Всеукраїнський вимір
Пізнання України, а, зрештою, і самого себе у всіх вимірах існування віддзеркалюється через видатні особистості. І хай із свідомості ще не вивітрилась ота клята меншовартість в образі "хохляндії", чим дехто виправдовує минулі та сучасні негаразди, існує вищий вимір українця. Це – індивідум, рівний серед рівних у світовій спільноті. Тобто мудрий, розумний, працьовитий і геніальний у своїх досягненнях в усіх сферах життя.
Цю місію значимості виконують музеї. Вони не тільки є хранителями світла геніїв пророків, героїв, отих дорогоцінних сапфірів нації, але й передають його до наших сердець.
l
Так сталося в Україні, що літературні музеї, маючи державний статус, існували самі по собі – як би відокремлено.
І ось Міністерство культури України, нарешті, "прозріло" і через два десятиліття організувало всеукраїнський семінар музейників-науковців на тему: "Форми та методи діяльності літературних музеїв".
З приємністю слід відзначити, що престижний навчальний форум відбувся на базі Волинського краєзнавчого музею (Анатолій Силюк), в якому світлою "зіркою" є Колодяжненський музей Лесі Українки (Віра Комзюк). Сюди в Колодяжне й прибули нещодавно науковці-музейники із Києва, Черкас, Полтави, Чернігова, Бережан, Луцька та інших міст. Вибір Міністерства не випадковий, адже музей Лесі Українки – один з кращих в Україні, а сама Леся Українка є генієм світового рівня.
Перший погляд визначальний. Гості придивляються, оцінюють, порівнюють.
– А в нашому музеї Івана Котляревського три стовбури кизилу, і їм сто літ, – чую голос полтавчанки.
– А нашому кизилу більше, як сто років. І наш музей кращий! – відповідаю я миловидній, світловолосій пані, усміхаючись.
Воно ж не дивно – кожен хвалить своє.
l
Як великий позитив, сприймається присутність Віктора Козака, голови Ковельської РДА та Ігоря Верчука, голови районної ради.
Зацікавленість влади проблемами культури тішить і дає надію на краще майбутнє галузі культури.
Прибули на семінар гості з Києва. Це – Світлана Шман, головний спеціаліст музейної справи Мінкультури України, та Ірина Маключенко, методист Інституту післядипломної освіти Міністерства культури. З Луцька приїхав Віталій Стрільчук, заступник начальника управління культури Волинської ОДА. Присутньою була Тетяна Матяшук, начальник відділу культури Ковельської РДА.
Пролунали щиросердечні напутні слова, і – до роботи.
Анатолій Силюк, директор Волинського обласного краєзнавчого музею як головний куратор навчального процесу познайомив присутніх з програмою і порядком роботи. Програма розрахована на 5 днів і насичена культурно-пізнавальними заходами.
Головне – передати передовий досвід і новітні підходи до розвитку музейної справи.
Буває, коли музей, як кажуть, "мертвий". Він схожий на старе кухро (скриню) лінивої господині, яка наскладає туди дорогих речей, одежин і нікому не показує, а сама в старому ходить. Так: ні собі, ні людям, хіба що моль поживиться.
Колодяжненські музейники на чолі з Вірою Комзюк відкривають свою скарбницю для дітей і дорослих. Все найцінніше і найцікавіше – людям. Для зацікавленості екскурсіями проводять драматичні вистави, виставки прикладного мистецтва, концерти, презентують нові експонати.
Ось і сьогодні гостям представлено віднайдені при розкопках біля "білого" будиночка дитячий меч, срібну ложечку, підковку і навісний замочок. В музеї є світлина, де брат Лесі Українки Микола – з мечем. Зрештою, кому належать ці цінні реліквії, не так важливо – цінним є те, що вони розкривають дитячий світ юних Косачів.
Немає сенсу описувати наукову частину семінару. Скажу, що науковці відвідали Волинський краєзнавчий музей та його філії в Луцьку. Побували в Луцькому замку і музеї Лесі Українки Східноєвропейського національного університету та інших культурологічних закладах обласного центру Волині. Потому провели виїзне навчання у Маневицькому краєзнавчому музеї. Не оминули "семінаристи" і нашого таємничого Нечимного з його музеєм "Лісова пісня" (Ольга Бойко).
l
Невтомний Анатолій Силюк організував факсимільне видання "Лісової пісні" Лесі Українки (1914 р.) та книгу "Леся Українка в рецепціях”, де вміщено цікаві дослідження та довідкові матеріали, що стосуються безсмертного твору. Ковельська міська друкарня (Ірина Борейко) постаралася і відтворила все, як колись було: і якість паперу, і шрифт, і верстку. Береш у руки – серце завмирає, адже ти торкаєшся не просто минувшини, а нашого воістину рідного і святого.
А ще відбулася презентація дослідницької праці Ірини Щукіної, завідуючої музеєм Лесі Українки (м. Київ) "Серенада Шуберта" на слова Олени Пчілки українською мовою. І при цьому знову – подяка Анатолію Силюку, який в минулому році пообіцяв видати буклет, із словами та нотами. І ось – видання, яке ще пахне друкарською фарбою. Воно знову ж таки важливе для всієї української культури і її поширення в європейському просторі.
