За роки своєї журналістської роботи довелося побувати у багатьох колективах, зустрічатися з різними людьми, опинятися у всіляких ситуаціях. Тож на папері намагалась відобразити власні емоції, враження, почуття, викликані від усього почутого та побаченого. Можливо, з моєю точкою зору не завжди всі погоджувались і не у всьому мала рацію, бо кожен помиляється, буває не правий та й, зрештою, відомо: часто-густо, що для одних біле, для інших може здатись чорним.
Можливо, цей принцип "спрацював" і в ситуації з Ковельською виховною колонією, адже, відверто кажучи, як мінімум, здивував сюжет з шокуючими кадрами з установи, де сама бувала не раз, спілкувалась з його керівництвом, працівниками, підопічними. І як на мене, життя малолітніх ув'язнених в нашій колонії виглядає не зовсім так, як про нього розповідалось у проекті журналістських розслідувань "Більше, ніж правда" у серії "Малолітні раби".
Зокрема, у передачі змальовано свавілля наглядачів над в'язнями: мовляв, в колонії їх примушують понаднормово працювати у холодному цеху, погано годують, дозволяють знущатися старшим "зекам" над молодшими. Засуджені розповіли журналістам про жорстокі побиття, демонстративні покарання, "лікування" сильнодіючим психотропним препаратом, після якого підліток не може їсти та нормально ходити…
Як результат, прокуратурою відкрито два кримінальні провадження за фактом нанесення легких тілесних ушкоджень та зловживання владою.
Аби розібратися у тому, що все ж таки трапилось і з'ясувати ситуацію, звернулася за коментарем з приводу цього та інших питань до начальника Ковельської виховної колонії Івана АБРАМЧУКА, котрий чотири роки очолює цю установу.
За роки своєї журналістської роботи довелося побувати у багатьох колективах, зустрічатися з різними людьми, опинятися у всіляких ситуаціях. Тож на папері намагалась відобразити власні емоції, враження, почуття, викликані від усього почутого та побаченого. Можливо, з моєю точкою зору не завжди всі погоджувались і не у всьому мала рацію, бо кожен помиляється, буває не правий та й, зрештою, відомо: часто-густо, що для одних біле, для інших може здатись чорним.
Можливо, цей принцип "спрацював" і в ситуації з Ковельською виховною колонією, адже, відверто кажучи, як мінімум, здивував сюжет з шокуючими кадрами з установи, де сама бувала не раз, спілкувалась з його керівництвом, працівниками, підопічними. І як на мене, життя малолітніх ув'язнених в нашій колонії виглядає не зовсім так, як про нього розповідалось у проекті журналістських розслідувань "Більше, ніж правда" у серії "Малолітні раби".
Зокрема, у передачі змальовано свавілля наглядачів над в'язнями: мовляв, в колонії їх примушують понаднормово працювати у холодному цеху, погано годують, дозволяють знущатися старшим "зекам" над молодшими. Засуджені розповіли журналістам про жорстокі побиття, демонстративні покарання, "лікування" сильнодіючим психотропним препаратом, після якого підліток не може їсти та нормально ходити…
Як результат, прокуратурою відкрито два кримінальні провадження за фактом нанесення легких тілесних ушкоджень та зловживання владою.
Аби розібратися у тому, що все ж таки трапилось і з'ясувати ситуацію, звернулася за коментарем з приводу цього та інших питань до начальника Ковельської виховної колонії Івана АБРАМЧУКА, котрий чотири роки очолює цю установу.
– Передусім, зазначу, що перед тим, як до нас навідалась столична знімальна група, неодноразово, зокрема й у минулому році, приймали у себе представників інших ЗМІ, правоохоронних структур, уповноважених Верховної Ради з прав людини, помічників народних депутатів, – розповідає Іван Дмитрович. – В ході цих зустрічей проводились бесіди із засудженими, фото-і відео зйомка тощо. І жодних зауважень не виникало. Більше того, гості були приємно вражені побаченим у нашій виховній колонії, зокрема ставленням до засуджених, умовами їх утримання, атмосферою, яка панує в колективі.
Й тижня не минуло після відвідин представників народних обранців Ірини Луценко та Олега Петренка, як до нас з перевіркою приїхав представник ще одного народного депутата в "компанії" столичних журналістів, які "з ходу" чомусь все побачили в темному світлі.
