Історія Вербського монастиря: домисли і правдаНаписати цей нарис мене спонукав виступ однієї ведучої літературного вечора, де вона без тіні сумніву розповідала, що Вербський Свято-Троїцький монастир заснував московіт Андрій Курбський у ХVI столітті.
В окремих наукових монографіях, без будь-яких посилань на історичні факти, стверджується, що ікону святителя Миколая, яка була чудотворною і зцілила багатьох людей, теж подарував монастирю князь Курбський.
Сьогодні, як ніколи, на вагу золота ціниться історична правда. Ми добре знаємо, як президент Путін трактує історію Росії, перебираючи (а точніше – крадучи) її в України. Одним із спонукальних мотивів захоплення Путіним Криму було не тільки створення там стратегічної військової бази, але й прагнення перебрати на себе історичну місію хрещення Володимиром Великим Русі – але не України, а рідної йому Росії, яка сформувалася набагато пізніше. Тобто хрестив Володимир Росію-матушку, а це значить, що вся православна Україна – частина великої імперії.
Держдума повелася на те, що Крим споконвіку був і є російським й прийняла протизаконне рішення про прийняття півострова до складу РФ.
Зацікавленість наша ще й у тому, що Андрій Курбський був другом Івана Грозного і його "правою рукою" у військовій справі. А як відомо, Володимир Путін багато в чому наслідує стиль управління Івана Грозного. Нагадаю, що саме прагнення дослідити історію життя і діяльності опального князя на Ковельщині у ХІХ столітті спеціальною археологічною комісією привело в наш край Тараса Шевченка.
По краплинці, по зернинці мусимо пересівати поле спотвореної української і волинської історії, щоб знайти зерно істини.
Зрада Курбського
Як відомо, дружба Андрія Курбського та Івана Грозного розпочалася ще з дитячих літ. Не випадково, ставши царем, Іван Грозний призначив князя командувати охоронним загоном Московії. Маючи неабиякі здібності до військової справи, той брав участь у найбільш відповідальних походах московітської армії і здобував перемоги у багатьох битвах.
Як кращий бойовий командир армії царя, А. Курбський керував осадними роботами у місті Полоцьку і знаходився на найнебезпечніших ділянках бойових дій. Взявши Полоцьк, переможна рать повернулася до столиці. Як правило, за такі подвиги на вищих командирів чекали нагороди та відпочинок. Але Курбський не отримав нагород, а був висланий царем в далекий Юр'їв. Таке заслання для князя нічого доброго не віщувало.
Чому боявся цар Курбського, можна тільки здогадуватися. Однією з причин, безсумнівно, було те, що, як стверджує російський історик Р. Г. Скринніков, Андрій Курбський був ідеологом боярства. Він разом з іншими боярами протестував проти ущемлення привілеїв знаті та передачі окремих функцій управління в руки приказних бюрократів.
Методи та форми правління Івана Грозного зводились до жорсткого покарання, а в багатьох випадках – нищення опозиціонерів аж до смерті.
Пробувши на засланні майже рік і відчувши, що над ним згущуються грізні хмари покарання, Курбський, маючи попередні домовленості з королем польським Сігізмундом ІІ, вирішив втікати, залишивши напризволяще дружину і сина.
Під покровом темної ночі, по глухій стіні замку на міцній мотузці він спустився на землю і з друзями, які його чекали, вирушив у бік Литви. Як описують історики, Курбський залишив все своє майно, військові обладунки, книги тощо.
На кордоні сторожовий загін литовців напав на втікачів, і в князя забрали золото й цінні речі та ув'язнили в замок Армус. Більше того, там у князя відібрали коней, дорогу шубу і навіть лисячу шапку.
Отаким приниженим, пограбованим постав перед королем колишній соратник Івана Грозного.
Сігізмунд Август видав Курбському грамоту на право володіння Ковельським маєтком у травні 1564 року, куди входили Миляновичі та Стара Вижівка.
Прибувши у своє володіння, князь став облаштовувати власне життя і поселився в маєтку містечка Миляновичі, а невдовзі за наказом короля був відправлений на війну з Московією.
То чи міг засновувати Вербський монастир і дарувати ікону Святого Миколая Андрій Курбський? Звичайно, що ні.
Коротка історія святині
Перша згадка про Свято-Троїцький монастир датується 1543 роком. Саме тоді князь Василь Сангушко обмінювався маєтком з королевою Боною, тобто задовго до появи тут Курбського.
Більше того, багато дослідників та зацікавлених священнослужителів вважають, що Вербський монастир заснували ченці ще в ХІ столітті. Можливо, тоді, як був поруйнований татаро-монголами Київ, і монахи з Києво-Печерської лаври вимушені були втікати в інші місця.
