Історія Храму Святого апостола Андрія Первозваного – це розповідь про болючі рани минулого, духовне відродження у часи незалежності та неймовірну згуртованість людей. Об’єднані мрією про переможний мир, вони тримають одразу два фронти: молитовний і волонтерський. Про те, чим живе парафія сьогодні і як стала осередком єдності та підтримки для Захисників, розповів під час зустрічі протоієрей Іван Оринчак.
Його п’ять років тому владика Михаїл призначив настоятелем Свято-Андріївського храму в Ковелі. А до цього священник понад двадцять років служив у Колодяжному. «Здається, лише вчора прийшов, а вже минуло 5 літ. За цей час ми об’єдналися і в спільній молитві, і у важливій волонтерській справі», – говорить о. Іван.
l
Кожна будівля має свою біографію, кожна стіна – історичну пам’ять. Місце, де сьогодні лунає молитва, колись було польською каплицею. За радянських часів більшовицька влада намагалася стерти з лиця землі будь-які згадки про Бога, влаштовуючи у святинях склади, майстерні тощо.
Не оминула ця доля і колишню каплицю. Тут облаштували склад технічної солі, призначеної для посипання доріг чи промислових потреб. Її тут було дуже багато. Місцеві жителі розповідають, що за кілька днів вдалось вивезли лише 140 тонн.
Ця руйнівна спадщина дається взнаки й досі. Сіль глибоко в’їлася в стіни та підвал, буквально «з’їдаючи» кладку зсередини та ставши ідеальним середовищем для росту плісняви, утруднюючи дихання. «У ті часи, знущаючись зі святинь, робили у стінах храмів склади. Наприклад, у Іванчицях, що біля Торчина, в церкву насипали аміачну селітру. Все робили для того, щоб стерти Бога з пам’яті людей», — зазначає отець Іван.
І дуже символічно, що 35 років тому, з проголошенням Української незалежності, на цьому місці (після будинку панахиди) відродився український храм. Тож цьогоріч храмове свято «на Андрія» буде ювілейним.
Увесь цей час будівлю підтримували в належних умовах, тож у храмі світло, затишно і відчувається особлива благодать. З часом все вимагає оновлення, тому зараз в приміщенні ведуться ремонтні роботи. Вже провели заміну електромереж, замінили підлогу, вирівняли стіни гіпсокартоном. А колишнє побутове приміщення переобладнали на затишну кімнату для репетицій хорового колективу.
Проте роботи попереду ще багато. Через соляні випари, які й досі піднімаються зі стін, у планах — встановити сучасні рекуператори для вентиляції свіжого повітря, а підсвічники заховати під спеціальні куполи.
Оновлюють і внутрішнє оздоблення: уже пошпакльовано та поґрунтовано стіни притвору. Далі тут та бокові стіни центральної частини храму покриють спеціальним лакофарбованим покриттям. Згодом нові та раніше подаровані прихожанами ікони не просто прикрашатимуть ці стіни, а створять особливий священний простір для молитви. А над розписом арок і куполів працюватиме професійний художник.
Сьогодні храм потребує нашої турботи, а згуртованій громаді дуже важлива наша підтримка — як матеріальна так і допомога ділом. Усіх, хто бажає та має можливість, звертайтеся безпосередньо до Свято-Андріївського храму.
l
Від перших днів повномасштабного вторгнення парафія не зупиняється ні на хвилину. Тут чітко розуміють: головна мета — допомогти українському війську та зберегти духовну спадщину для наступних поколінь.
Щодня, окрім вихідних та свят, прихожани збираються, аби плести маскувальні сітки. Про них ми неодноразово розповідали – це «Парафіяльні павучки» Свято-Андріївського Храму. Кількість кілометрів сплетеного власноруч захисного полотна вже давно неможливо злічити.
Як і кількість переданих на фронт: медикаментів, провізії, інвентарю, спорядження, в’язаних руками прихожан теплих шкарпеток та жилеток під бронежилети та й всього необхідного, про що просять військові. Парафіяни донатять, збирають кошти, заготовляють сушку та фруктові чаї, горішки, формують сухпайки, печуть паски на Великдень, готують домашню випічку тощо.