Щодо зробленого ними відеорепортажу ми провели власне оперативне дослідження за участю правоохоронців, тож зрозуміли, звідки "ростуть ноги". Справа в тім, що, на жаль, останнім часом в країні "активізувався" кримінал, дають про себе знати так звані "смотрящі" в регіоні. Були звернення й до мене особисто із "закидами" про те, що в нашій колонії немає такої, "як годиться", кримінальної ієрархії, не дотримуються кримінальних традицій. Це багатьох не влаштовувало.
Складалося враження, що знімальна група з Києва мала чіткий "план" дій. Не буваючи жодного разу в установі, представники ЗМІ знали прізвища окремих засуджених, інформацію про них і працювали лише з ними.
Згідно із статтею 24 Кримінально-виконавчого кодексу України "Відвідування установ виконання покарань" особам, яким дається дозвіл на відвідування установ, в тому числі й представникам засобів масової інформації, надана можливість спілкуватися із будь-якими засудженими (у тому числі на умовах анонімності). І от, спілкуючись віч-на-віч, журналістам вдалося "розговорити" у потрібному для них руслі трьох наших вихованців. Інші засуджені не спокусились навіть обіцянками щодо умовного дострокового звільнення, зміни режиму утримання, переведення до інших установ тощо, хоча на це "гості" не мали ніяких повноважень.
По суті, перевірку мав проводити помічник народного депутата, але тоді скидалося на те, що для журналістів він слугував "щитом", аби ті мали можливість знімати і спілкуватися за своїм сценарієм з метою підготовки негативного матеріалу. Зйомка велася лише на окремих об'єктах (наприклад, де якраз велися ремонтні роботи, законсервовані об'єкти тощо), усі позитивні моменти камера оминала, не було у сюжеті окремих інтерв'ю з працівниками та засудженими, позиція яких не співпадала з їхньою.
Стосовно лікування окремими сильнодіючими препаратами, то на вимогу журналістів ми надали їм відповідні документи. Таким чином довели, що в своїх діях спиралися на нормативну базу, якою й передбачено їх застосування відповідно до показань. Однак це теж чомусь "випало" з сюжету, як, власне, школа, училище, житлові приміщення, інші наші об'єкти, яким можуть позаздрити такі як наша установи.
– Що ж, тоді виходить, з’явилась "перспектива" закриття Ковельської виховної колонії?
– У рамках реформи пенітенціарної системи відбувається скорочення кількості українських ізоляторів та колоній. Звісно, для кримінального світу вигідніше позбутися колонії, де панує Закон і право, працівники якої керуються цими принципами.
У нашій установі підстав для закриття немає, зважаючи на результати різного рівня перевірок, в ході яких брали до уваги моральний клімат у колонії, психологічний стан засуджених та інші важливі фактори. Окрім того, маємо багато досягнень, адже неодноразово виборювали першість на фестивалях та конкурсах за участю засуджених, Ковельська виховна колонія вважається моделлю для установ виховного напрямку, на її базі проводили семінари, конференції, під час яких вивчали наш досвід роботи.
Можливо, комусь для досягнення мети простіше вдатися до інших методів, зокрема, скористатися "послугами" телевізійників. І їм це в деякій мірі вдається, оскільки сьогодні увага суспільства прикута здебільшого до негативу. Однак хотілося б, щоб журналісти були адекватними та об'єктивними, аби не лише зацікавити своєю роботою, але й безпричинно комусь не нашкодити.
– Мабуть, що так сталося й у цьому випадку, зважаючи на те, що прокуратурою розпочато кримінальні провадження щодо окремих працівників Ковельської виховної колонії. Що можете про це сказати?
– Йдеться про завдання засудженим легких тілесних ушкоджень та перевищення влади працівниками колонії (ці правопорушення передбачені ч. 1 ст. 125 та ч.1 ст.365 Кримінального кодексу України). Нині триває розслідування. Детальної інформації стосовно цього ми не маємо. Однак, як вже згадував раніше, ми провели власну перевірку, контактуємо з прокуратурою, яка курує цей процес. Вже зібрано багато пояснень, які суперечать вказаним в сюжеті фактам.
Звісно, як і в кожному колективі, міг мати місце дрібний конфлікт між вихованцями, але з криміналом у нашій ситуації нічого спільного немає. Ми намагаємося завжди вирішувати всі проблеми цивілізовано.