Зігріла душу присутніх народна артистка України Наталія Свириденко (м. Київ) грою на Лесиному фортепіано, яке сама не так давно (2007 р.) його відремонтувала і налаштувала.
Традиційно гостей звеселили "Білинські фольклорні барви", дитячий фольклорний гурт "Калинонька" та артисти-аматори районного будинку культури.
Чи вдався семінар? Які спогади повезуть науковці додому?
З підсумкових виступів чую, що семінар пройшов на високому науковому рівні і перетворився на свято, а додому гості їдуть з переконаннями, що на Волині і Ковельщині живуть "добрі люди".
Це і є найвища оцінка.
Анатолій СЕМЕНЮК.
НА ЗНІМКУ: факсимільне видання "Лісової пісні" (1914 р.).
Пізнання України, а, зрештою, і самого себе у всіх вимірах існування віддзеркалюється через видатні особистості. І хай із свідомості ще не вивітрилась ота клята меншовартість в образі "хохляндії", чим дехто виправдовує минулі та сучасні негаразди, існує вищий вимір українця. Це – індивідум, рівний серед рівних у світовій спільноті. Тобто мудрий, розумний, працьовитий і геніальний у своїх досягненнях в усіх сферах життя.
Цю місію значимості виконують музеї. Вони не тільки є хранителями світла геніїв пророків, героїв, отих дорогоцінних сапфірів нації, але й передають його до наших сердець.
Так сталося в Україні, що літературні музеї, маючи державний статус, існували самі по собі – як би відокремлено.
І ось Міністерство культури України, нарешті, "прозріло" і через два десятиліття організувало всеукраїнський семінар музейників-науковців на тему: "Форми та методи діяльності літературних музеїв".
З приємністю слід відзначити, що престижний навчальний форум відбувся на базі Волинського краєзнавчого музею (Анатолій Силюк), в якому світлою "зіркою" є Колодяжненський музей Лесі Українки (Віра Комзюк). Сюди в Колодяжне й прибули нещодавно науковці-музейники із Києва, Черкас, Полтави, Чернігова, Бережан, Луцька та інших міст. Вибір Міністерства не випадковий, адже музей Лесі Українки – один з кращих в Україні, а сама Леся Українка є генієм світового рівня.
Перший погляд визначальний. Гості придивляються, оцінюють, порівнюють.
– А в нашому музеї Івана Котляревського три стовбури кизилу, і їм сто літ, – чую голос полтавчанки.
– А нашому кизилу більше, як сто років. І наш музей кращий! – відповідаю я миловидній, світловолосій пані, усміхаючись.
Воно ж не дивно – кожен хвалить своє.
Як великий позитив, сприймається присутність Віктора Козака, голови Ковельської РДА та Ігоря Верчука, голови районної ради.
Зацікавленість влади проблемами культури тішить і дає надію на краще майбутнє галузі культури.
Прибули на семінар гості з Києва. Це – Світлана Шман, головний спеціаліст музейної справи Мінкультури України, та Ірина Маключенко, методист Інституту післядипломної освіти Міністерства культури. З Луцька приїхав Віталій Стрільчук, заступник начальника управління культури Волинської ОДА. Присутньою була Тетяна Матяшук, начальник відділу культури Ковельської РДА.
Пролунали щиросердечні напутні слова, і – до роботи.
Анатолій Силюк, директор Волинського обласного краєзнавчого музею як головний куратор навчального процесу познайомив присутніх з програмою і порядком роботи. Програма розрахована на 5 днів і насичена культурно-пізнавальними заходами.
Головне – передати передовий досвід і новітні підходи до розвитку музейної справи.
Буває, коли музей, як кажуть, "мертвий". Він схожий на старе кухро (скриню) лінивої господині, яка наскладає туди дорогих речей, одежин і нікому не показує, а сама в старому ходить. Так: ні собі, ні людям, хіба що моль поживиться.
Колодяжненські музейники на чолі з Вірою Комзюк відкривають свою скарбницю для дітей і дорослих. Все найцінніше і найцікавіше – людям. Для зацікавленості екскурсіями проводять драматичні вистави, виставки прикладного мистецтва, концерти, презентують нові експонати.
Ось і сьогодні гостям представлено віднайдені при розкопках біля "білого" будиночка дитячий меч, срібну ложечку, підковку і навісний замочок. В музеї є світлина, де брат Лесі Українки Микола – з мечем. Зрештою, кому належать ці цінні реліквії, не так важливо – цінним є те, що вони розкривають дитячий світ юних Косачів.
Немає сенсу описувати наукову частину семінару. Скажу, що науковці відвідали Волинський краєзнавчий музей та його філії в Луцьку. Побували в Луцькому замку і музеї Лесі Українки Східноєвропейського національного університету та інших культурологічних закладах обласного центру Волині. Потому провели виїзне навчання у Маневицькому краєзнавчому музеї. Не оминули "семінаристи" і нашого таємничого Нечимного з його музеєм "Лісова пісня" (Ольга Бойко).
Невтомний Анатолій Силюк організував факсимільне видання "Л
Всеукраїнський вимір
Залишити коментар