Версія про древню історію монастиря небезпідставна. Історик Микола Теодорович ще в 1903 році, описуючи святиню, повідомляє, що в монастирі зберігається срібна чаша, датована ХІ століттям, та інші древні речі.
Існує легенда про виникнення православної обителі на Вербському острові. В далеку давнину рибалки ловили рибу на плесах Турії. На острові, який омивала повноводна ріка, побачили ікону Святого Миколая. Хотіли забрати, та не вдалося: ікона не зрушила з місця. Не піддалася ікона й місцевим священикам.
"То знак Божий", – подумали вони. І вирішили збудувати церкву. Ковельчани та мешканці довколишніх сіл допомагали споруджувати храм.
Щодо дарування ікони, то теж немає підстав стверджувати, що саме Курбський подарував ікону. Знаємо, що князь приїхав не в золотій кареті, а, як кажуть, голий та босий і вже на Ковельщині нажив багатство.
Чудо-ікона була справді древня, візантійського письма, і датувалася ХVIІ століттям. Грецькі та візантійські місіонери були частими гістьми Волині.
Відомо, що заради утвердження Христової віри грецькі місіонери багато ікон дарували Волинським храмам, особливо – в часи унії.
Чим важливі для нас правдиві сторінки історії? Святині зводили архітектори і будівничі. Вербський храм був унікальною спорудою, яка конструкцією нагадувала Свято-Благовіщенську церкву у Ковелі. І коли нам нав'язують чужу історію, то не тільки фальсифікують факти, але й стараються принизити нас, українців. Але ми споконвіку були вмілими, мудрими і сміливими. Тому все потрібно ставити на місце і славу свою піднімати до небес.
Так, ми занадто довірливі і добрі. Повірили, що російський "Каїн" – то наш брат і не можемо очистити свідомість від накиданого інформаційною машиною Росії сміття. Політика Московії, а згодом Росії завжди була агресивною, загарбницькою, без краплі найменших моральності і порядності.
Розширював територію Московії Іван Грозний. Поневолив північних "братів". На Заході отримав відсіч і призупинився. І цьому сприяв князь Ковельський А. Курбський.
Пройшов час, і цар Петро І, а особливо Катерина ІІ посунули на "братів" із Заходу. І Росія добилась перемоги: Річ Посполита впала і нас "придавила", як писав Т. Шевченко.
Не було жодного століття від дня народження Московії-Росії, щоб імперія не посягла на чужі землі.
Тепер – Путін. Мов ворожки на телеканалах, політики "гадають", а чи зупиниться Путін, чи не піде далі? Є й такі, що віщують поразку Україні.
Історія переконує: агресор зупиниться тоді, коли його зупинять! Але не віддасть ані Криму, ані Донбасу, доки не розвалиться імперія.
Штрихи до портрета
Дехто заради миру в Україні готовий прийняти в гості "братів"-росіян.
Повернемося до перебіжчика князя Курбського. Накидаємо окремі штрихи портрета зрадника і подумаємо над тим, що це принесло Ковелю?
Отримавши в нагороду за зраду ковельський маєток, Андрій Курбський встановив тут свої порядки. Він ігнорував діюче в місті Ковелі Магдебурзьке право і призначав своїх управителів.
Встановив жорсткий місцевий закон і суд. Постійні утиски міщан викликали протести. А винахід для покарання опонентів урядником Ковеля Іваном Калиметом змушує нас жахатися і сьогодні.
Виявляється, тоді в "боргову яму", заповнену водою, запускали п'явок і туди кидали тих, хто провинився. Не раз було чути зойки і крики бідолах на усе місто.
А сам Курбський, маючи норовистий характер, своїми вчинками ставив у безвихідь навіть короля Литовського. Князь самочинно захоплював ближні села заради збільшення своїх прибутків. Бувало, що грубо і нахабно проганяв посланців самого короля. Сігізмунд ІІ не раз видавав грамоти, де застерігав князя від неправомірних дій і вчинків. Та де там!
Європейські норми співіснування суперечили і суперечать єству диктаторів. Це ми бачили і в ХVI столітті, і бачимо нині на прикладі путінської Росії.
А ще кожен із нас має усвідомити, що ми – не росіяни, що ми зовсім інші і за ментальністю, і за культурою, і за вихованням.
Маючи християнську душу, на жаль, легко потрапляємо на гачок рабства.
Біля зітлілих кісток князя Андрія Курбського походив Тарас Шевченко. Може, й не хотів описувати у творах свою "зустріч" із зрадником і узурпатором волі – Курбським. Але ми повинні пам'ятати, що нам несе ідеологія самодержавства – чи то російська, чи то комуно-совєцька, чи то сьогоднішня путінська.
Повертаймо погляд до великої і малої історії України – там наші віра, правда, слава і перемога.
Анатолій Семенюк, голова Ковельської міськрайонної організації Національної спілки краєзнавців України.
Залишити коментар