Повідомлення в номер / І засяють бані та хрести церкви Володимирової

І засяють бані та хрести церкви Володимирової

Ця церква, на моє глибоке переконання, має стати «візитівкою» Ковеля. Будуть їхати гості із Західної Європи або зі Сходу України,  і кожен  зупинить свій погляд на красуні-святині, шедеврі сучасних волинських архітекторів і будівничих. Вже сьогодні недобудований храм, увібравшись в корону позолочених бань, виглядає напрочуд гарно, естетично і велично.

І все тут до ладу, адже храм носить ім’я Святого Рівноапостольного князя Володимира Великого, названого в народі з любов’ю «червоне сонечко», відомого як хреститель Руси-України. 

Храм будується, можливо, не так швидко, як хотілося б,  зате на твердій основі Віри та Надії.

–Хоч би за життя побувати на Божественній літургії у новому храмі, –бідкаються старші віком парафіяни-будівничі.

–Помолитесь, і збудуться ваші мрії, бо святиня наша, як і Ісус Христос, живуть у вашому серці, – відповідає своїм прихожанам отець Віталій, настоятель храму.

Де Віра і Любов, там – перемога

Перед храмовим празником я – в гостях у отця Віталія Лехкобита.

– Отче, як виник задум назвати храм іменем Святого Володимира?

– Справді, ми довго думали над назвою. Якось отець Петро, (нині покійний), настоятель Свято-Благовіщенського собору, запропонував назвати храм іменем Святого Володимира. Мовляв, церква повинна носити світлу, величну і патріотичну назву. Церковна громада одноголосно підтримала цю ідею.

– Хто був, так би мовити, першопрохідцем?

– Ініціаторами були прихожани Свято-Благовіщенської церкви. Дехто співав у хорі. Створили церковну «двадцятку». Серед активістів слід згадати Ніну Поремчук, Віру Максимук, Любу Шершень та інших.

– Не лякали  масштаби будівництва, адже починали, як кажуть, без копійки?

— Віра сильніша і за бідність, і за гроші, і за страх. Люди так мріяли про свій храм.

Сергій Максимук  (перший староста) з дружиною приїхали на велосипеді до мене і запропонували: «Ідіть служити до нас. Ми вас вибрали!». Як відмовити?

Так і розпочалась будова. Спочатку виготовили проект. У 1999 році заклали та освятили перший камінь. Освячував його добре відомий волинянам митрополит УПЦ КП Яків.

У 2002 році біля місця, де мав бути храм, постала каплиця, де й нині звершуємо службу. Через два роки фундамент залили. Цьогоріч на Різдво Христове хрест центральної бані освятили.

На храмове свято 26 липня будемо освячувати інші хрести, які маємо встановити на малих банях.

– Те, що зроблено, можна назвати подвигом громади в ім’я  віри Христової. Ця мирна битва за храм Віри має увінчатися чимось унікальним, красивим, як модно сьогодні говорити, європейським.

– А ми ще при проектуванні поставили собі за мету, щоб храм відповідав усім світовим зразкам архітектури і служив  взірцем для наслідування іншим.

У храмі є перший поверх, де буде недільна школа, трапезна і місце для відпочинку прихожан. Молитовний зал – просторий і великий. Це теж необхідність, адже сьогодні парафія нараховує більше тисячі вірних.

Передбачено стоянку для авто, паркову зону, зелені газони і доріжки, ігровий майданчик для дітей, каплиця для освячення води. Має бути гарно.

– Де є Віра і Любов, там завжди перемога. Але без грошей і каплички не побудуєш, а тут така монументальна споруда та ще й із надзвичайно високими естетичними характеристиками. 

– Це все – громада. Прихожани жертвують і гроші, і енергію на будівництво, і свій вільний час. Хотів би добре слово сказати про старосту В’ячеслава Турчика та його сподвижників та сподвижниць.  

У почесному ряду жертводавців – Микола Заікін («Ковельсільмаш»), Анатолій Понікарчук («Волинь-Кальвіс»), Олег Кіндер (міський голова), Геннадій Кіндер (депутат міськради), Юрій Семенюк (фірма «Юкон»), Віктор Козак (голова райдержадміністрації), Олександр та Ірина Синьчуки (благодійна сім’я) та багато інших.

Для громади будівництво храму – це велике випробування. Вже на даний час на нашу будову затрачено не менше 10 мільйонів гривень. Будівництво об’єднує ковельчан навколо Української Церкви, а це – найголовніше.

(ПРОДОВЖЕННЯ У НАСТУПНОМУ ПОВІДОМЛЕННІ)