Соціально-виховною та психологічною службою нашої установи вживаються заходи щодо виправлення засуджених, дотримання ними правил поведінки, формування у них сумлінного ставлення до праці та навчання.
– Іване Дмитровичу, скільки зараз перебуває засуджених у Ковельській виховній колонії?
– У нашій колонії нині відбувають покарання 62 засуджених (однак установа може вміщувати 265 осіб). Основний контингент – юнаки, які досягли 17-18 років (відповідно до Кримінально-виконавчого кодексу в нас можуть відбувати покарання засуджені віком від 14 до 22 років).
До нас часто повертаються колишні підопічні, але відрадно, що вже у якості гостей. Бувають зі своїми рідними, друзями. Спілкуються з хлопцями, які перебувають сьогодні у стінах, що свого часу їм також замінили домівку. Розповідають про своє нинішнє життя, свої успіхи, дають корисні настанови, підбадьорюють, залюбки діляться досвідом, бо серед наших колишніх підопічних є люди, які відкрили власну справу, працюють на відповідальних посадах, обзавелися власними сім'ями.
– Тобто, гадаєте, хибною є думка про те, що зараз той, хто потрапив за грати вперше, має всі шанси стати закоренілим злочинцем? Перевиховання засуджених підлітків взагалі можливе?
– Без сумніву, можливе. До нас потрапляють хлопці, ще не зіпсовані кримінальним середовищем, яке існує в тюрмах для дорослих злочинців і куди в основному потрапляють люди психологічно сформовані. Якщо особа відбула вже дві-три "ходки", її практично неможливо повністю "перекроїти".
Звичайно, трапляються рецидиви, коли неповнолітні звільняються і через кілька місяців знову опиняються у закладах нашої системи. Але й у таких випадках потрібно зважати, в першу чергу, на роль суспільства і держави в цілому.
На моє переконання, причиною зростання дитячої злочинності є соціальна занедбаність неповнолітніх. Простіше кажучи, діти кинуті напризволяще, до них байдуже батькам, причому це відбувається як у неблагополучних, так і у забезпечених сім'ях. Ці діти не мали батьківського піклування, турботи, впливу. Їх “виховувала” вулиця, вона ж на них і впливала, через що вони є зараз такими. Багато про що говорить те, що до нас часто приходять 16-18-річні юнаки, які не вміють писати та читати.
Тому надзвичайно важливо створити умови, за яких підліток може позбутися певних негативних навичок, які й призвели до скоєння злочину. Так само, як і створити умови, за яких він може набути соціально-корисних навичок, які дозволять йому правомірно поводитись в суспільстві.
Зазначу, що за півроку до звільнення ми готуємо наших підопічних до цього. Допомагаємо їм з працевлаштуванням, шукаємо житло, співпрацюючи у цьому напрямку з різними реабілітаційними центрами, громадськими та релігійними організаціями. У Ковелі, зокрема, після звільнення юнаками опікуються в центрі "Креатив". Дуже цінною є реальна підтримка молодих людей, яким на перших порах після звільнення з-за грат не просто самотужки адаптуватися.
– Розкажіть про будні малолітніх засуджених. Як вони використовують свій вільний час?
– Для юнаків день розпочинається строго згідно з планом – підйом о 6:30, далі зарядка, особиста гігієна, сніданок, навчання в ПТУ, за бажанням робота в майстерні (за це отримують зарплату), обід, особистий час, навчання в школі, проведення соціально-виховних заходів, перегляд телепередач, вечеря, вечірня прогулянка, відбій.
При колонії діє загальноосвітня школа, де хлопців охоплюють навчанням в залежності від того, скільки класів кожен з них закінчив перед тим, як сісти на лаву підсудних, а також від їхнього рівня знань.
В установі всі засуджені, які не мають фаху, навчаються в професійно-технічному училищі, де освоюють професії, які користуються попитом на ринку праці.
Із настанням повноліття юнаки мають право відбувати покарання в цій же колонії, або ж за бажанням у дорослій тюрмі. Частина з них пише заяви на перевід. Одні хочуть бути ближче до домівки, інші ж прагнуть відчути на повну тюремну "романтику".
