Летять журавлиними ключами думки. Присядуть на спочинок на Святій Землі, і знову в путь. Що чекає на них? Вир боротьби, тривог, суєта?
І близько Бог, але знову натовп горлає: «Розіпни його!».
І знову плаче Мати-Україна. «Прости їм, Господи!», — промовить молитовно Пресвятая Богородиця.
Саме з цієї молитви народжується Спаситель наш, Ісус Христос, і світле свято надії миру та Перемоги.
Свята Земля кличе кожного. Всевишній запрошує всіх – і праведних, і грішних.
Пізнання Вічності і Бога у кожного своє. Так сталося, що літньої липневої ночі багато років тому син потрапив у важку аварію, зранився і, за свідченням лікарів, без надії на життя.
Що робити? Змиритись? Ні! Таки надія вмирає останньою. І я в католицькому польському просторі день і ніч молився за життя сина. І мої молитви почуло Небо. Тому коли випала нагода побувати на Святій Землі, я без роздумів погодився. Адже мусив вклонитися тим слідам, якими ішов Спаситель та Божа Мати.
Святе місце, на перший погляд, буденне: панорама, із відтворенням якоїсь події. Але сам Господь мене спонукав дивитись на святі речі по-іншому. І в Назареті, храмі Благовіщення, там, де архангел Гавриїл сповістив Діві Марії, що вона народить Спасителя, мене пронизало якимось чудодійним струмом так, що я вимушений був триматися за поручні, щоби не впасти.
Погодься, читачу, що після такого прологу, до святого місця народження Ісуса я ішов з особливими відчуттями.
l
«І породила свого Первенця Сина, Його сповила і до Ясел поклала Його – бо в заїзді місця не стало для них», — так сповіщає Євангеліє від Луки.
Ми прямуємо в храм Різдва Христового, стаємо в чергу до Священної Печери. Черга рухається до місця, де пролунало перше «А-у-у!» малого Ісуса. Чернець із пожертвами приймає наші записки з іменами рідних і близьких. Кожен хоче, щоб молитва за їх здоров’я лунала на Святій Землі. Перед входом до печери – Вифлиємська ікона Богородиці: усміхнена і привітна. Вона єдина, ця Мати, якій було даровано радість народити і плекати Бога-Сина.
Черга на кілька хвилин призупиняється: священники – греки промовляють слова молитви. Нарешті, ми біля Святая Святих! Тріпоче душа, немов пташка. Знову моє єство пронизують чудодійні струми. Серце виповнюється щастям. На колінах ми рухаємося до зірки – провісниці, де народився і вперше побачив цей світ Син Божий. Зірка – символ, і ми торкаємось її руками, цілуємо і прикладаємо до її золотої поверхні наші іконки, хрести та інші речі.
Ісусе, Ісусе,Сину Божий! Ми, українці, засвідчуємо свою вірність Тобі, єдиному Богу Вседержителю, Господу нашому Ісусу Христу. Нас благословляє Пресвята Богородиця. В ці хвилини вона щасливіє разом із нами. Вона знає і розуміє, які випробування чекають нас попереду. Але заради Добра, Любові і Віри мусимо їх пройти.
Через встановлений проміжок часу ми маємо виходити із найсвятішого місця – за нами ідуть інші. Вони теж хочуть вклонитися.
Ми ще раз оглядаємо величну старовинну святиню. На нас споглядають древні мармурові колони. На одній із них – отвори у вигляді хреста. Ми вставляємо в них свої пальці і молимось – це має принести удачу. Виходимо через низький перехід. Таким його зробили в давнину, щоб невіруючі не могли зайти в храм з тваринами. Але є й інше пояснення: той, хто входить у храм, має вклонитися (на світлині).
l
Той, хто ступив на Святу Землю, завжди захоче повернутися ще раз.
Більше десятка років тому я вклонився святим місцям в ім’я спасіння сина. Сьогодні потреба постійної молитви на Святій Землі зросла в рази.
Війна! Саме вона намагається затьмарити радість Різдва Христового, свої ігри ставити на смерть, прагнучи знищити наше квітуче українство.
Лине молитва, а мої думки летять птахами до Святих місць, до зірки-провісниці, щоб, повернувшись в Україну, на рідну Ковельщину, молитися і вірити.
І я промовляю:
«Пресвятая Богородице! Ти породила Бог-Сина, Спасителя нашого заради життя в Любові. Врозуми диктатора путіна. Постав духовне дзеркало перед ним, нехай бачить свою диявольську подобу. Нехай прозріє і схаменеться.
Господь вселив у наші серця нескінченне джерело Любові, Добра, які дають нам силу і право захищати рід свій, землю рідну і домівку та Україну. Полеглим у бою дай Царство Небесне, а вбивцям – пекельну гієнну та прозріння».
Молімося, і Бог почує! Борімося — і переможемо!
Христос Рождається у наших душах і серцях!
Славімо Його!
Анатолій СЕМЕНЮК.
Летять журавлиними ключами думки. Присядуть на спочинок на Святій Землі, і знову в путь. Що чекає на них? Вир боротьби, тривог, суєта?
