Повідомлення в номер / Свято-Андріївська церква – Господня краса

Над Ковелем синіють тихі

  небеса,

І бані храмів позолотою

  сіяють.

Андріївська святиня –

  Божественна краса:

Тут вірні молитовно Бога

  прославляють.

Свято-Андріївська церква ПЦУ – ровесниця Незалежності. Після тривалої комуністичної зими розцвів пролісок відродження віри, розбудив ковельчан і покликав у вир боротьби за незалежну Українську церкву. 

У 1990 році була створена церковна рада, яка, слідуючи  заповіді Ісуса Христа, наполегливо стукала у двері владних кабінетів з вимогою надати місце для Божественної молитви.

Будучи  у ті часи міським головою, я волею долі опинився у вирі подій. Проте рішення, яке б задовольнило вірян, не знаходив. Про нове будівництво марно було й думати. Але хто шукає, тому й Бог допомагає. На цей раз вихід із ситуації підказав  Володимир Блаженчук — людина прогресивна, проукраїнськи налаштована. Коли я звернувся за порадою, він запропонував: «А ти придивись до будинку панахиди, що на “Черемушках”».

Виявилось, що ця невелика будівля колись функціонувала як римо-католицька каплиця, де молились військові поляки. У повоєнний час радянська   влада перетворила споруду  у склад для солі. 

Згодом приміщення пристосували під будинок панахиди, хоча насправді ковельчан в останню дорогу там проводжали рідко. Отримавши дозвіл на передачу каплиці від католицької дієцезії, депутати міської ради швидко прийняли і затвердили відповідне рішення. Нагадаю: це був 1991 рік.

1992 рік ознаменувався важливою подією: настоятелем храму став   о. Дмитро Кекляк. Молодий, амбітний, журналіст за професією, священник разом із церковною громадою активно взялися за роботу з реконструкції будівлі під православний  храм.

Потужна хвиля національно-демократичного відновлення успішно долала усі перешкоди, які з’являлися на шляху до мети. Натхненником і організатором усіх робіт, звичайно ж, був настоятель святині о. Дмитро. За відносно короткий час з’явилися хори, заквітчалися національним синьо-жовтим орнаментом стіни. Позолотою засяяв іконостас, з’явилися ікони святих, прихорошені  вишитими рушниками. Парафія розросталася просто на очах.

Згодом розпочався процес добудови дзвіниці, розширення молитовного залу. Тривали робити і з облаштування подвіря,  добудови окремих підсобних приміщень. Втілення творчої думки в оновлену будівлю храму дало позитивний результат – святиня перетворилася в одну із найбільш естетично й архітектурно привабливих церков Ковеля. А найголовніше полягало в тому, що віруючі молилися рідною українською мовою. 

Кажуть: щастя ходить за людиною, яка знайшла своє покликання. Щасливі парафіяни, які були покликані Богом до храму Андрія Первозваного. Щасливий був отець Дмитро, який своє покликання втілив у життя. На жаль,   31 серпня 2021 року Бог  покликав о. Дмитра у засвіти. 

Сьогодні земну і духовну місію настоятеля Свято-Андріївського храму Православної Церкви України виконує протоієрей о. Іван Оринчак. 

Нині наш духовний простір штормить: війна… Отець Іван,  як вправний навігатор,  впевнено веде корабель української православної віри до нашої Перемоги. Про це свідчить моя поетична замальовка:   

Світлішають обличчя словом сказаним.

Земне й духовне – дві нероздільні паралелі.

Осінені хрестом й пахучим ладаном 

Виходять з храму вірні, мов із цілющої купелі.

Зійшло посіяне отцем Дмитром зелО – 

У ньому віра і любов Господня відродилася.

Отче Іване, те зелО тепер у Вашій долі розцвіло,

Щоб дух міцнів і наша Воля освятилася!

Анатолій Семенюк. 

l

Від редакції: 15 листопада громадський кореспондент нашої газети, поет,  пісняр, краєзнавець Анатолій Семенюк відзначатиме свій день народження. Дякуючи йому за участь у творенні “міськрайонки”, бажаємо миру, добра, активного довголіття, Божого благословення на кожен день!

