Повідомлення в номер / Запізніла сповідь

Твій образ, мамо, постійно зі мною, немов талісман. Вдень являєшся спогадом. Вночі – у снах-видіннях.

Я знаю, що твоя душа в Царстві небеснім. Ти, як добрий янгол-охоронець, спостерігаєш за нами, переживаєш за всілякі земні негаразди. А найбільше, мабуть, за те, що йде весна, а в нас картопля не посаджена. Зима для тебе була мукою, ти не могла сидіти без руху в тісній міській квартирі.

А весна – це час пробудження. Тоді ти оживала, як трава зелена, горнулася до землі і Сонця. Із землі ти брала животворні соки для життя. Не журися, мамо: в нас ще заморозки, і мало що росте. А ось алича твоя вже випускає на волю перший цвіт.

Це я тобі присвятив пісню:

Ти цвіти, ти цвіти, алича,

Соловейку співай і співай.

Змий сльозу, що бринить на

 очах,

Серце з туги моє визволяй.

Знаєш, часом я думаю, що душі твоїй в Царстві небеснім самотньо. Це тільки в уяві ми малюємо віртуальний квітучий райський сад, заселений праведними людьми. А насправді там холодний і морозний Космос.

Хтось зауважить: нема матеріального тіла, то і  тепла не треба. Як би ж то! Для одинокої душі в далекому, чужому світі ой як  воно потрібне!

Пам'ятаєш ті холодні зими в  селі? Я був у Ковелі, а ти сама віч-на-віч з колючим морозом і заметілями. Я бачив, як ти через глибокий сніг та заметіль в поношеній куфайчині, підперезана паском, несла сухий хмиз з посадки, що була далеко  від хати. О, як мені защеміло серце! Тоді був колгосп. А чи хтось поспівчував хоч на мізинець, щоб дати коня і привезти того спасенного верболозу?

Я усвідомлюю сьогодні, що ти заради мене жертвувала всім, що мала. Коли відійшла душа бабусі Любці на небеса, я тоді сказав: "Кидаю школу, бо як ти сама тут виживеш?". Мені було п'ятнадцять. "Ні, синку, – категорично заперечила ти. – Тобі треба вчитися".

Гряде Воскресіння Христове! Великдень світлий стукає в серце. Тепер і я сповідаюсь. Священнику що? Він гріх близький і далекий від імені Бога відпустить. А ти мої гріхи брала на себе, в своє змучене серце. Якось розбив я вікно в станції юних техніків футбольним м'ячем, то ти із Клевецька пішки, сімнадцять верстов, ішла до директора третьої школи  Петренка "відкупляти" цей гріх.

В тобі жила велика жертовність заради сина. Це не інстинкт, а усвідомлені вчинки. Так буває, коли на лузі опинилися біля гнізда пташиного.Щоб відвести загрозу від пташенят, мама – пташка, ризикуючи своїм життям, закликає вас іти за нею.

Ти все життя відводила від мене загрозу, щоб я став Людиною, не чекаючи плати за це.

В кожній людині бореться дві протилежності: одна – під крилом  Бога, інша позначена спокусами диявола.

В якусь мить мене спокусив лихий, і я прорік: Якби не ви, мамо, то я був би в Києві…". Прости мене, Господи, і  ти прости, мамо, за ницість мого єства. Нехай би я  був у Лондоні, став міністром чи президентом, але якщо я бездушно покидаю напризволяще маму рідну сам-на-сам з жорстоким світом, то хто я тоді?

Потирав руки сатана – це його промисел. Переконаний: якби існувало Боже тестування на високі і малі посади, то бездушних, черствих і байдужих в нас і близько не було б.

Ох, мамо, мамо! Янголе

 небесний,

Ти мене зростила, вчила й

 берегла.

Під твоїм покровом розквітали

 весни,

Добра, мудра берегиня світла і

 тепла.

Не все бувало у мене гаразд. То хмари неспокою клубочились над головою, то, бувало, блискавки врізалися у стежку мого життя. Ти вміла заспокоїти: "Синку, все буде добре".

Ти бачиш, мамо, яким грішним став цей світ і далеким від Христової любові. Пам'ятаєш, як ти опинилася на  межі смерті через халатність і байдужість лікаря? Тоді невидимий янгол направив наші зусилля на спасіння. О, як бентежилося моє серце, як  рвалося до помсти і покарання. А ти своєю мудрістю знову була вище від мене. Просила: "Прости йому, а коли звернеться, не відмов і зроби, що попросить". Так і сталося, я виконав твоє прохання-настанову. Не будучи обізнаною із Святим письмом, ти несла в душі всі його заповіти.

Своєю жертовністю ти наслідувала Матір Ісуса Христа, яка вела Богосина через терни до найвищої вершини – Голгофи. В цьому і є суть Божого провидіння на долі кожного із нас.

Тепер до мене, сивочолого, ти іноді приходиш у снах і мовчиш. Здається, що хочеш покликати мене до себе.

Я міркую: воно ж бо вже й пора, але є ще багато недовершеного. Тому й прошу: "Потерпи у Царстві своїм допоки без мене. Зрештою, ти ж не сама, а з онуком Едіком. Не вберегли ми з Марійкою його добре серце. Тепер сумуємо. Марійка моя, ти ж знаєш, добра. Вона берегиня нашого сімейного затишку – дай, Боже, їй здоров'я".

