Сьогодні відзначає 80-літній ювілей чудова жінка, ковельчанка Нонна Малиновська. Напередодні її особистого свята ми зустрілися з нею, аби ближче познайомитися з цією неординарною людиною.
Нонна Олексіївна 42 роки свого життя віддала медицині. Працювала лікарем-реабілітологом в Ковельській ЦРБ та вузловій лікарні. Вона – ветеран охорони здоров'я, Почесний донор України. В молоді роки займалась спортом, була чемпіонкою Ковеля, області з легкої атлетики та лижного спорту, свого часу входила в десятку кращих кросменів України. А між тим доля цієї жінки склалася дуже непросто.
Війна, втрата матусі, холодні й голодні післявоєнні роки, байдужість до неї у сім'ї, спортивні і не тільки травми, які підірвали здоров'я, відсутність особистого жіночого щастя не зчерствили її м'яке і чуйне серце. Але про все по-порядку...
Стежками долі
Чи не найважчі, сповнені тривог і негараздів, були дитячі роки. Перше випробування – Друга світова війна. І хоч тоді була зовсім маленькою (народилася наша землячка, корінна ковельчанка, 1936 року), й не зовсім чітко пам'ятає часи, обпалені вогнем війни, та неможливо забути про те, як, покинувши рідну оселю, невеличке господарство, довелося ховатися в лісі, стривожені очі батьків, котрі боялись не так за себе, як за свою єдину "кровинку".
Нарешті сім'я Малиновських знайшла прихисток у небайдужих людей в Паридубах – жили в клуні на околиці села.
Коли Ковель звільнили від німецьких окупантів, повернулися в зруйноване ворогом місто. Але не довго раділи закінченню війни, бо її наслідки були не менш страшними. Як і багато хто з ковельчан, повернувшись до рідного обійстя, зазнали ще одного болючого удару. Рідна хатина дощенту згоріла, навіть хлівця не пощадив вогонь. Тож довелося пристосувати для житла якимось дивом вцілілий товарний вагон, якого батько купив свого часу. І хоч важко довелося сім'ї, та, на жаль, головні випробування чекали попереду.
Глибоким потрясінням для дев'ятирічної Нонни стала трагічна загибель матусі. Якось вони обоє зібрались провідати бабцю. Аби дістатись до бабусиної оселі, потрібно було перейти через міст, який звели тимчасово для воєнних потреб. Лишень зійшли на нього, як трапилось щось неймовірне. Що сталося, не пам'ятає, бо втратила свідомість. Отямившись, дівчинка зрозуміла, що лежить під мостом, відчула руки людей, які намагалися дістати її звідти. А ще жалібний голос мами, яка кликала на допомогу. Не встигли, не допомогли...
Як виявилось згодом, п'яний водій наїхав і покалічив аж семеро людей, серед яких була і Нонна. А от її матуся, потрапивши під колеса автомобіля й спливаючи кров'ю, померла на місці. Померла на очах у своєї доньки...
З переломом гомілки та чисельними травмами дівчинка довго пролежала на лікарняному ліжку. Тілесні рани загоїлись, а от душевні – ні. Згадуючи ці події, Нонна Олексіївна й зараз не може стримати непрохану сльозу. Тоді, дитиною, ще не знала, що втратила людину, яка любила її так, як ніхто потім у житті. Але й не здогадувалась жінка, що через багато років переживе справжнє "дежавю": через аварію ледве сама не опиниться на тому світі.
Після війни, а особливо після смерті матусі, дуже бідували. Батько працював касиром в залізничній будівельній організації, потім у ліспромхозі. Нонна жила у бабусі, бо більше нікому було за нею наглядати. Навчалась у першій школі, а згодом у третій.
Аж ось тато одружився вдруге. І ніби все було нічого. Крапелька уваги їй таки перепадала. Але коли у сім'ї з'явились власні діти, дівчинку перестали помічати.
(Продовження у наступному повідомленні).
Залишити коментар