Діє при храмі й благодійний столик. Колодяжненські прихожани передають сушені трави та домашні сухофрукти, а одна з парафіянок приносить карамельні солодощі, які виготовляють на одному з підприємств Ковельщини. За невеликий донат кожен може отримати такий смачний гостинець. Спільно з небайдужими збирають необхідну суму на чотири дрони-камікадзе для ЗСУ. За час підготовки статті до публікації громада вже придбала і передала два літальні апарати нашим захисникам.
l
Активну позицію займає і сам настоятель: отець Іван веде сторінку в соцмережах, де звітує за зібрані чи витрачені кошти, закликає до донатів і знаходить відгук у серцях тисяч людей своїм щирим пастирським та поетичним словом. За активну волонтерську діяльність та підтримку війська священник отримав понад 15 подяк від командирів, дві медалі та орден «За жертовність і любов до України». Проте сам він наголошує: «Це не моє, це наше. Бо що б я сам зумів зробити? Усе це завдяки людям, які підтримують матеріально і молитовно, щоденною допомогою при храмі».
Ось і нещодавно чергова подяка надійшла від командира військової частини А7028 полковника Руслана Ткачука, яку вручила Олена Джумберовна, волонтерка з якою постійно взаємодіють та підтримують один одного в спільній справі. Від імені особового складу пан Руслан висловив подяку за патріотизм та свідому громадянську позицію. «Завдяки таким відданим громадянам як Ви, ми всі разом наближаємось до нашої спільної Перемоги. Нехай Вам вистачає сил, терпіння, наснаги не спинятися та надалі робити вагомий внесок у підтримку наших захисників!», – йдеться в тексті Подяки.
l
Отець Іван дякує Богу за можливість служити людям і на благо України. Вдячний за підтримку прихожан, за атмосферу справжньої родини, де кожен готовий прийти на допомогу — чи то словом, чи то ділом, де завжди відчувається чоловіче плече та жіноча турбота. Відзначає активність чоловіків парафії, які беруть участь у паламарському житті, читають “Апостола” і першими відгукуються на будь-які будівельні чи господарські виклики. Проте тут же зазначає: «Але правду кажуть, якщо жінок із храму відпустити, він залишиться напів порожнім».
Говорячи про віру та багатство внутрішнього світу, настоятель розповів притчу про місіонера в Індії, який запитав місцевих жителів, навіщо їхньому богу аж двадцять рук? Йому відповіли: щоб обіймати Всесвіт, карати кривдників і показувати свою всесильність. Натомість на запитання про християнського Бога священник відповів: «А в нашого — тільки дві руки, і ті прибиті». «Навіщо вам такий Бог?», – питають. А у відповідь почули: «А він може любити навіть з прибитими руками».
Ця безумовна любов і світло відчуваються у ковельському храмі Андрія Первозваного щодня, коли сюди йдуть люди з різними болями, надіями та проханнями. «Храм — це серце людини. Якщо серце егоїстичне, жадібне і скупе, то й храм такий самий. У наших прихожан щедрі, люблячі та відкриті серця, тому наша святиня сповнена світла, тепла та турботи про інших.
Дай, Боже, нам дожити до того моменту, щоб молитися в оновленому храмі у мирі та злагоді між собою на вільній українській землі», — підсумовує отець Іван Оринчак та закликає до єдності та спільної молитви у цей важкий для України час випробувань.
Аліна Романюк.
l
На світлинах: миті життя Свято-Андріївського храму.
Фото автора та
з архіву парафії.
Історія Храму Святого апостола Андрія Первозваного – це розповідь про болючі рани минулого, духовне відродження у часи незалежності та неймовірну згуртованість людей. Об’єднані мрією про переможний мир, вони тримають одразу два фронти: молитовний і волонтерський. Про те, чим живе парафія сьогодні і як стала осередком єдності та підтримки для Захисників, розповів під час зустрічі протоієрей Іван Оринчак.
