Повідомлення в номер / Важкі уроки Незалежності

Світле свято Преображення Господнього по праву є предтечею Дня Незалежності. В той далекий від нас час зійшов Ісус на мальовничу гору Фавор з апостолами Яковом, Петром та Іваном, щоб помолитися перед важкими випробуваннями, що чекали на Нього в Єрусалимі.

Поки Він молився, притомлені учні заснули. І раптом, прокинувшись, вони побачили, як Ісус піднявся над горою, осяяний сліпучим світлом, а поруч Нього – янголи, пророки Мойсей та Ілля (Мтф. 17, 1-8). Вражений побаченим, апостол Петро вигукнув: "Господи, добре нам тут бути. Збудуємо намети для Тебе, Іллі та Мойсея". А з неба голос: "Це Син мій Улюблений!".

Чи не повторилося подібне диво у 1991 році? Тоді засяяло світло Незалежності. Підняло нас над Світом. І голос був Господній: "Це народ мій Улюблений!". Осяяна світлом свободи, більшість українців промовляла: "Добре нам бути в Україні, вольній, новій", над якою злетів дух омріяної волі і демократії. До нас поверталася Віра Христова із Любов'ю до ближнього. Ми немов прокинулися і відчули красу рідної мови, звичаїв і традицій. Нарешті, що є прекрасніше, аніж будувати нову народну державу і бути гідними її слави і честі?

До того світла і щастя вели Ковельську громаду її жертовні, поводирі. Вони були свого роду місцевими Мойсеями духа, що виводили українців із багатовікового рабства. Серед них – Ігор та Ольга Лучки, Володимир Осіюк, Геннадій Сарапін, Адам Поляк, Юрій Музичук, Богдан Бачук, Іван Сидорук, Віктор Стрижеус, Марія Хотинська, Ганна Гнатюк, Алла Полякова, Яків Лавренко, Андрій Мостиський, Гнат Марчук, Олександр Козак, Ніна Горик, Григорій Олійник, Микола Олексюк, Віктор Семенюк та багато інших. На жаль, чимало з них уже відійшли у Вічність.

х х х

Маємо  розуміти, що будь-яка революція несе в собі дух руйнації, який ламає не тільки старий консервативний державно-суспільний устрій, але й спокійне благодатне буття, порушуючи його економічні основи. Гасло "будувати намети" відходить на другий план. Немов хижі хвилі цунамі, пронеслись над краєм, залишаючи за собою руїни деревообробного комбінату, крохмального заводу, льонзаводу, фабрики культпобутвиробів та інші. 

Не витримала нових викликів часу економіка "Ковельсільмашу", переробних підприємств. Зникли з карти Волині військові частини Ковельського гарнізону. Місто надовго перетворилося на міжнародний центр стихійної дрібнотоварної торгівлі. Хаос у державотворенні, глибока фінансова криза привели багатющий край до занепаду економіки і бідності. 

Та, попри всі об'єктивні і суб'єктивні причини, маємо пам'ятати, що над нами, немов фатум долі, висить дамоклів меч рашистської імперської московії, яка не пробачає непокори і не уявляє себе без невід'ємної частини – України. Віками пропагандисти кремля навіювали світу міф про нашу меншовартість, про доброго "старшого брата" (сестру), про "неспроможність" українців управляти країною тощо. І ми це, на жаль, сприймали, як належне, бо й самі були просякнуті тією пропагандою.

х х х

Коли на початку дев'яностих років ХХ століття в рамках "невинного" опитування нас тестували на вірність росії, запитуючи: "Якби росіяни йшли на нас війною, ви стріляли б у відповідь?", ми мовчали – як можна стріляти у "старшого брата"!? А тим часом, за сценарієм рашистської хунти, покірно позбулися ядерної зброї. Спокійно спостерігали за злочинними діями проросійської "п'ятої колони" у Верховній Раді. Споглядали, як масово ліквідовували вищезгадані військові частини. 