Пишу ці рядки в переддень Дня Матері. Понавидумують наші депутати свят. А пошанування, повага, турбота про матерів, погодься, має бути щодня – вдень і ввечері й зрання, бо ж вона – основа життя, і  п'єдестал її найвищий за всі на Землі.

Нехай святиться ім'я твоє, Мамо!

Анатолій СЕМЕНЮК.

Твій образ, мамо, постійно зі мною, немов талісман. Вдень являєшся спогадом. Вночі – у снах-видіннях.

Я знаю, що твоя душа в Царстві небеснім. Ти, як добрий янгол-охоронець, спостерігаєш за нами, переживаєш за всілякі земні негаразди. А найбільше, мабуть, за те, що йде весна, а в нас картопля не посаджена. Зима для тебе була мукою, ти не могла сидіти без руху в тісній міській квартирі.

А весна – це час пробудження. Тоді ти оживала, як трава зелена, горнулася до землі і Сонця. Із землі ти брала животворні соки для життя. Не журися, мамо: в нас ще заморозки, і мало що росте. А ось алича твоя вже випускає на волю перший цвіт.

Це я тобі присвятив пісню:

Знаєш, часом я думаю, що душі твоїй в Царстві небеснім самотньо. Це тільки в уяві ми малюємо віртуальний квітучий райський сад, заселений праведними людьми. А насправді там холодний і морозний Космос.

Хтось зауважить: нема матеріального тіла, то і  тепла не треба. Як би ж то! Для одинокої душі в далекому, чужому світі ой як  воно потрібне!

Пам'ятаєш ті холодні зими в  селі? Я був у Ковелі, а ти сама віч-на-віч з колючим морозом і заметілями. Я бачив, як ти через глибокий сніг та заметіль в поношеній куфайчині, підперезана паском, несла сухий хмиз з посадки, що була далеко  від хати. О, як мені защеміло серце! Тоді був колгосп. А чи хтось поспівчував хоч на мізинець, щоб дати коня і привезти того спасенного верболозу?

Я усвідомлюю сьогодні, що ти заради мене жертвувала всім, що мала. Коли відійшла душа бабусі Любці на небеса, я тоді сказав: "Кидаю школу, бо як ти сама тут виживеш?". Мені було п'ятнадцять. "Ні, синку, – категорично заперечила ти. – Тобі треба вчитися".

Гряде Воскресіння Христове! Великдень світлий стукає в серце. Тепер і я сповідаюсь. Священнику що? Він гріх близький і далекий від імені Бога відпустить. А ти мої гріхи брала на себе, в своє змучене серце. Якось розбив я вікно в станції юних техніків футбольним м'ячем, то ти із Клевецька пішки, сімнадцять верстов, ішла до директора третьої школи  Петренка "відкупляти" цей гріх.

В тобі жила велика жертовність заради сина. Це не інстинкт, а усвідомлені вчинки. Так буває, коли на лузі опинилися біля гнізда пташиного.Щоб відвести загрозу від пташенят, мама – пташка, ризикуючи своїм життям, закликає вас іти за нею.

Ти все життя відводила від мене загрозу, щоб я став Людиною, не чекаючи плати за це.

В кожній людині бореться дві протилежності: одна – під крилом  Бога, інша позначена спокусами диявола.

В якусь мить мене спокусив лихий, і я прорік: Якби не ви, мамо, то я був би в Києві…". Прости мене, Господи, і  ти прости, мамо, за ницість мого єства. Нехай би я  був у Лондоні, став міністром чи президентом, але якщо я бездушно покидаю напризволяще маму рідну сам-на-сам з жорстоким світом, то хто я тоді?

Потирав руки сатана – це його промисел. Переконаний: якби існувало Боже тестування на високі і малі посади, то бездушних, черствих і байдужих в нас і близько не було б.

Не все бувало у мене гаразд. То хмари неспокою клубочились над головою, то, бувало, блискавки врізалися у стежку мого життя. Ти вміла заспокоїти: "Синку, все буде добре".

Ти бачиш, мамо, яким грішним став цей світ і далеким від Христової любові. Пам'ятаєш, як ти опинилася на  межі смерті через халатність і байдужість лікаря? Тоді невидимий янгол направив наші зусилля на спасіння. О, як бентежилося моє серце, як  рвалося до помсти і покарання. А ти своєю мудрістю знову була вище від мене. Просила: "Прости йому, а коли звернеться, не відмов і зроби, що попросить". Так і сталося, я виконав твоє прохання-настанову. Не будучи обізнаною із Святим письмом, ти несла в душі всі його заповіти.

Своєю жертовністю ти наслідувала Матір Ісуса Христа, яка вела Богосина через терни до найвищої вершини – Голгофи. В цьому і є суть Божого провидіння на долі кожного із нас.

Тепер до мене, сивочолого, ти іноді приходиш у снах і мовчиш. Здається, що хочеш покликати мене до себе.

Я міркую: воно ж бо вже й пора, але є ще багато недовершеного. Тому й прошу: "Потерпи у Царстві своїм допоки без мене. Зрештою, ти ж не сама, а з онуком Едіком. Не вберегли ми з Марійкою його добре серце. Тепер сумуємо. Марійка моя, ти ж знаєш, добра. Вона берегиня нашого сімейного затишку – дай, Боже, їй здоров'я".

Пишу ці рядки в переддень Дня Матері. Понавидумують наші депутати свят. А пошанування, повага, турбота про матерів, погодься, має бути щодня – вдень і ввечері й зрання, бо ж вона – основа життя, і  п'єдестал її найвищий за всі на Землі.

Нехай святиться ім'я твоє, Мамо!