Щодо дозвілля, то в установі постійно діють гуртки художньої самодіяльності, прикладного мистецтва та технічної творчості, спортивні секції, де засуджені мають змогу проявляти свою творчість, відкрити приховані до цього таланти, нахили. Серед них – художники, різьбярі, вишивальники…
У вихідні та у вільний від роботи та навчання час хлопці мають можливість відвідувати бібліотеку, займатися в спортзалі та на стадіоні установи. Традиційним став у нас фестиваль "Червона калина", який проводиться завжди на високому рівні (останні чотири роки Ковельська виховна колонія займає лише призові місця). Двічі на рік проводиться заочна Спартакіада серед вихованців колоній за різними видами спортивних змагань. У цих та інших заходах із задоволенням беруть участь усі наші засуджені. Періодично організовуються змагання з футболу та волейболу між вихованцями та адміністрацією установи.
– Мабуть, не просто знайти підхід до неповнолітніх правопорушників?
– У Ковельській виховній колонії відбувають покарання, в основному, засуджені за крадіжки, грабежі. На жаль, є й ті, котрі потрапили до нас за тяжкі та особливо тяжкі злочини (вбивство, зґвалтування, тяжкі тілесні ушкодження). Серед них є особи, засуджені на термін більше десяти років (максимальний термін покарання, який дає дітям суд, – до 15 років). Як правило, дітям дають умовний термін, а в колонію потрапляють після порушення одного чи більше цих термінів.
До таких неповнолітніх правопорушників необхідний особливий підхід. Психологія дітей, які потрапляють у місця позбавлення волі, досить непроста. Приходячи в установу, вони поводяться, як “їжаки”.
Тому колектив установи, в першу чергу, має знайти спільну мову з неповнолітніми. Не всі вони психологічно готові до утримання у виправному закладі.
В Ковельській виховній колонії є кабінет психоемоційного розвантаження, де з юнаками працюють психологи, які проводять групові та індивідуальні сеанси та тренінги, здійснюють психодіагностику засуджених, поведінка або психологічний стан яких викликає занепокоєння, дають консультації.
Також на території закладу є молитовна кімната, приходять священики. Кожен засуджений вільний у виборі віросповідання.
– Який раціон неповнолітніх ув'язнених?
– Наші вихованці стовідсотково забезпечені продуктами харчування. Ті, хто в нас часто бувають (волонтери, представники громадських та державних організацій та ін.), не раз відзначали, що наших підопічних годують краще, ніж, скажімо, у армії чи школах, лікарнях. Страви, смачні та поживні, готують досвідчені кухарі. Тож ніяких нарікань з приводу цього немає.
Щоправда, у телесюжеті, про який уже йшлося, згадано про те, що нібито, дізнавшись про приїзд журналістів з Києва, керівництво колонії покращило пайок ув'язненим. Але для нас їхній візит був неочікуваним "сюрпризом", про що вони, до речі, теж у репортажі натякали. Тож, виходить, журналісти самі собі перечать.
– Що скажете про лікування Ваших підопічних?
– Усі вихованці мають змогу відвідувати медичну частину, яка повністю забезпечена медпрепаратами і де працюють, передбачені штатом установи лікарі, які встановлюють діагноз, проводять необхідне лікування у дозволених межах. При лікуванні використовуються виключно медпрепарати, ліцензовані в Україні. Двічі на рік проводиться медичний огляд усіх засуджених із залученням спеціалістів Ковельського МТМО. Якщо під час діагностування виявляються хвороби, лікування яких знаходиться поза компетенцією персоналу медичної частини, є можливість проконсультуватися в центральній лікарні, де хворі при потребі проліковуються.
– Іване Дмитровичу, які нині завдання ставите перед собою і колективом?
– Продовжувати накопичувати позитив, напрацьований протягом багатьох років. Потрібно дивитись у майбутнє, адже, зважаючи на інтеграційні процеси, що відбуваються сьогодні в державі, утримання засуджених теж має відповідати європейському рівню.
Ковельська виховна колонія діє з 1966 року, тож, впевнений, що ті здобутки і авторитет, досягнуті за півстоліття існування установи, не "загубляться" лише через те, що, "роздувши" на порожньому місці сенсацію, хтось таким чином підняв собі рейтинги.
Розмовляла
Вікторія ЗІНЧУК.
Залишити коментар