Нерозслідуваними залишились терористичні акти із нищення кількох потужних складів боєприпасів. Силові та господарські структури країни були насичені агентами ФСБ та ГРУ. Рашистська росія за "меншоварту" Україну боролася день і ніч, а ми своєю безпекою нехтували й легковажили.

Легковажили, і коли обирали президентом В. Януковича, і тоді, коли він здавав Крим росії. Нехтували безпекою держави, коли війська рф стояли біля наших кордонів, заспокоюючи себе думкою про те, що путін не наважиться напасти. А відтак замість зміцнювати ЗСУ будували дороги.

Не треба бути пророком, щоб передбачити: такої легковажності путін не пробачить. І він розпочав ганебне і жахливе повномасштабне вторгнення 24 лютого 2022 року, плануючи парад перемоги рашистських військ у Києві на Хрещатику в найближчі три дні.

Здавалось, що ніхто не зможе зупинити цю навалу "другої" армії світу, як її тоді називали. Та є неписані закони війни: хто, хоч раз, відчув подих Свободи і Волі, той стає незламним і непереможним. 

Заспівала Україна "Червону калину". Добровольці разом із ЗСУ зупинили агресора на підступах до столиці. І тоді, і зараз б’ються хлопці, як леви, на Півдні, Сході і Півночі країни, захищаючи мирне життя тут, у нашому рідному Ковелі.

х х х

Б’ються і нападають… На їх місце стають інші незламні воїни. Ми згадували першопрохідців, борців за Незалежність у Ковелі. Сьогодні вся країна о дев'ятій годині ранку хвилиною мовчання вшановує пам'ять загиблих воїнів-Героїв, і кожен з нас, з вірою у Перемогу промовляє, як молитву: "Вернись живим!".

"А як же День Незалежності?" - запитаєте ви. Мовляв, не до свята, коли палає свята батьківська земля, коли день і ніч точаться запеклі бої з агресором, коли в постійних повітряних тривогах вся Україна.

Та, попри всі складнощі сучасного буття, маємо усвідомити, що найголовніше свято держави – це, насамперед, патріотичний акт задля підняття духу в битві за Волю і Долю.

Кожна наша найменша перемога чи то в країні, чи то на фронті, чи то на міжнародній арені (Олімпійська ігри – 2024) утверджує в думці: ми є, ми будемо завжди – незламні, непереможні і невмирущі. Наші Герої б'ються з ворогом, не шкодуючи свого життя, за таку країну, де словами апостола Петра, кожен із нас вголос, на весь світ промовлятиме: "Господи, добре тут, в Україні, бути!".

Не згасає віра в Перемогу, в майбутнє наше, де ми "збудуємо намети", а рашистська імперія розсиплеться в прах, і розвіється з вітром по всьому світу. Нехай збудеться пророцтво!

Зі святом душі і серця – з Днем Незалежності!

Анатолій Семенюк,

Ковельський міський голова 1991-1997 р. р.,

Почесний громадянин міста Ковеля.

Першопрохідцям

Яка то радість – будувати нову державу!

Тріпоче під вітрами синьо-жовтий стяг.

Лунає громогласно: "Україні слава!" – 

То поклик предків до волі і звитяг.

Вони ішли і не шукали броду,

Ступали сміло у Дніпра холодні води.

Їм так хотілось прислужитися народу –

Леліяли із рабства вишити Свободу.

Гей, народе, пригорнись до вишивальників:

Там хрестики і нулики, і дерево життя.

Там конституція – Закон законів величальний,

І ейфорія благодатного у мріях майбуття.

Та не усе гаразд у нашім українськім домі

Свобода одягнулася в зрадливі шати.

Корупція і бідність, і пострадянський гомін,

І ця війна проклята, ці непомірні втрати!..

За тих, що йдуть у бій, помолимося Богу:

"Поверни їх, Господи, у рідний дім живими!".

Бій не стихає – кривавиться дорога

Заради Незалежності, заради неньки України.

Ця місія священна: будувати нову державу,

Боротися і захищати синьо-жовтий стяг

Над світом соколом злітає: "Україні слава!" –

То предків поклик до волі і звитяг!

Анатолій Семенюк.