І близько Бог, але знову натовп горлає: «Розіпни його!».
І знову плаче Мати-Україна. «Прости їм, Господи!», — промовить молитовно Пресвятая Богородиця.
Саме з цієї молитви народжується Спаситель наш, Ісус Христос, і світле свято надії миру та Перемоги.
Свята Земля кличе кожного. Всевишній запрошує всіх – і праведних, і грішних.
Пізнання Вічності і Бога у кожного своє. Так сталося, що літньої липневої ночі багато років тому син потрапив у важку аварію, зранився і, за свідченням лікарів, без надії на життя.
Що робити? Змиритись? Ні! Таки надія вмирає останньою. І я в католицькому польському просторі день і ніч молився за життя сина. І мої молитви почуло Небо. Тому коли випала нагода побувати на Святій Землі, я без роздумів погодився. Адже мусив вклонитися тим слідам, якими ішов Спаситель та Божа Мати.
Святе місце, на перший погляд, буденне: панорама, із відтворенням якоїсь події. Але сам Господь мене спонукав дивитись на святі речі по-іншому. І в Назареті, храмі Благовіщення, там, де архангел Гавриїл сповістив Діві Марії, що вона народить Спасителя, мене пронизало якимось чудодійним струмом так, що я вимушений був триматися за поручні, щоби не впасти.
Погодься, читачу, що після такого прологу, до святого місця народження Ісуса я ішов з особливими відчуттями.
ххх
«І породила свого Первенця Сина, Його сповила і до Ясел поклала Його – бо в заїзді місця не стало для них», — так сповіщає Євангеліє від Луки.
Ми прямуємо в храм Різдва Христового, стаємо в чергу до Священної Печери. Черга рухається до місця, де пролунало перше «А-у-у!» малого Ісуса. Чернець із пожертвами приймає наші записки з іменами рідних і близьких. Кожен хоче, щоб молитва за їх здоров’я лунала на Святій Землі. Перед входом до печери – Вифлиємська ікона Богородиці: усміхнена і привітна. Вона єдина, ця Мати, якій було даровано радість народити і плекати Бога-Сина.
Черга на кілька хвилин призупиняється: священники – греки промовляють слова молитви. Нарешті, ми біля Святая Святих! Тріпоче душа, немов пташка. Знову моє єство пронизують чудодійні струми. Серце виповнюється щастям. На колінах ми рухаємося до зірки – провісниці, де народився і вперше побачив цей світ Син Божий. Зірка – символ, і ми торкаємось її руками, цілуємо і прикладаємо до її золотої поверхні наші іконки, хрести та інші речі.
Ісусе, Ісусе,Сину Божий! Ми, українці, засвідчуємо свою вірність Тобі, єдиному Богу Вседержителю, Господу нашому Ісусу Христу. Нас благословляє Пресвята Богородиця. В ці хвилини вона щасливіє разом із нами. Вона знає і розуміє, які випробування чекають нас попереду. Але заради Добра, Любові і Віри мусимо їх пройти.
Через встановлений проміжок часу ми маємо виходити із найсвятішого місця – за нами ідуть інші. Вони теж хочуть вклонитися.
Ми ще раз оглядаємо величну старовинну святиню. На нас споглядають древні мармурові колони. На одній із них – отвори у вигляді хреста. Ми вставляємо в них свої пальці і молимось – це має принести удачу. Виходимо через низький перехід. Таким його зробили в давнину, щоб невіруючі не могли зайти в храм з тваринами. Але є й інше пояснення: той, хто входить у храм, має вклонитися (на світлині).
хххх
Той, хто ступив на Святу Землю, завжди захоче повернутися ще раз.
Більше десятка років тому я вклонився святим місцям в ім’я спасіння сина. Сьогодні потреба постійної молитви на Святій Землі зросла в рази.
Війна! Саме вона намагається затьмарити радість Різдва Христового, свої ігри ставити на смерть, прагнучи знищити наше квітуче українство.
Лине молитва, а мої думки летять птахами до Святих місць, до зірки-провісниці, щоб, повернувшись в Україну, на рідну Ковельщину, молитися і вірити.
І я промовляю:
«Пресвятая Богородице! Ти породила Бог-Сина, Спасителя нашого заради життя в Любові. Врозуми диктатора путіна. Постав духовне дзеркало перед ним, нехай бачить свою диявольську подобу. Нехай прозріє і схаменеться.
Господь вселив у наші серця нескінченне джерело Любові, Добра, які дають нам силу і право захищати рід свій, землю рідну і домівку та Україну. Полеглим у бою дай Царство Небесне, а вбивцям – пекельну гієнну та прозріння».
Молімося, і Бог почує! Борімося — і переможемо!
Христос Рождається у наших душах і серцях!
Славімо Його!
Анатолій СЕМЕНЮК.
Летять журавлиними ключами думки. Присядуть на спочинок на Святій Землі, і знову в путь. Що чекає на них? Вир боротьби, тривог, суєта?
Залишити коментар