало нашу зруйновану армію. Захисні сітки, продукти, одяг, прилади нічного бачення і духовна підтримка молитвою й літературним словом — це тільки нагадування про нескорений, величний дух, який перемагає. Майдан по-новому і назавжди закріпив наш європейський вибір і курс в НАТО. Він впевнено навернув нас до української мови, а у виборі другої мови – беззаперечно перемагає англійська, а не російська, і цим багато чого сказано.
Духовність. Століттями українці мріяли про канонічну церкву. Постмайданний рух привів нас на вівтар канонічної Православної церкви України, утвердженої Томосом.
Не можна оминути знаменитий «безвіз», який дозволив українцям покращувати своє благополуччя, працюючи за кордоном і навчаючись жити по-європейському.
А наскільки змінив Майдан кожного з нас? Результати сьомої хвилі світового дослідження цінностей зафіксували, що українці стали щасливішими, толерантнішими, патріотичнішими, проте менш релігійними та агресивними. Як стверджує Марта Чумало, психологиня центру «Жіночі перспективи», частка щасливих людей в Україні за 9 років зросла з 68 % до 78, 3%. І це, незважаючи на Covid-19.
Звичайно, можна заперечувати ці цифри, бо той, хто через пандемію втратив роботу, менш щасливий, ніж той, що виграв сто тисяч в лотерею.
Загалом питання щастя – поняття філософське, тому, маючи свою суб’єктивну думку, і не сперечаюсь.
Очевидно одне – Майдан нас змінив на краще. Він наблизив кожного до створення міцної, стійкої, сучасної нації, яка стане запорукою майбутньої «нової» (за Шевченком), могутньої держави Україна.
Скрипка олігархії
Після бурі океан стає тихим, спокійним і підступно привітним. Людина швидко забуває про небезпеку і розхолоджується. А там, під товщею води, хижі акули чатують на жертву.
Майдан на якийсь час загнав хижих акул олігархії в підпілля. І коли буря стихла, пройшовши післямайданівську люстрацію, клан олігархів швидко «активізувався», повів підступну боротьбу за захоплення влади на всіх рівнях. План передбачав не тільки підкорення олімпів управління країною, але й створення системи, де правоохоронні органи, судова система і Закон будуть працювати на збагачення скоробагатьків.
Яскравим свідченням цього стали вибори Президента у 2019 році і місцеві вибори, що нещодавно відбулися в Україні.
Скрипка олігархії грає сумну мелодію і нівелює досягнення Майдану. Ця боротьба поляризує суспільство, змінює політичні вектори і затягує українське суспільство в трясовину старої репресивної посткомуністичної системи.
Сьогодні ми бачимо, скільки зусиль докладає опозиція («Європейська Солідарність», «Голос», «Батьківщина»), щоб зберегти європейський вибір народу.
На цей рух нахабно, й підступно тисне «руський мір» і пропутінська ОП «За життя» на чолі з паном Медведчуком.
Небезпека таїться в тому, що пропрезидентська політична сила «Слуга народу» топчеться на місці, без визначення напряму руху. Вона ніби «за» Європу і разом із тим вичікує, а що скаже Москва? Відчувається, що все активніше діють агенти впливу Кремля.
На жаль, сповільнився процес навернення вірних в лоно рідної Православної Церкви України.
Незагойною раною на тілі держави є корупція, злочинність у вищих ешелонах влади, нехтування Законом. Маємо розуміти, що щасливий рай існує тільки в снах. Майдан, як вічно діючий вулкан, має викидати палаючу магму на тих, хто тягне Україну до прірви. Недаремно Майдану так бояться сучасні диктатори В. Путін та О. Лукашенко, хоча історія людської цивілізації засвідчує, що імперії зла рано чи пізно руйнуються і зникають із карти світу.
Це чекає відсталу і загниваючу Росію. За твердженнями політичних аналітиків США, цей розвал може статися в найближчі десятиліття. Хоче цього Путін чи ні, але Майдан прискорив незворотний іторичний процес.
ххх
Кажуть, що любов має пройти крізь біль. Зайчик з відомого мультику, щоб підтвердити свою любов до їжачка, міцно притискався до гострих колючок. Кров капала, боліло тіло, а він терпів, бо ж міцно любив. Так і ми маємо пригортатися, до колючок української дійсності і демонструвати, попри все, свою любов.
Зайчик був щасливий, а ми?..
Анатолій СЕМЕНЮК.
Світло і тіні Майдану
Залишити коментар