Його п’ять років тому владика Михаїл призначив настоятелем Свято-Андріївського храму в Ковелі. А до цього священник понад двадцять років служив у Колодяжному. «Здається, лише вчора прийшов, а вже минуло 5 літ. За цей час ми об’єдналися і в спільній молитві, і у важливій волонтерській справі», – говорить о. Іван.
ххх
Кожна будівля має свою біографію, кожна стіна – історичну пам’ять. Місце, де сьогодні лунає молитва, колись було польською каплицею. За радянських часів більшовицька влада намагалася стерти з лиця землі будь-які згадки про Бога, влаштовуючи у святинях склади, майстерні тощо.
Не оминула ця доля і колишню каплицю. Тут облаштували склад технічної солі, призначеної для посипання доріг чи промислових потреб. Її тут було дуже багато. Місцеві жителі розповідають, що за кілька днів вдалось вивезли лише 140 тонн.
Ця руйнівна спадщина дається взнаки й досі. Сіль глибоко в’їлася в стіни та підвал, буквально «з’їдаючи» кладку зсередини та ставши ідеальним середовищем для росту плісняви, утруднюючи дихання. «У ті часи, знущаючись зі святинь, робили у стінах храмів склади.
Наприклад, у Іванчицях, що біля Торчина, в церкву насипали аміачну селітру. Все робили для того, щоб стерти Бога з пам’яті людей», — зазначає отець Іван.
І дуже символічно, що 35 років тому, з проголошенням Української незалежності, на цьому місці (після будинку панахиди) відродився український храм. Тож цьогоріч храмове свято «на Андрія» буде ювілейним.
Увесь цей час будівлю підтримували в належних умовах, тож у храмі світло, затишно і відчувається особлива благодать. З часом все вимагає оновлення, тому зараз в приміщенні ведуться ремонтні роботи. Вже провели заміну електромереж, замінили підлогу, вирівняли стіни гіпсокартоном. А колишнє побутове приміщення переобладнали на затишну кімнату для репетицій хорового колективу.
Проте роботи попереду ще багато. Через соляні випари, які й досі піднімаються зі стін, у планах — встановити сучасні рекуператори для вентиляції свіжого повітря, а підсвічники заховати під спеціальні куполи.
Оновлюють і внутрішнє оздоблення: уже пошпакльовано та поґрунтовано стіни притвору. Далі тут та бокові стіни центральної частини храму покриють спеціальним лакофарбованим покриттям. Згодом нові та раніше подаровані прихожанами ікони не просто прикрашатимуть ці стіни, а створять особливий священний простір для молитви. А над розписом арок і куполів працюватиме професійний художник.
Сьогодні храм потребує нашої турботи, а згуртованій громаді дуже важлива наша підтримка — як матеріальна так і допомога ділом. Усіх, хто бажає та має можливість, звертайтеся безпосередньо до Свято-Андріївського храму.
ххх
Від перших днів повномасштабного вторгнення парафія не зупиняється ні на хвилину. Тут чітко розуміють: головна мета — допомогти українському війську та зберегти духовну спадщину для наступних поколінь.
Щодня, окрім вихідних та свят, прихожани збираються, аби плести маскувальні сітки. Про них ми неодноразово розповідали – це «Парафіяльні павучки» Свято-Андріївського Храму. Кількість кілометрів сплетеного власноруч захисного полотна вже давно неможливо злічити.
Як і кількість переданих на фронт: медикаментів, провізії, інвентарю, спорядження, в’язаних руками прихожан теплих шкарпеток та жилеток під бронежилети та й всього необхідного, про що просять військові. Парафіяни донатять, збирають кошти, заготовляють сушку та фруктові чаї, горішки, формують сухпайки, печуть паски на Великдень, готують домашню випічку тощо.
Діє при храмі й благодійний столик. Колодяжненські прихожани передають сушені трави та домашні сухофрукти, а одна з парафіянок
приносить карамельні солодощі, які виготовляють на одному з підприємств Ковельщини. За невеликий донат кожен може отримати такий смачний гостинець. Спільно з небайдужими збирають необхідну суму на чотири дрони-камікадзе для ЗСУ. За час підготовки статті до публікації громада вже придбала і передала два літальні апарати нашим захисникам.
