Вертаюся до ЛесіВже скільки раз вертався я до Тебе,
Щоб звірити своє життя з Твоїм.
Всміхалася ясна зоря на небі,
Майнув, мов в казці, дивний
пілігрим.
То сон — не сон? Це було наяву:
Моє дитинство бігало без Бога.
Вбивав нас сталінський режим, а я
живу,
Шукаю до щасливого кінця дорогу.
О, Лесе-зоре, пробач: не думав я
писати
Оті вірші, ті образи — куди вже там мені?
З дровами на плечах моя старенька
мати
Та пісня лісова — зимою й навесні.
Життя, як мить, — мізерний перехід
Через ріку терпіння, боротьби,
емоцій.
Піраньї та акули. Добро, закуте в лід…
З чола знімаю попіл, сірий — не
пророчий.
Пророцтва не шукаю, бо що я там
знайду?
Майбутнє передбачувати — марная затія.
Минулим злегковажили — впустили
в дім біду.
Кривавий крук над нами — путінська
Росія.
Шукали гідності — негідників знайшли.
Корупцію долали — злочинство
розквітає.
Раби прикуті ланцюгами до землі,
Майбутнє — за туманом, серце болем
крає.
Так, Лесю, вінець Твій — мов ясная зоря,
Як вказівник від рабства до свободи.
На жаль, у "вольній" не коронована
стерня.
Народ ще не прозрів: іде і не шукає
броду.
Та треба йти і клято працювати,
І зуби зціпити. Шукати шлях в імлі.
Я вірю: зглянеться над нами Божа
Мати,
Й засяє Сонце на моїй Святій Землі!
Анатолій СЕМЕНЮК.
Залишити коментар