Щоб не вмирали мами
Але світ не без добрих людей. Напевно, життя Нонни Олексіївни склалося б інакше, якби на її шляху не зустрічались добрі люди. Саме вони допомогли їй вступити у школу медичних сестер. І ніби у воду дивилися, бо відколи втратила маму, Нонна мріяла стати лікарем. "Щоб не вмирали мами", – не раз собі казала.
Навчалась там два роки. При цьому розуміла, що може розраховувати лише на себе. Тому, щоб не голодувати і мати якусь копійчину, влаштувалась на протималярійну станцію, підробляла санітаркою.
Після закінчення курсів медсестер їй запропонували роботу в молочно-контрольному пункті, згодом працювала шкільною медсестрою та в шкірвендиспансері. Але ж не про це вона мріяла, не до душі було те, чим займалася. Однак професійного досвіду (та й життєвого теж) таки набралася. Тому не опускала руки і наполегливо йшла до своєї мети.
У 1965 році Нонна вступила у Львівський інститут фізичної культури (факультет лижного спорту та лікувальної гімнастики і масажу), після закінчення якого працювала лікарем-реабілітологом у Ковельській ЦРЛ, а згодом лікарем ЛФК фізіотерапевтичного відділення поліклініки Ковельської вузлової лікарні. Нарешті могла реалізувати свій професійний потенціал по максимуму.
Щасливі ті, хто присвятив себе спорту
У цьому впевнена й Нонна Малиновська. Адже спорт, яким почала займатися у шкільні роки, загартував не лише тіло, але й дух. Ще в юності, ввійшовши в азарт, дівчина могла пробігати 11 кілометрів звичним їй маршрутом – від "Черемушок" до вул. Горького (нині вул. Шевченка), а звідти – до села Зеленого.
Попри те, що юність та молодість припала на нелегкі часи, вона завжди знаходила час для спорту: біг на довгі і короткі дистанції, стрибки, метання диску, штовхання ядра, туризм, шахи, шашки, лижі... Скільки років захищала честь міста і області! Серед нагород – срібна медаль з багатоборства ГПО на республіканській першості, срібна і бронзова медалі 4-ї спартакіади Волині 1967 року, а на всеукраїнських змаганнях у Харкові ввійшла в шестірку кращих лижників республіки. Не злічити всіх перемог, всіх встановлених рекордів.
Крізь терни – до щастя
"Часом життя буває схоже на стежину, яка може в будь-яку мить обірватися в темне провалля, та це не означає, що нею потрібно йти обережно, зі страхом і без надії на щастя", – ось такою життєвою мудрістю ділиться Нонна Олексіївна.
Дарувати добро і теплоту своєї душі іншим – таке її життєве кредо. 28 років працювала лікарем в ЦРЛ, 14 – в залізничній лікарні. Більше тридцяти років була донором, має звання "Почесний донор України".
Ще одна пристрасть Нонни Олексіївни – дача. Про неї вона може довго й натхненно розповідати. На жаль, саме ця любов до землі, до праці на ній стала причиною біди, яка спіткала її в 2004 році, коли, повертаючись велосипедом з дачі, потрапила під автомобіль. У результаті аварії 18 днів жінка перебувала без пам'яті з важкими травмами в реанімації, два з половиною місяці лікувалася в травматології. Невдала операція на колінному суглобі в Києві призвела до того, що нині змушена пересуватися за допомогою милиць. А ще даються взнаки колишні спортивні травми. Але і це не підломило її волі до життя.
Відкрита, принципова, небайдужа, закохана в життя, а ще весела, іронічна, з вогником в ясно-небесних очах - саме такою знають Нонну Малиновську сусіди, знайомі, колишні колеги. Не забули вони її привітати з нагоди 80-річного ювілею. А ми, в свою чергу, приєднуємося до всіх привітань і бажаємо ювілярці міцного здоров'я й життєвих сил, радісних подій й бадьорості духу. Хай Бог дарує серцю доброту та ласку, а душу зігріває миром і спокоєм!
Вікторія ЗІНЧУК.
НА ЗНІМКАХ: Нонна МАЛИНОВСЬКА в різні періоди свого життя.
Фото з домашнього архіву.
Залишити коментар