ххх
Активну позицію займає і сам настоятель: отець Іван веде сторінку в соцмережах, де звітує за зібрані чи витрачені кошти, закликає до донатів і знаходить відгук у серцях тисяч людей своїм щирим пастирським та поетичним словом. За активну волонтерську діяльність та підтримку війська священник отримав понад 15 подяк від командирів, дві медалі та орден «За жертовність і любов до України». Проте сам він наголошує: «Це не моє, це наше. Бо що б я сам зумів зробити? Усе це завдяки людям, які підтримують матеріально і молитовно, щоденною допомогою при храмі».
Ось і нещодавно чергова подяка надійшла від командира військової частини А7028 полковника Руслана Ткачука, яку вручила Олена Джумберовна, волонтерка з якою постійно взаємодіють та підтримують один одного в спільній справі. Від імені особового складу пан Руслан висловив подяку за патріотизм та свідому громадянську позицію. «Завдяки таким відданим громадянам як Ви, ми всі разом наближаємось до нашої спільної Перемоги. Нехай Вам вистачає сил, терпіння, наснаги не спинятися та надалі робити вагомий внесок у підтримку наших захисників!», – йдеться в тексті Подяки.
ххх
Отець Іван дякує Богу за можливість служити людям і на благо України. Вдячний за підтримку прихожан, за атмосферу справжньої родини, де кожен готовий прийти на допомогу — чи то словом, чи то ділом, де завжди відчувається чоловіче плече та жіноча турбота. Відзначає активність чоловіків парафії, які беруть участь у паламарському житті, читають “Апостола” і першими відгукуються на будь-які будівельні чи господарські виклики. Проте тут
же зазначає: «Але правду кажуть, якщо жінок із храму відпустити, він залишиться напів порожнім».
Говорячи про віру та багатство внутрішнього світу, настоятель розповів притчу про місіонера в Індії, який запитав місцевих жителів, навіщо їхньому богу аж двадцять рук? Йому відповіли: щоб обіймати Всесвіт, карати кривдників і показувати свою всесильність. Натомість на запитання про християнського Бога священник відповів: «А в нашого — тільки дві руки, і ті прибиті». «Навіщо вам такий Бог?», – питають. А у відповідь почули: «А він може любити навіть з прибитими руками».
Ця безумовна любов і світло відчуваються у ковельському храмі Андрія Первозваного щодня, коли сюди йдуть люди з різними болями, надіями та проханнями. «Храм — це серце людини. Якщо серце егоїстичне, жадібне і скупе, то й храм такий самий. У наших прихожан щедрі, люблячі та відкриті серця, тому наша святиня сповнена світла, тепла та турботи про інших.
Дай, Боже, нам дожити до того моменту, щоб молитися в оновленому храмі у мирі та злагоді між собою на вільній українській землі», — підсумовує отець Іван Оринчак та закликає до єдності та спільної молитви у цей важкий для України час випробувань.
Аліна Романюк.
ххх
На світлинах: миті життя Свято-Андріївського храму.
Фото автора та
з архіву парафії.
Історія Храму Святого апостола Андрія Первозваного – це розповідь про болючі рани минулого, духовне відродження у часи незалежності та неймовірну згуртованість людей. Об’єднані мрією про переможний мир, вони тримають одразу два фронти: молитовний і волонтерський. Про те, чим живе парафія сьогодні і як стала осередком єдності та підтримки для Захисників, розповів під час зустрічі протоієрей Іван Оринчак. 
Наприклад, у Іванчицях, що біля Торчина, в церкву насипали аміачну селітру. Все робили для того, щоб стерти Бога з пам’яті людей», — зазначає отець Іван.
приносить карамельні солодощі, які виготовляють на одному з підприємств Ковельщини. За невеликий донат кожен може отримати такий смачний гостинець. Спільно з небайдужими збирають необхідну суму на чотири дрони-камікадзе для ЗСУ. За час підготовки статті до публікації громада вже придбала і передала два літальні апарати нашим захисникам. 
же зазначає: «Але правду кажуть, якщо жінок із храму відпустити, він залишиться напів порожнім».
Залишити коментар