Повідомлення в номер / Штрихи до обличчя Перемоги

Кожен день чекаю на втішні новини. А вони немов сказилися – відвернулися від мене. Окупанти сунуть, як саранча. Їх нескінченно багато. ЗСУ  тримають позиції. Водночас раз за разом приходять  «похоронки». Здається, до них звикли. Рідні сумують, виливають гіркі сльози, а сторонні  співчувають, заспокоюють, намагаються розділити біль втрати…

Про мир не йдеться. На часі – лише Перемога. Ніхто не знає, як вона прийде  і що буде після неї. Кажуть, що людство розвивається по спіралі. І ми в своїх надіях емоційно й на хвилях ейфорії  віримо, що на вищому витку спіралі нам усміхнеться щастя. На жаль, я бачу рух по колу, в центрі якого – агресивна рашистська вісь. Наша буйна козацька сила хвилею потужною падає на неї, вдаряє, розсипається, щоб знову, об’єднавшись, дотиснути і перемогти.

Європа, США та інші країни Заходу – на нашому боці, та що з того: гине цвіт нації. Запитую себе, чи зав’яжеться плід на нашому дереві українські долі по війні? Думки…Думки… Думки. Абстрагуюсь на мить від реальності війни і мрію про те, що Донецьк, Луганськ, Крим  та інші території наші – вільні. Та чи втихомириться звір, який скуштував людської крові? Чи нищитиме далі  інфраструктуру, як робить це нині?

Вище згадував про похоронки. Такі ж повідомлення приходять і  в сім’ї рашистів. Як їх переконати, що загиблі – це не «герої», а злочинці, вбивці, ґвалтівники? Ось такий цей світ непередбачуваний, крихкий, немов скло. «Торкнеться зло, і сипляться уламки», — пишу я.  А земля, рідна земля вся в шрамах та незагоєних ранах війни. Вона чекає господаря, який любить її. А поле заміноване, замість трактора біля оселі – танк  розбитий.  Або вирубаний для потреб фронту і спалений фугасними бомбами ліс. Гідроспоруди зруйновані, а ріки безжально забруднюються.

Це – тільки штрих, але він схожий на картини із романів фентезі. Немає тут місця для щасливого майбутнього. Натомість – ознаки кінця світу в окремо взятій країні. Боремось із цим злом, але чи вистачить сил?

Щоденно молитовно звертаюся до Бога. А мій  єдиний духівник і порадник Господь мовчить. А диявол – путін не вгаває, ще більше біситься його воїнство на нашій благодатній землі.

О, Боже, великий, єдиний, дай мені крила, щоб піднятись високо над світом, побачити і сповістити тебе, Україно, про радість нашої вистражданої, вимоленої  Перемоги над хижим змієм, рашистською ордою!

Блаженний той, хто захищає Землю і перемагає!

l

Благословенний той, хто

    Землю любить,

Хто оре, сіє, доглядає і дар

   Божий збирає.

І проклянеться той, хто все

  живе і суще губить,

Хто серце доброчинне з її

    тіла вириває.

Не кається рашист.

  Задурений брехнею

                Пропагандистів

злочинного осиного кубла,

Він сіє смерть і врожаї

        збирає з неї –

Вони вертаються до його

        рідного гнізда

Там мати рідна, діти і

  дружина

Чекають на «героя», а

  похоронка промовля:

«Покараний за вбивство і

  насилля в Україні»…

Та не здригнеться зграя

  путінська з кремля.

Скажені пси –

  кривавиться дорога:

Ви розгубили все

  людське і гідність,

Христову віру продали і

       Бога –

Грабуєте, руйнуєте наш

  дім, душею бідні.

Ох, земле, земле! Навіщо

     їх родила?

Надіялась, що будуть

   леліяти, любити,

А тебе чорною  хустиною

    війни  накрили?

О, Боже милий, поверни їй

                       мир і світло.

І запанує мир

Сучасний світ – крихкий,

      як скло:

Торкнеться зло, і

  сипляться уламки,

Та так вже споконвіку

  повелось,

Що людство  не шанує

      мирні ранки.

І йде безкарне нищення

 життя:

Ракети, дрони, танки,

  міномети.

Немов нависло над

  Землею прокляття,

Здригається від вибухів

  планета.

9 травня – рашистське

       свято горя,

Безжальна повінь крові

  виходить з берегів.

Від сліз людських –

  солоний океан і  море,

Рашизм – диктатора

  злочинного засів

О, це русня, ця  путінська

  примара!

Вона,  як смерч, як хвиль

      дев’ятий вал.

Та невідворотна для

  злочинців кара — 

Чекає орків  міжнародний

  трибунал.

І вірю я: настане світла

  днина,

І запанує  мир, і

   усміхнеться мати.

Господь благословить –

  все буде Україна,

І нашу Перемогу весь світ

       буде вітати.

Анатолій СЕМЕНЮК.

Кожен день чекаю на втішні новини. А вони немов сказилися – відвернулися від мене. Окупанти сунуть, як саранча. Їх нескінченно багато. ЗСУ  тримають позиції. Водночас раз за разом приходять  «похоронки». Здається, до них звикли. Рідні сумують, виливають гіркі сльози, а сторонні  співчувають, заспокоюють, намагаються розділити біль втрати…

Про мир не йдеться. На часі – лише Перемога. Ніхто не знає, як вона прийде  і що буде після неї. Кажуть, що людство розвивається по спіралі. І ми в своїх надіях емоційно й на хвилях ейфорії  віримо, що на вищому витку спіралі нам усміхнеться щастя. На жаль, я бачу рух по колу, в центрі якого – агресивна рашистська вісь. Наша буйна козацька сила хвилею потужною падає на неї, вдаряє, розсипається, щоб знову, об’єднавшись, дотиснути і перемогти.

Європа, США та інші країни Заходу – на нашому боці, та що з того: гине цвіт нації. Запитую себе, чи зав’яжеться плід на нашому дереві українські долі по війні? Думки…Думки… Думки. Абстрагуюсь на мить від реальності війни і мрію про те, що Донецьк, Луганськ, Крим  та інші території наші – вільні. Та чи втихомириться звір, який скуштував людської крові? Чи нищитиме далі  інфраструктуру, як робить це нині?

Вище згадував про похоронки. Такі ж повідомлення приходять і  в сім’ї рашистів. Як їх переконати, що загиблі – це не «герої», а злочинці, вбивці, ґвалтівники? Ось такий цей світ непередбачуваний, крихкий, немов скло. «Торкнеться зло, і сипляться уламки», — пишу я.  А земля, рідна земля вся в шрамах та незагоєних ранах війни. Вона чекає господаря, який любить її. А поле заміноване, замість трактора біля оселі – танк  розбитий.  Або вирубаний для потреб фронту і спалений фугасними бомбами ліс. Гідроспоруди зруйновані, а ріки безжально забруднюються.

Це – тільки штрих, але він схожий на картини із романів фентезі. Немає тут місця для щасливого майбутнього. Натомість – ознаки кінця світу в окремо взятій країні. Боремось із цим злом, але чи вистачить сил?

Щоденно молитовно звертаюся до Бога. А мій  єдиний духівник і порадник Господь мовчить. А диявол – путін не вгаває, ще більше біситься його воїнство на нашій благодатній землі.

О, Боже, великий, єдиний, дай мені крила, щоб піднятись високо над світом, побачити і сповістити тебе, Україно, про радість нашої вистражданої, вимоленої  Перемоги над хижим змієм, рашистською ордою!

Блаженний той, хто захищає Землю і перемагає!

ххх