Свято-Андріївська церква ПЦУ – ровесниця Незалежності. Після тривалої комуністичної зими розцвів пролісок відродження віри, розбудив ковельчан і покликав у вир боротьби за незалежну Українську церкву. 

У 1990 році була створена церковна рада, яка, слідуючи  заповіді Ісуса Христа, наполегливо стукала у двері владних кабінетів з вимогою надати місце для Божественної молитви.

Будучи  у ті часи міським головою, я волею долі опинився у вирі подій. Проте рішення, яке б задовольнило вірян, не знаходив. Про нове будівництво марно було й думати. Але хто шукає, тому й Бог допомагає. На цей раз вихід із ситуації підказав  Володимир Блаженчук — людина прогресивна, проукраїнськи налаштована. Коли я звернувся за порадою, він запропонував: «А ти придивись до будинку панахиди, що на “Черемушках”».

Виявилось, що ця невелика будівля колись функціонувала як римо-католицька каплиця, де молились військові поляки. У повоєнний час радянська   влада перетворила споруду  у склад для солі. 

Згодом приміщення пристосували під будинок панахиди, хоча насправді ковельчан в останню дорогу там проводжали рідко. Отримавши дозвіл на передачу каплиці від католицької дієцезії, депутати міської ради швидко прийняли і затвердили відповідне рішення. Нагадаю: це був 1991 рік.

1992 рік ознаменувався важливою подією: настоятелем храму став   о. Дмитро Кекляк. Молодий, амбітний, журналіст за професією, священник разом із церковною громадою активно взялися за роботу з реконструкції будівлі під православний  храм.

Потужна хвиля національно-демократичного відновлення успішно долала усі перешкоди, які з’являлися на шляху до мети. Натхненником і організатором усіх робіт, звичайно ж, був настоятель святині о. Дмитро. За відносно короткий час з’явилися хори, заквітчалися національним синьо-жовтим орнаментом стіни. Позолотою засяяв іконостас, з’явилися ікони святих, прихорошені  вишитими рушниками. Парафія розросталася просто на очах.

Згодом розпочався процес добудови дзвіниці, розширення молитовного залу. Тривали робити і з облаштування подвіря,  добудови окремих підсобних приміщень. Втілення творчої думки в оновлену будівлю храму дало позитивний результат – святиня перетворилася в одну із найбільш естетично й архітектурно привабливих церков Ковеля. А найголовніше полягало в тому, що віруючі молилися рідною українською мовою. 

Кажуть: щастя ходить за людиною, яка знайшла своє покликання. Щасливі парафіяни, які були покликані Богом до храму Андрія Первозваного. Щасливий був отець Дмитро, який своє покликання втілив у життя. На жаль,   31 серпня 2021 року Бог  покликав о. Дмитра у засвіти. 

Сьогодні земну і духовну місію настоятеля Свято-Андріївського храму Православної Церкви України виконує протоієрей о. Іван Оринчак. 

Нині наш духовний простір штормить: війна… Отець Іван,  як вправний навігатор,  впевнено веде корабель української православної віри до нашої Перемоги. Про це свідчить моя поетична замальовка:   

Світлішають обличчя словом сказаним.

Земне й духовне – дві нероздільні паралелі.

Осінені хрестом й пахучим ладаном 

Виходять з храму вірні, мов із цілющої купелі.

Зійшло посіяне отцем Дмитром зелО – 

У ньому віра і любов Господня відродилася.

Отче Іване, те зелО тепер у Вашій долі розцвіло,

Щоб дух міцнів і наша Воля освятилася!

ххх

Від редакції: 15 листопада громадський кореспондент нашої газети, поет,  пісняр, краєзнавець Анатолій Семенюк відзначатиме свій день народження. Дякуючи йому за участь у творенні “міськрайонки”, бажаємо миру, добра, активного довголіття, Божого благословення на кожен день!